Всегда должны быть прозрачные конкурсы на строительство таких комплексов как Военное кладбище
За десять років агресії росії, і особливо два з половиною роки повномасштабного вторгнення, вкрай гостро постало питання гідного вшанування полеглих захисників і захисниць України, адже за свободу і незалежність ми платимо надзвичайно високу ціну.
І поки деякі посадовці створили дуже неприємну ситуацію на національній пам’яті, організовуючи навколо проєктування та будівництва Національного військового меморіального кладовища (НВМК) фінансові махінації, місцева влада та місцеві і комунальні кладовища вирішують питання вшанування героїв у різний спосіб – без будь-якого системного підходу.
Проте, крім того, що важливо створити всеукраїнський меморіальний комплекс, де б було закарбовано пам’ять про кожного полеглого героя цієї підступної і кровопролитної війни, яка триває вже понад 10 років, варто перейнятися й набуттям глибокого символічного сенсу цього сакрального для України місця, як-то шани і пам’яті кожного захисника і захисниці… А отже над проєктом повинні працювати кращі фахівці, які, знаються на темі війни, пам’яті і традиціях.
Особисто мене дійсно бентежить той факт, що перший в історії незалежної України проєкт Національного військового меморіалу розробляється без будь-якого конкурсу. Токсичність людей та компаній, які залучені до нього (зокрема, граніт для НВМК постачатиме група компаній "Алеф" підсанкційного бізнесмена Вадима Єрмолаєва) з самого початку кидає тінь на всю ініціативу, які б високі цілі вона не переслідувала, оскільки організація, яка перемогла в конкурсі на будівництво НВМК, була створена на наступний день після оголошення тендеру. Це дуже поганий сигнал для суспільства. Щодо проєктування теж є питання: багато талановитих архітекторів, які зараз на фронті, хотіли б взяти в участь у створенні Меморіалу. Адже саме ці люди відчули на собі "подих" війни, і зможуть втілити свої емоції і сенси в ініціативу. Тому я виступаю за те, що всі заходи щодо створення НВМК варто перенести на післявоєнний період.
Читайте також:
Меморіальний комплекс зловживанням владою ефективних менеджерів
Національне меморіальне військове кладовище: корупціонери хочуть красти навіть у мертвих
Проте, я дуже добре розумію родини загиблих героїв, які хочуть поховати їх з почестями якомога скоріше. Людині, яка втратила на війні мати чи батька, брата, сестру, чоловіка чи побратима, вкрай важливо мати місце, куди можна приходити, аби побути з тим чи тією, хто, можливо, продовжував жити своє життя, якби не ця клята війна і обов’язок, який він чи вона виконала перед державою ціною свого життя. А отже треба шукати шляхи вирішення даного питання через суспільний діалог-обговорення.
Традиція меморіалізації загиблих воїнів є широко розповсюдженою у світі. Проте, в нас такої культури як такової немає, оскільки не було державної політики військової памʼяті. Українські звичаї вшанування полеглих героїв були знеособлені під час радянського терору: часто тіла борців УНР чи УПА просто знищувалися, щоб навіть решток не лишилося, або ховалися у невідомих місцях, аби побратими чи рідні не мали жодного шансу віддати шану герою. Згодом й вшанування радянських військових набуло значення культу "невідомих солдатів" – просто не було охочих займатися достойним похованням полеглих та ідентифікацією кожного з них…
А на меморіальних комплексах та на могилах радянських воїнів, яким "пощастило" повернулися під опіку рідних, або муніципальних кладовищ, виросли чорні або сірі надгробні гранітні плити: ця гірська порода стала чи не єдиним монументальним матеріалом, який використовувався на території СРСР, та передався у спадок сучасній українській культурі.
Повертаючись до нашого майбутнього меморіального кладовища, хочу зазначити, що і тут постає питання вигляду, матеріалів та кольорів, в яких буде втілена основна ідея комплексу. Я не хочу говорити про архітектуру, обʼєми, естетичну складову, адже проєкт розроблений без конкурсу, і ми не можемо оцінити цінність цього варіанту без робіт інших архітекторів. Але щодо матеріалу та стилістики надгробків та матеріалу оздоблення комплексу, це питання вже доволі довго обговорюється як в соціальних мережах, так і в колах фахівців.
Хтось виступає за той самий граніт через його універсальність, а деякі звертають до пісковика – породи, яку українці використовували в поховальних традиціях багато сторіч навіть з дохристиянських часів.
Я маю досвід поводження як з тим, так і з іншим матеріалом. Якщо відкинути всі упередження стосовно граніту, як архітектор, я розумію плюси цього каменю, через його прогнозованість в експлуатації та вандалостійкість.
Але пісковик як і мармуризований вапняк у наші дні користується цілком заслуженою популярністю і активно застосовується в сфері сучасного будівництва. Проте, якщо порівнювати його з гранітом, цей матеріал поступається через більшу делікатність, крихкість і вплив на нього температурних циклів і опадів. Але якщо дотримуватися правильної технології обробки, камінь теж поводить себе передбачено. Але щоб він завжди виглядав належно, все одно він потребує більше догляду. З точки зору естетики, мені пісковик більше до вподоби: він виглядає більш "теплим" і в ньому менше "тоталітарної казьонщини".
На мою думку, композицію меморіального комплексу варто оформлювати зі світлого каменю – намогильні споруди (без горизонтальної надгробної плити на якій стоїть хрест чи надгробок), стіни, монументи, оскільки світлий колір у поєднанні з доглянутим навколишнім довкіллям передаватиме атмосферу умиротворення, шани та вічного спочинку.
І наголошую, оздоблення НВМК повинно бути обовʼязково з локального, нашого – українського матеріалу, оскільки тут є важливий символізм "свого/нашого": ми воюємо за свою землю, за свою культуру і за наше бачення минулого та майбутнього.
Але як би там не склалось в майбутньому, вважаю, що саме державна установа "Національне військове меморіальне кладовище", Міністерство ветеранів спільно із залученими до проєкту незалежними експертами повинні проаналізувати всі варіанти і без будь-яких подоплік надати аргументи: чому варто вибрати той або інший матеріал. Таким чином посадові особи, які ухвалять це рішення, беруть на себе відповідальність перед суспільством за те, який вигляд матиме НВМК через 5, 10 або 150 років…
Іван Юнаков
