Национальное мемориальное военное кладбище: коррупционеры хотят воровать даже у мертвых
За понад десятиріччя війни Україна не спромоглася створити кладовище для військових, які щодня кладуть свої життя заради держави.
Ідея зʼявилася в публічному обговоренні задовго до повномасштабного вторгнення, але закон про створення меморіального комплексу був ухвалений у травні 2022-го.
З того часу ухвалювалося ще два закони: у травні і у грудні 2023-го. Окрім того, було щонайменше два рішення Київради і незліченна кількість урядових розпоряджень, взаємовиключних – із різним розташуванням кладовища та різною площею.
Кожен із документів ухвалювався у парламенті майже конституційною більшістю голосів і кожного разу Верховна Рада вдавала, що попереднього закону не існує. Наприклад, досі не заветовано, але й не підписано президентом закон про те, що проєкт має бути в урочищі Биківня. Хоча під нього Київрада навіть виділяла землю.
З весни 2022-го і по сьогодні головним рушієм створення Національного меморіального військового кладовища є батьки загиблих у Маріуполі. У боях в повністю оточеному місті вони втратили своїх синів, житло, майно, роботу. Тож поховати дітей "у себе в селі", як їм радила ексміністерка ветеранів Лапутіна, їм ніде. Окрім того, багатьох з них сини просили поховати їх з бойовими товаришами.
Як сталося, що проєкт, за який виступають родини загиблих, громадянське суспільство, президент, Верховна Рада, уряд, Інститут національної памʼяті та київська влада досі дуже далекий від втілення у життя?
Усе дуже просто. Кожен великий державний підряд створюється під конкретні персоналії.
За кожним шматком землі в Києві та області також стоять конкретні імена та інтереси.
І поки корупціонери не закінчать дерибан, нічого не будується. Навіть якщо мова про фортифікації, без яких держава може просто зникнути. Чи про кладовище, на якому мають бути поховані герої війни.
На тему будівництва Національного меморіального військового кладовища є ціла колекція обіцянок премʼєра "цього разу швидко розпочати", "швидко закінчити", "оперативно почати працювати", "розпочати перші поховання в першій/останній декаді року"…
Коли будь-які рухи довкола проєкту раптово зупинилися влітку минулого року, на особисте рішення Шмигаля неформально кивали родинам профільні чиновники.
Зʼясувалося, що це не зовсім так. У серпні 2023-го, коли батьки загиблих були готові самі і без всяких дозволів привозити бульдозери і копати кладовище хоч не Співочому полі, хоч на Лисій горі, хоч у Биківні, їх запросили на зустріч. Були присутні Мінвет, Мінкульт, Інститут національної памʼяті та абсолютно нові персоналії в цій історії – Сергій Дербін та Георгій Біркадзе.
Перший згодом стане головним архітектором проєкту. Другий – фігурантом провадження НАБУ. Разом із забудовником Юрієм Голиком, добре знайомим обом цим людям.
Дербін – архітектор Голика з часів їхньої спільної роботи в Дніпрі. Біркадзе представляється батькам як неформальний "смотрящий" від Офісу за цим проєктом.
Родини загиблих на зустрічі уточнюють його офіційний статус. Офіційно – в ОП Біркадзе ніхто, але саме він має "дбати, щоб все було добре".
На цій зустрічі родин ставлять перед фактом: проєкт переноситься у Гатнянську громаду Фастівського району Київщини.
Публічно обґрунтувати позицію щодо перенесення береться Антон Дробович, директор Інституту національної памʼяті. Він пояснює неможливість захоронення героїв у Биківні тими самими аргументами, якими його колеги за кілька місяців до того обґрунтовували доречність меморіалу в урочищі, де НКВС розстрілювали жертв сталінських репресій. Із єдиною відмінністю: раніше профільні посадовці називали конкретну ділянку повністю дослідженою істориками, натомість Дробович називає її повністю недослідженою.
Паралельно у Биківні зʼявляються обурені мешканці прилеглих до лісу будинків – із таким самим набором фобій та претензій, що і нинішні обурені жителі Мархалівки у Гатнянській громаді: не дамо вирубувати ліс, зіпсується вода/повітря, загинуть птахи…
Саме Дробович, як стверджують родини, разом із Дербіним переконали Зеленського на особистій зустрічі не підписувати закон, за яким військовий момеріал мав бути у Биківні.
Гатне – одне з перших місць, яке розглядалося в контексті Національного меморіального військового кладовища.
Цей варіант ще в 2022 був відкинутий з двох причин. Родинам не подобалося, що туди незручно добиратися і їхніх дітей ховають подалі від людських очей.
Окрім того, земля належала Національному університету біоресурсів та природокористування і здійснити її відчуження можна було лише обмінявши на іншу землю. Існували й інші нюанси – на кшталт пролягання Смарагдової мережі, зони особливого природохоронного інтересу. Ці перепони були подолані блискавично.
У березні цього року держустанова "Національне меморіальне військове кладовище" отримала у своє розпорядження 265 гектарів землі.
До середини літа цього року довкола будівництва було дуже багато круглих столів та слухань і жодних реальних рухів. Хоча родини тиснули на чиновників, розуміючи, що чергове вікно можливостей і цього року може бути знову втрачено.
На початку липня Міністерство ветеранів оголосило тендер на будівництво. Змагань ідей та концептів не було. Тендер виписано в так, що на нього подався тільки один учасник, він же переможець - створений у ті самі дні консорціум "Білдінг ЮА", власниками якого є одесити Олексадр Ісаєв та Наталя Побережець. З 2022-го остання є власницею компанії "Будвіжн", якою до того керував Станіслав Пузняк – один з менеджерів Георгія Біркадзе. Того самого, який був "відповідальним від Офісу за тим, щоб все швидко рухалося".
Незадовго до тендеру на одному з чергових публічних обговорень була вкинута тема про те, що хрести і могильні плити мають бути з граніту. Хоча раніше на всіх візуалізаціях вони були світлими як на Арлінгтонському кладовищі, стровинних козацьких кладовищах тощо.
У вимогах тендеру несподівано зʼявилося, що учасники повинні мати укладені договори на закупівлю виробів з натурального каменю вулканічного походження (граніту та/або лабрадориту) у кількості не менше 1500 м3. Також виробник повинен мати змогу виготовляти цієї продукції не менше 11500 м2/міс.
Схоже, що вимогу писали під конкретного гравця – фірму "АК ПРО" з Дніпра, яка на 60% належить ТОВ "АЛЕФ ІСТЕЙТ". Власник групи "Алеф" – бізнесмен Вадим Єрмолаєв, громадянин Кіпру родом з Дніпра, на якого Україна наклала санкції за алкогольний бізнес у Криму і сплату податків до російського бюджету.
Ще одна фірма консорціуму з російським шлейфом – "Броварське шляхово-будівельне управління №50", майже до кінця 2023 року співвласницею якого була громадянка Росії Таміла Свірідова.
Мінвет розцінює появу цієї інформації в медіа як дискредитацію і просить в СБУ довідку про відсутність російських слідів у консорціумі "Білдінг ЮА".
Проаналізувати тендер обіцяє і директор НАБУ Кривонос.
А тим часом, наближаються чергові осінь та зима. Із великою ймовірністю і цього року будівництво Національного меморіального військового кладовища не розпочнеться. Завжди ж можна послатися на "обурених мешканців". Хоча вже 2 роки проєкт має бюджетне фінансування і чиновники держустанови отримують зарплати. Їм нікуди поспішати.
У кінці серпня має відбутися енний круглий стіл на тему кладовища для полеглих героїв – імітувати демократію і посилатися на неї, якщо треба, в нас вміють професійно.
Родини загиблих дивляться на все, що відбувається, як на черговий корупційний цирк, де їм відведена роль статистів.
Їхні діти, чоловіки третій рік залишаються у моргах. Батьківщині не соромно перед мертвими.
Тетяна Даниленко
