"Крепостничество" в армии, или Почему военные идут в СЗЧ
"Українська правда" написала дуже якісну статтю про СЗЧ (самовільне звільнення з частини) "Втеча з армії. Чому СЗЧ і дезертирство стали масовим явищем і як вирішити цю проблему".
Не знаю, чи кого цікавить моя думка й чи вона щось дасть, але принаймні не хочу собі потім казати, що змовчав. Особисто я сприймаю Сергія Гнезділова (який став обличчям цього явища) в чомусь (напів жартома) як Ісуса, який страждає за наші гріхи, особисті та суспільні.
Підкреслюю, це напів жартома – бо часто гумору не розуміють, якщо не сказати "сміятися на слові лопата".
В моєму (попередньому) підрозділі, наприклад, за перші два роки не було ЖОДНОГО випадку СЗЧ – більш того, ми самі боролися з цим, і всі СЗЧшники, які мені траплялися – це переважно "аватари" чи ті, кого записали помилково (про**али документи про ВЛК тощо).
Однак, так сталося, що майже зразу після того, як Верховна Рада виключила статтю про можливість заміни (хибна назва "демобілізація"), тобто про терміни служби, в СЗЧ пішли зокрема люди, які в 2022 році САМІ приїхали з-за кордону.
Частина йшли в СЗЧ з тилу, не через страх, а через безнадійність та почуття несправедливості щодо себе.
І, між іншим, усупереч тому, що говориться, у нас у підрозділі я ЖОДНОГО разу не чув засудження тих, хто пішов. Принаймні, серед рядового складу.
Причини – НЕ в особистостях, причини явища є структурні. Якщо брати не особистісні (конфлікт у підрозділі чи поза ним в особистих справах), а саме суспільні, я б виділив такі:
- значно більша відповідальність для військового, ніж для цивільного (можливий тюремний термін за СЗЧ, але тільки штраф за ухиляння від мобілізації);
- постійне відчуття несправедливості: на тобі "паразитує" решта суспільства;
- знову ж таки, відчуття закріпачення. Військові постійно вживають слово "кріпак".
Ми ВЖЕ служимо довше, ніж більшість військових у Першій або Другій світових війнах. Американці у В'єтнамі (правда, не знаю за в'єтнамців) мали календарики, в яких відзначали, скільки їм лишилося днів. Американці у Другій світовій, якщо читати "Пастку-22", відзначали, скільки їм лишолося бойових виходів до звільнення та заміни іншими. Під час Другої світової!
Якщо не буде змін, то у нас отак воно й буде: і відчуття несправедливості та закріпачення, зокрема й серед перших добровольців, і зростання кількості СЗЧ.
І ще, моє особисте враження, і це НАЙВАЖЛИВІШЕ для мене: більшість із нас, хто тримається, тримає НЕ закон, а передусім морально-етичні міркування – побратими, солідарність, ну і загалом розуміння складної ситуації. Однак виходить, що ми "етично" віддаємо себе на козлів відпущення.
Дисклеймер: я намагався нікого й ніщо не звинувачувати й навіть не оцінювати (ані "совок в армії", ані "ухилянтів"), не робити "розкол", а просто окреслити ОБ'ЄКТИВНІ причини в самому суспільстві. Вони існують, і це питання не особистостей.
І щось треба "рішать", та. Без страху, без популізму – враховуючи протилежність інтересів тих, хто вже в армії, й тих, хто туди не хоче. Інакше буде біда.
А інші коментарі дуже раджу почитати в УП, зокрема про "вибіркове правосуддя", коментарі психологів і "замполітів", коментарі військових і невійськових.
Артем Чапай