Такие разные войны

Аналітики, зокрема і я, нерідко порівнюють нинішню російсько-українську війну з війною 1939–1945 років. Не лише тому, що бойові дії точаться на території, де колись гриміли битви Другої світової – на курському, донецькому, харківському та кримському напрямках.

Згадується також інтенсивність вогню, масштаби руйнувань, запеклість боїв, розміри втрат особового складу та бойової техніки. В пам'яті спливають подряпані чорно-білі документальні стрічки кінохроніки з німецько-радянського фронту й виникає спокуса історичних аналогій...

Однак аналогії – річ підступна, а вся історія сьогодні перегорнута догори дриґом, бо в ролі нацистської Німеччини виступає Росія, а Німеччина перетворилася на наймиролюбнішу країну Європи. І тільки Путін жалюгідно переконує світ, що його жертва – нацисти, й намагається підняти рабський російський народ на нову "велику вітчизняну" війну проти України. 

Тим часом, попри деяку подібність, що притаманна всім війнам в історії людства, треба зауважити кілька принципових відмінностей, які відрізняють Другу світову війну (1939–1945) від війни Третьої, започаткованої Росією в 2014 році.

1.Війна ведеться (поки що) між Росією – ядерною державою з могутнім ракетно-ядерним потенціалом – та Україною, яка свідомо, заради примарного "без'ядерного статусу" та сумнівного щастя задовольнити ядерні держави, насамперед США, віддала (знищила) своє ядерне й ракетне тактичне та стратегічне озброєння. 

Ядерний хижак (Росія) цією війною шантажує та залякує весь світ атомним Армагеддоном, залишаючись державою безкарною та почуваючись непереможною. Бо ніхто (знову ж таки – поки що) не хоче ризикувати втягненням у ядерну війну з божевільною країною-агресором.

Страх викликати всесвітню війну, що закінчиться знищенням людської цивілізації, паралізує рішення Білого дому, робить НАТО найбільш пацифістським і безсилим військово-політичним Альянсом в історії (поки що). 

На відміну від диванних оптимістів, які закликають не зважати на ядерні погрози Росії, вважаючи їх блефом, я розумію обґрунтованість страху, що паралізує волю багатьох президентів, прем'єр-міністрів, генералів, які знають, що таке ядерна війна і хто такий загнаний у кут кремлівський щур, який, втрачаючи владу і життя, може потягнути за собою в геєну вогняну підвладну йому країну. 

Гітлер, розпалюючи світову війну, не мав такої переваги, він на рівних боровся зі США, Великобританією та СРСР. Звичайно, він покладав надії на "вундерваффе" – на ту ж атомну бомбу, ракети Фау-1 і Фау-2, новітні танки й реактивні винищувачі. Але величезні людські жертви Радянського Союзу та гігантський промисловий потенціал Сполучених Штатів не дали йому жодного шансу на успіх. 

Сьогодні світ співчутливо, холодно, цинічно, гнівно, байдуже, зі злорадством чи з жахом приглядається до того, як Україна, спливаючи кров'ю, веде двобій із ядерним гігантом та його військом найманців і мародерів. І, крім обмеженої допомоги, пропонує лише переговори з втратою третини нашої міжнародно визнаної території. 

Цікаві дані прозвучали в розмові співробітників вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних студій (CSIS) Макса Бергманна та Марії Снігової з відомими американськими військовими аналітиками Майклом Коффманом та Робом Лі (13.09.2024, Moris Aeterna). Харатеризуючи військову допомогу США Україні, вони вживають метафору "варіння жаби на повільному вогню", маючи на увазі дозований і нерідко обмежений характер постачань зброї Україні.

Щоправда, аналітики виправдовують ситуацію тим, що США виявилися повністю неготовими до "великої війни" і що запаси Пентагону були дуже обмежені.

Хай там як, у розмові наводяться такі цифри: США мають приблизно 370 систем Himars і станом на травень 2024 року відправили в Україну приблизно понад 40 одиниць; маючи біля 4000 БМП "Бредлі", надали орієнтовно 300; з 4600 одиниць танків "Абрамс" тільки біля 30 надійшли до ЗСУ; з понад 60 батарей "Петріот" тільки одна відправлена в Україну.

Якщо порівняти ці цифри з обсягом поставок США зброї та стратегічно важливих матеріалів під час Другої світової війни до СРСР за лендлізом, побачимо разючу різницю.

2. Проти нацистської Німеччини діяла могутня коаліція світових держав, юридичну основу якої склала запропонована Ф. Д. Рузвельтом Антлантична хартія 1941 року, до якої приєднався Радянський Союз і низка інших держав. У 1942 році у Вашингтоні 26 держав підписали Декларацію Об'єднаних націй, якою був оформлений військово-політичний союз, спрямований на перемогу над нацистською Німеччиною та Японією. Сторони зобов'язувалися докладати військові та економічні зусилля, щоб досягти перемоги над агресором й не укладати з ним сепаратних угод. 

Нічого подібного не існує у війні України 2022–2024 років із російським агресором, попри низку міжнародних документів на підтримку України та неформальну "коаліцію Рамштайна", яка надає суттєву військову допомогу нашій державі.

Великі держави (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Японія) та інші дружні до України держави (Польща, Чехія, Норвегія, Данія, країни Балтії, Іспанія та інші) не створили формального, юридично оформленого військово-політичного союзу разом із Україною. А НАТО виявилося безсилою організацією. Головною доктриною Північно-Атлантичного Союзу стало за будь-яку ціну уникнути прямого зіткнення з Росією. 

Дехто звинувачує Україну в прагненні втягнути НАТО у війну з Росією. Я не певен, що повномасштабна Третя світова – в наших інтересах, враховуючи можливість того, що ядерні удари можуть бути завдані саме по Україні й Польщі. Але переконаний, що в інтересах США і НАТО – не пропустити новий Перл-Харбор, не проґавити "стратегічне вікно можливостей" для того, щоб завдати удар по Росії.

Не будьмо наївними: путінська Росія оголосила війну насамперед НАТО, і Україна є лише першою ланкою цього світового протиборства. 

Переконаний, що невблаганна логіка війни, якою не керують ні Путін, ні Байден, приведе НАТО до прямого зіткнення з Росією. 

А втім, формула дружніх до нас держав "не дати ПРОГРАТИ Україні" замість "допомогти Україні ПЕРЕМОГТИ у війні Росію" яскраво свідчить про небажання союзників ризикувати і втягуватись у конфлікт зі злочинним режимом Путіна. Ба більше, Захід, засуджуючи російську агресію й надаючи нам суттєву військово-фінансову допомогу, зберігає контакти з Путіним і не бажає катастрофічної поразки Росії з її неминучим розпадом. 

Магія "великої російської імперії" – переможниці Наполеона й Гітлера, держави великої культури ХІХ століття, однієї з опор європейської безпеки – все ще засліплює Захід, заважає побачити реальну дійсність: деградацію – політичну, моральну, технологічну, культурну – путінської Росії, її перетворення на державу терористичну, фашистську, яка становить неминучу загрозу світу свободи й демократії.

Путін досі не засуджений міжнародним Трибуналом як військовий злочинець №1 планети (ордер на арешт МКС ігнорується багатьма країнами й не має такої ваги, як рішення спеціального Трибуналу, який досі не створений). 

Ця ситуація докорінно відрізняється від того, що спостерігалося під час Другої світової війни. Звичайно, Путін, якщо порівнювати з Гітлером, здається жалюгідним плагіатором і бездарним копіїстом – як за вимірами диявольської особистості, так і за масштабами скоєних злочинів.

Але безперечно, сірий підполковник КГБ, скутий комплексом меншовартості й жадобою особистого збагачення й помсти Україні, рухався курсом Гітлера як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Хоч і намагався приховати це за завісою "суверенної демократії" й економічного лібералізму, відроджуючи Імперію Зла.

Тому позавчора його обіймала Ангела Меркель, вчора – прем'єр Ізраїлю Бібі Нетаньягу, який був покараний за свою сліпоту Путіним в його день народження (7-го жовтня 2023 року) звірячою атакою Хамаса на єврейське населення, що нагадало найчорніші дні Голокосту. Сьогодні в обійми Путіна падає прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді, не кажучи про натовп інших морально невибагливих представників "глобального Півдня". 

Не схоже, щоб Захід готував шибениці для Путіна та головних російських військових злочинців. 

3. Російсько-українська війна стала передвісником, прелюдією воєн майбутнього. Розпочався докорінний перегляд воєнних доктрин часів Другої світової війни щодо організації збройних сил, характеру бойових дій і ролі нових військових технологій.

Свого часу, після Першої світової та Громадянської воєн пішли в забуття стрімкі кавалерійські атаки драгунських, гусарських, уланських і козацьких полків минулого.

Під час Другої світової зникли на дні океанів важкі лінкори із залогою до 1500 моряків – згадаймо трагічну долю німецького лінкора "Бісмарк".

У війні 2022–2024 років не спостерігалося атакуючого гуркоту танкових армій маршала Рибалка – бо Джавеліни та дрони спалювали сталевих монстрів десятками й сотнями. Тепер воєнні теоретики обговорюють подальшу долю танків у битвах майбутнього. Впала російська мрія розчавити Європу виробами Уралвагонзаводу та вийти на береги Португалії.

Можливо, дорогі, важкі та здатні легко вибухати танки замінять легкими й швидкісними "махновськими тачанками" сучасності – броньованими машинами з артилерійськими й ракетними установками. Принаймні бойові машини піхоти "Бредлі" та інші вироби американського ВПК є набагато більш затребуваними на цій війні, ніж танки. 

Небесні роботи, дрони, що сотнями й тисячами б'ються в небі України, визначають сьогодні долю багатьох наступальних і захисних операцій, завдаючи значних уражень та знищуючи живу силу й техніку ворога. У випадку БПЛА вражають дарвінівські закони еволюції цього нового виду озброєнь: тут діють швидкісні мутації та штучний відбір.

На польському телебаченні виступав доброволець, який два роки героїчно воював у складі української штурмової бригади. Він виявився фанатом дронів і показав з десяток різновидів цих апаратів, що виконують різноманітні функції. Нові морські дрони, застосовані Україною, відкрили ще один перспективний напрямок бойових дій. Не виключено, що в новій війні на океанах зникнуть авіаносці, подібно до лінійних кораблів ХХ століття.

Якщо на війнах минулого найбільше цінувалися висококваліфіковані танкісти, артилеристи й льотчики, на цій війні різко зросла потреба в операторах дронів, спеціалістах з електроніки та зв'язку, персоналі об'єктів протиповітряної та протиракетної оборони, інших високоосвічених спеціалістах, що працюють із надскладними роботизованими оборонними системами. 

Докорінно змінилилася система медичного забезпечення військ, її функції та протоколи.

Відомо, що на початку бойових дій на сході (2014–2019 роки) загинуло до 30% українських поранених (більше, ніж під час Другої світової війни) в результаті ненадання первинної допомоги та через несвоєчасну евакуацію з поля бою (Мислива О.О., Никифорова О.А., Харків, 2020). Ця обставина вимагала переходу на стандарти тактичної медичної допомоги НАТО (Tactical Combat Casualty Care – TCCC), що відбувається в ЗСУ.

Важливими факторами порятунку поранених стають індивідуальна підготовка кожного бійця, вправність його в наданні первинної допомоги, наявність якісних кровоспинних турнікетів і сучасного оснащення медичних аптечок, а також організація евакуації поранених з поля бою. 

У сучасній війні особливо увиразнилася роль логістики в життєзабезпеченні військ та значення операцій, які руйнують шляхи постачання амуніції, резервів, пального, харчів, інших необхідних матеріалів. Ракетно-дронові удари по логістичних центрах на відстані до 300 і більше кілометрів суттєво ускладнюють ведення бойових дій та висувають питання щодо нових підходів до цієї проблеми.

Застосування нових смертоносних видів озброєння, особливо легіону дронів, які полюють на кожного вояка, піднімають проблему психічної опірності військовослужбовців, їхньої здатності витримати нелюдський тиск страху, стресів і фобій, контузій, поранень, фізичного знесилення.

Те, що стало повсякденною дійсністю сучасної війни, переживали хіба що бійці Червоної Армії в 1941 році, на початковому етапі бліц-кригу вермахта – в умовах безперервних бомбардувань, оточень, відступу, паніки й повного безладу. 

Чи існує межа людських можливостей чинити опір обставинам війни нового типу, яка народжується на українських полях? 

4. Ця війна, на відміну від Другої світової, безпрецедентно висвітлена й зафіксована в мільйонах фотографій, відеосюжетів, коментарів і свідчень у соцмережах, на гаджетах приватних осіб, у Телеграмі, де зберігаються найкривавіші сюжети, в Ютубі, де вибухають літаки і бронетехніка, горять нафтобази й лежать у руїнах житлові будинки. Інформаційна революція змінила образ війни. Це – справжня планета Солярис, страшна і ще не досліджена, що складається з безмежної кількості доль, облич живих і мертвих, героїв і зрадників, скорботних криків і шепоту молитов. І безкінечного матюкальника – цього універсального замінника народних емоцій.

Ніяка війна ще не була так детально й усебічно документована, бо замість одного Совінформбюро й міністерства пропаганди Геббельса з'явилися мільйони неконтрольованих інформаторів, свідків, інтерпретаторів подій. Інколи здається, що на грудях кожного сучасника висить боді-камера поліцейського – відеореєстратор, що незупинно фіксує потік кривавої війни. 

Інша річ – хто, як і коли зможе (і чи взагалі це можливо?) оцінити й використати цю інформаційну хмару при підведенні підсумків російсько-української війни. Не першої й не останньої. 

5. Інформаційна відкритість і насиченість суспільства засобами комунікації породжує вразливість до інформаційно-психологічних ворожих операцій та змасованих пропагандистських кампаній. Кожен охочий як в Україні, так і в Росії може підключатися до джерел інформації противника. Ведеться прямий діалог (суперечка) між пропагандистами ворогуючих сторін, свідками якого стають численні користувачі Інтернету. Інформація поширюється майже моментально, й успіх пропаганди нерідко залежить від швидкості реагування на події – хто перший "застовбить" за собою оцінку ситуації, той виграє. 

Ця інформаційна відкритість, конкурентність та змасованість впливів пропаганди на мільйони людей відрізняється від часів Другої світової війни, коли радіовисилання успішно глушилися, а листівки не відігравали значної ролі в змінах настроїв і поглядів на фронті й у тилу.

"Психологічний фактор" (мотивація, настрої, погляди, фобії, політичні й моральні переконання, віра та сподівання) стає невід'ємним чинником перемоги чи поразки у війні нового типу – нарівні із забезпеченням зброєю, амуніцією, транспортними та іншими засобами. 

Масові рабські відеозвернення росіян до кремлівського диктатора з проханнями про допомогу стали новим явищем, неможливим за часів Сталіна. В майбутньому вони здатні перетворитися на вагомий протестний фактор.

 * * *

Остаточні підсумки російсько-української війни будуть підведені після того, як вона закінчиться й будуть оприлюднені чимало засекречених наразі матеріалів. Але вже сьогодні можна стверджувати, що на багатостраждальній українській землі, яка витримала битви Першої та Другої світових воєн, виникає новий формат бойових дій на суходолі, морі й у повітрі.

Хоча, здавалося б, що нового може принести війна? Гори трупів, тяжкі поранення, полум'я та руїни, страждання мирного населення, вічний страх дітей і сльози батьків. 

Але в цій вічній юдолі скорботи треба знайти ключі до перемоги над знавіснілим московським ворогом.

Юрій Щербак