Как реагировать на российские спортивные аннексии

Цьогоріч вдалося значно мінімізувати участь росіян та білорусів в Олімпійських іграх в Парижі. Завдання максимум не було виконано, але тиск на світову спільноту все ж дав вагомий результат. В Іграх взяли участь лише 15 росіян і 16 білорусів, всі вони виступали в нейтральному статусі. 

Проте, в новому олімпійському циклі український та світовий спорт опинилися перед складним викликом. Російські окупанти здійснюють спортивну анексію наших територій. Тобто федерації рф з різних видів спорту включають до свого складу структурні підрозділи з наших тимчасово окупованих земель. 

Це відбувається нахабно, цинічно і системно. Наразі щонайменше 22 спортивні федерації з росії вчинили такі дії. Цим грубо порушили Олімпійську хартію, яка вимагає, щоб юрисдикція НОКів (Національних олімпійських комітетів) збігалася з кордонами держав. 

Оскільки міжнародно визнані кордони України з 1991 року не змінювалися, будь-які спроби привласнити спорт Криму, Донбасу, Запоріжжя чи Херсонщини – це злочин, який потребує покарання. 

З цим, на жаль, не все так просто. Реакція світової спортивної спільноти залишає бажати кращого. Є лише п’ять успішних кейсів призупинення членства російських федерацій у світових структурах, але всі вони дуже важливі. 

Так, зокрема вчинив сам МОК (Міжнародний олімпійський комітет) стосовно Олімпійського комітету росії, ФІДЕ стосовно російської шахової федерації та Всесвітня федерація бадмінтону. 

Також членство росіян було призупинене з боку Міжнародної федерації тенісу (ITF) та Міжнародної федерації баскетболу (FIBA). Але вони так вчинили ще на початку повномасштабного вторгнення. Ці кейси напряму не пов’язані зі спортивними анексіями. 

Що стримує спортивних управлінців від рішучих дій? 

Перше – це проросійське лоббі, яке в деяких федераціях надзвичайно потужне. Серед таких "цитаделей" росії – федерації боротьби, боксу, тхеквондо, дзюдо, фігурного катання, художньої гімнастики та інших. 

Друге – небажання втягуватися в тривалі судові суперечки з рф. За кожним рішенням про виключення слідують російські апеляції, які розглядає  Спортивний арбітражний суд у Лозанні. Це процес нешвидкий і він потребує значних зусиль та ресурсів. 

Третє – необхідність більш проактивної позиції з боку України. Нещодавно українська спортивна спільнота та Мінмолодьспорту спрямували офіційні звернення до міжнародних федерацій волейболу, настільного тенісу, кінного спорту, тхеквондо, дзюдо, фігурного катання, кьорлінгу та велоспорту із закликом призупинити членство федерацій росії. Чи буде на це якась реакція, покаже найближче майбутнє. Але маємо діяти швидко та ефективно, залучати необхідні ресурси, однодумців за кордоном. 

Зі свого боку як президентка Федерації легкої атлетики України обговорила це питання з очільником World Athletics Себастьяном Коу. Світова легка атлетика з перших днів повномасштабної війни зайняла чітку позицію та не допустила росіян і білорусів до міжнародних змагань. На відміну від багатьох інших вона не змінила своє ставлення до агресора. 

Станом на зараз російська легка атлетика ще не вчинила анексії українських спортивних юрисдикцій. Але, очевидно, що це питання часу. Адже деякі спортсмени з тимчасово окупованих територій вже виступають за росію. Тому треба готувати відповідь. 

Що може запропонувати Україна?

Загалом Україні варто запропонувати світу системний підхід до покарання рф за дії, які суперечать олімпійським принципам. 

Він повинен включати щонайменше три опції:

• призупинення членства російської спортивної федерації в міжнародних структурах;
• категорична заборона участі в міжнародних змаганнях навіть в нейтральному статусі;
• поновлення в правах лише після завершення війни і деокупації. 

Завдання надзвичайно складне, але ми повинні ставити собі таку амбітну ціль на найближчі роки. Адже непокаране зло завжди повертається. А прецедент спортивних анексій може стати прикладом для наслідування в багатьох інших куточках світу. І тоді увесь глобальний спорт буде в хаосі, а його організаційна структура зруйнується. 

Тому вже зараз центральна влада, спортивні федерації, наші друзі та партнери за кордоном повинні об’єднатися для того, щоб побороти проросійських лобістів, переконати тих, хто ще вагається або тих, кому байдуже. 

Час працює проти нас, адже вал спортивних анексій зростатиме. І ми повинні продемонструвати, що реагуємо на ці факти чітко, енергійно та наполегливо. 

Багато що залежатиме й від того, кого оберуть новим очільником МОК. Сподіваюсь, це буде гідна людина, віддана ідеалам чесного спорту та непідвладна російським впливам.

Ольга Саладуха