Быстрая сделка с Путиным – это глубинная иллюзия
З чим пов’язана певна турбулентність у Центральній Європі, посилення міждержавних суперечок?
Коли загострюється відчуття фронтирності й пов'язані з цим небезпеки, тоді виникає велика спокуса розбігтися по своїх маленьких квартирках замість того, щоб єднатися. Адже завжди існує ілюзія того, що у своїй маленькій мушлі можна краще себе захистити.
І тому сьогодні основною дилемою в Центральній Європі є вибір між тим, чи безпечніше й правильніше бути спільнотою, чи краще зосередитися на своєму власному?
У нас інші виклики. Головне, що зараз має зробити Україна – це вижити! І все має бути підпорядковане цій меті. Очевидно, що ця мета не суперечить, а навпаки підсилюється в контексті відносин з нашими партнерами і найближчими сусідами.
Та частина лідерів на Заході, зокрема це стосується і лідерів, які перемогли зараз на виборах в США, мають певні уявлення, які нам здаються ілюзорними.
Я не можу сказати, що вони якісь злоякісні. Людям, можливо, властиво так думати. Наприклад, про те, що Путін готовий укласти якусь справедливу угоду, якщо піти на якісь тактичні поступки. Наприклад, відмовитися від відвоювання частини окупованих українських територій чи зняти з порядку денного питання вступу до НАТО.
І от тоді, мовляв, Путін підпише угоду, війна закінчиться, люди перестануть гинути. Таким чином Україна отримає оцей історичний простір для розвитку, для того, щоб зосередитися на відновленні, на поверненні людей, на вступі в ЄС тощо. А Росія на тому заспокоїться і буде собі жити там, нелегально контролюючи якусь частину території.
Але я вважаю: вірити, що Путін на таке може погодитися – це дуже глибинна ілюзія.
Якщо б ключовий інтерес Путіна був не допустити вступу України в НАТО, то він би не напав на Україну ні в 2022-му, ні 2014-му році.
Ще на 2014-й рік це питання вже було вирішено. Всі це знали, що жодної (на той момент) дороги в НАТО для України не існувало. І навіть на початок 2022-го року, коли відмовлялися надати Membership Action Plan десятиліттями. Тобто не було ніякої "загрози", що Україна в осяжній перспективі вступить в НАТО.
Насправді, якщо б Путін прагнув не допустити вступу Україну в НАТО, то він би не напав на Україну. А якщо він це зробив, значить мета в чомусь іншому. І тому, витягнувши із цієї картини одну цеглинку "НАТО" – нічого досягнути не вдасться.
Путін погодиться на розмови про відносно справедливий мир, тільки коли він усвідомить, що програє, і що час не на його боці, і треба намагатись фіксувати те, що є. Тільки в той момент він погодиться розмовляти про якісь формули.
До цього він буде впевнений, що час на його боці, що йому треба затягувати події, при цьому звинувачуючи Захід чи Україну, що вона не хоче ні про що домовлятися. Але насправді він просто прагне скористатись цим часом, щоб надалі сприяти поступовій ерозії міжнародної коаліції в підтримку України, спаданню політичної волі до солідарних дій разом з Україною.
Експерти, політики, громадські діячі дійсно всерйоз обговорюють План Венса, план Помпео, план ще когось там. Кілька варіантів розглядають: британські військові у нас стануть на Дніпрі чи на Сіверському Дінці.
Тобто, купа ілюзій, які, на жаль, ні про що. Це не ті речі, які приведуть до миру. Крапка.
Конспект з усного виступу на міжнародному форумі Re:Open Zakarpattia 2024, організованого Інститутом Центральноєвропейської Стратегії (ICES)
Олександр Сушко
