Почему не выполняют поручения Зеленского, или Как убегают предатели

Після втечі нардепа Артема Дмитрука президент зібрав нараду силовиків щодо зрадників-втікачів. Зеленський наголосив, що "нашій державі потрібні чіткі відповіді щодо таких осіб, чітка відповідальність, щоб всі ці "товарищі" отримали те, на що заслуговують, де б вони не ховалися і куди б не побігли". 

Після наради у президента пройшло вже два тижні, але жодних механізмів боротьби зі зрадниками суспільству не показали. Натомість Дмитрук у Лондоні за цей час встиг купити собі новий айфон. 

Чому наші правоохоронці повідомляють про підозру, коли фігурант розслідування перетинає кордон? Тут мова не лише про проросійського нардепа Дмитрука, таких випадків багато. І поки ті, хто втекли, не отримали обіцяної справедливості від президента. 

Однак ситуація з Артемом Дмитруком досить показова — після виїзду правоохоронці повідомили йому про підозру в нападах на громадян і замаху на викрадення вогнепальної зброї. Також його оголосили у розшук. Причому ДБР заявило, що знало про підготовку до втечі, але не мало підстав його затримати. 

Правоохоронцям знадобився майже рік, щоб оголосити підозру щодо бійки, тоді як звернення ЧЕСНО до СБУ щодо системної антиукраїнської діяльності нардепа були проігноровані. 

Нардеп у своїх дописах у соцмережах захищав священників УПЦ (МП), зокрема й тих, що мають підозри у злочинах проти нацбезпеки. Деяких із них він називав політв’язнями. Також, за інформацією ЗМІ, він вніс заставу за Павла Музичука — ієродиякона УПЦ МП, підозрюваного у виправданні збройної агресії росії. 

Дмитрук поширював проросійські наративи про "знущання українських військових над цивільними та мародерство у Курській області".

На початку війни втік за кордон і ексрегіонал Олександр Єфремов. Його справа дивом загубилась при передачі з одного суду до іншого, а правоохоронці не оголосили його в розшук навіть при наявності підозри у держзраді. Єфремова підозрювали у причетності до створення терористичної організації "ЛНР" та захопленні будівлі СБУ в Луганську. Одним із адвокатів Єфремова був Андрій Смирнов, уже колишній заступник керівника Офісу президента України.

Також з України успішно втекла Діана Панченко — проросійська журналістка і телеведуча телеканалів NewsOne, "Перший незалежний" та Ukrlive. У 2020 році в одному з інтерв’ю Панченко сказала, що хотіла б спитати путіна, чому росія нічого не зробила для уникнення Майдану. Системно поширювала прокремлівські меседжі про братні народи, Мінські угоди, зовнішнє управління. Наприкінці 2022 року Панченко поїхала до тимчасово окупованого Донецька, а згодом переїхала в росію. У 2023 році СБУ оголосила Панченко підозру у держзраді.

Під час окупації Київщини втік до росії колишній керівник комуністичної партії Петро Симоненко. Він послідовно виступав за федералізацію України, називав війну на Донбасі "громадянською", заявляв про "примусову українізацію", організовував у Києві конференції до дня народження Сталіна. У 2023 році Симоненко взяв участь у з’їзді "антифашистського форуму", який відбувся у Мінську. Там він висловився за "продовження війни проти України" та виправдовував можливе застосування тактичної ядерної зброї рф. Підозру СБУ Симоненко отримав лише у 2023 році. 

Це лише кілька найбільш показових кейсів. І наразі питання не лише в тому, що зрадникам дозволяють виїхати. Держава не працює ні превентивно, ні над їхнім поверненням для справедливого покарання. Деякі втікачі оселилися в росії — звідти їх нелегко дістати, але ж чимало зрадників і в Європі. Їх не включають у санкційні списки та не оголошують у міжнародний розшук.

Тому питання, яке поставив Зеленський правоохоронцям, досі залишається без відповіді. А суспільство чекає справедливого механізму, який не допускав би втечі та гарантував притягнення до відповідальності.

Віта Думанська, лідерка Руху ЧЕСНО