Хтонь бюрократии
Так сталося, що декілька останніх місяців я займався польовими дослідженнями армійської бюрократії. Роздивлявся її зсередини. Побачене вразило.
Це окремий світ, що існує паралельно з нашим. Там свої цінності, свої культура та традиції, свої герої.
Не знаю достеменно, скільки людей його населяють, але припускаю, що не одна сотня тисяч. Всі вони кожного дня докладають купу зусиль (втомлюються, виснажуються, вигорають) для того, що краще би не робити взагалі. Для того, що не тільки не допомагає досягати результатів на полі бою, а й нерідко прямо заважає ефективно воювати.
Коли раніше я чув байки про суворий контроль шрифтів, кеглів та відступів у документах, я сприймав це суто як художній прийом, гіперболу. Ну бо звідки в країні, яка бореться за своє існування, знайдеться простір для цього абсурду? У нашому світі – так, але паралельний паперовий всесвіт, схоже, не відчуває жодних екзистенційних загроз.
Виявляється, що на підготовку однієї сторінки рапорту можна витратити цілий день або навіть декілька днів. Бо деякі відповідальні особи вважають своїм обов'язком змусити тебе переробити його декілька разів.
У документі, від якого може залежати боєздатність підрозділу, їх цікавить не зміст, а пунктуація, і вони переконані, що отримують своє грошове забезпечення саме за уповільнення обігу документів.
У цьому всесвіті тисячі людино-годин витрачаються на ніщо. Десятки однакових дваразинаденних, щоденних, щотижневих, щомісячних звітів різним уповноваженим особам. Звітів, які нікому не цікаві, які ніхто не читає, зміст яких уповноважені особи принагідно просять тезово переповісти усно перед доповіддю керівництву. Десятки контрольних листів від "вищестоящих" структур, на які треба готувати однотипні формальні відповіді (які, здається, теж ніхто не читає).
Для того, щоб ввести в експлуатацію нещасний "Мавік" чи, скажімо, штикову лопату, потрібно скласти і роздрукувати десяток сторінок документів (зміст яких не цікавий нікому, включно з підписантами). А ще зібрати автографи приблизно десятка людей (яких потрібно чекати чи розшукувати, іноді тижнями; частина з яких ще й воліють обміняти свій підпис на твоє приниження). І потім ще довго чекати, поки документи повернуться з темних безодень фінслужби та казначейства.
Добре, якщо все вдасться з першої спроби і тобі не доведеться повторювати весь цей цикл вдруге та втретє.
Тобто, щоб бійці мали можливість скористатися "Мавіком" або лопатою, яку вже подарували їм волонтери, ми змушені витратити півтора – два місяці (часто більше) на нікому не потрібну паперову тяганину. Тоді як життєвий цикл "Мавіка" або лопати в бойових умовах нерідко в десятки разів коротший.
Про складніші процедури (наприклад, списання втраченого майна) не буду тут навіть заїкатися. Вони можуть тривати роками, не даючи жодних результатів, лише забираючи час багатьох людей.
На утримання цієї "тіньової армії" платники податків щорічно витрачають приблизно п'ять мільярдів гривень. Якщо вивільнити хоча б половину цих грошей, можна було б придбати, наприклад, 38 000 тих самих "Мавіків" для передових підрозділів або 30 танків Т-80.
Бюрократія обходиться країні страшенно дорого. І мова не стільки про гроші. Вона нас уповільнює, заважає модернізуватися, забираючи таким чином головну перевагу перед набагато сильнішим противником. І зрештою це коштує життів захисників.
Всі ці складні та заплутані алгоритми створені нібито для контролю за використанням майна та коштів платників податків. Себто для запобігання зловживанням та корупції.
Але на практиці така надмірно (навмисно?) ускладнена система якраз і є поживним середовищем для корупції на всіх ланках. Від дрібної (коли треба "проставитися" підполковнику за прискорення розгляду твого питання) до промислової (коли за димовою завісою цих хитромудрих процедур можна як завгодно крутити на свою користь величезні державні контракти).
В системі вже немало ціннісних, вмотивованих, людей, які мислять сучасно, бачать проблеми і готові запропонувати шляхи їхнього розв'язання. Які щиро намагаються робити все від них залежне для того, щоби фронт мав все необхідне для ведення бою. І цим текстом я в жодному разі не хотів би знецінювати їхній внесок у нашу перемогу. Але мусимо констатувати: вони досі у меншості й поки що не спроможні змінювати систему.
Існує низка проєктів зі створення програмних продуктів для того, щоб автоматизувати облік майна та спростити документообіг. Але, наскільки я можу судити, їхнє впровадження стикається зі спротивом на кожній ланці.
Очевидно, це забере багато часу і в підсумку, цілком імовірно, замість зручних для користувачів програм (якими їх, я упевнений, і задумували автори), дасть нам кострубатих "франкенштейнів", користування якими приноситиме лише біль і яких усі прагнутимуть уникати.
Ця армія на всіх рівнях відчайдушно пручається цифровізації. Оскільки якщо цифровізацію, як світло прожектора, вдасться успішно впровадити, вона продемонструє, що половина, якщо не дві третини людей, які зараз працюють у системі, просто непотрібні. Вони не дають армії потрібних їй послуг, вони виробляють лише проблеми.
Що робитимуть всі ці тисячі "вузькопрофільних фахівців", якщо замість продукування стосів паперів і збирання підписів, як милостині, буде достатньо просто натиснути кілька кнопок для введення нещасного "Мавіка" в експлуатацію, а звіти генеруватимуться автоматично? Не відправляти ж їх зрештою на фронт, еге ж?
Костянтин Рєуцький
