Качественная подготовка военных лидеров – это обязанность перед мобилизованными

За те, що у нас не було дійсно якісної підготовки офіцерського та сержантського складу, ми зараз платимо високу ціну. Війна стосується зараз не тільки професійних військових, а й цивільних людей, що доєдналися до війська, тих людей, які ніколи не думали стати військовими, яких ніколи не хвилювало як готують у нас офіцерів та сержантів. Тепер чітко видно, що це має хвилювати всіх. 

Мені пощастило отримати військову освіту та підготовку не тільки в Україні, а й за кордоном. Я бачив підходи як наші, так і підходи наших партнерів до розвитку лідерів. Я відчував нашу та відчував західну культуру у війську, тому можу порівняти їх. Я чітко бачу відмінності між ними. 

Те, що ми маємо приклади дійсно успішних командирів – це не заслуга нашої системи військової освіти та підготовки. Вони успішні, бо талановиті, бо мають голову на плечах і світлий розум, бо вони самі зуміли стати лідерами.

Я не вважаю, що я досягнув всього лише завдяки вродженим якостям. В мене було інвестовано багато часу та ресурсів. І якби багато інших офіцерів знали англійську мову і потрапили в ті умови підготовки, в яких був я, то точно могли б досягнути значно більшого.

З моїх спостережень, наша військова освіта та підготовка не змінилася суттєво за весь період моєї служби у війську – за понад 20 років. Також я спостерігав, що люди, які могли ці зміни втілити, мало були в них зацікавлені. Причини цього, ймовірно, різні. Я не можу стверджувати, що це була байдужість. Ймовірно – незнання того, що і як змінювати. Прикро, але і зараз ситуація докорінно не змінилася. Хоча запит з боку війська і потреба на ці зміни дуже відчутні. 

Спостерігаю, як за два роки війни було замінено десятки комбригів. Я вже не кажу про командирів батальйонів. Серед багатьох причин цих замін чи зняття – є "невиправдані очікування", негативний результат боїв, інші невдачі. 

Ми вимагаємо від офіцера, який отримав, мʼяко кажучи, посередню підготовку, того, чого нам хочеться: перемог, відсутності чи мінімуму втрат. Однак при цьому система не дає йому того, що необхідне і є фундаментом успіху - якісної підготовки.

Щоб усвідомити, наскільки стан нашого військового лідерства відстає від військових лідерів США чи Великої Британії, наведу приклад. У 2017 році я закінчив Командно–штабний коледж США. Із 1200 випускників того року 180 були іноземцями.  З усіх випускників я єдиний був призначений на посаду командира бригади. Із числа американців тільки один випускник став командиром батальйону. Решта ж зайняли посади в штабах бригад, дивізій або ж стали заступниками командирів (начальниками штабів) батальйонів, бригад чи дивізій. 

Тобто з такою освітою, яку ми отримали в Командно-штабному коледжі, люди в кращому випадку були призначені управляти батальйоном. Мене ж призначили комбригом. Ймовірно, так вимагали обставини того часу в Україні. Але це свідчить, що якість лідерства і вимоги до командирів на Заході вища. 

Наведу ще один приклад. Британський офіцер, мій однокурсник з того ж Командно-штабного коледжу, був одним із найкращих випускників та залишився на додатковий рік навчання на курсі SAMS (School of advanced military studies). Це просунутий курс із планування для офіцерів. В середньому дивізія може отримати  лише одного випускника цього курсу. Так от, завершивши курс SAMS другим в рейтингу, мій товариш прослужив сім років на різних посадах і лише в кінці цього року йому довірять БАТАЛЬЙОН. Бо батальйон – це відповідальність. Це 600 осіб. І саме відповідальність за людей визначає політику з розвитку лідерів і призначенню командирів у Великій Британії. 

Я ще раз наголошую, що в нас, незважаючи ні ні що, є дуже багато сильних командирів, які вже 10 років боронять країну і роблять все на свої 100% разом із своїми людьми. Вони самовіддані, вони сміливі, вони талановиті. Ми маємо бути вдячними їм за це. Проте наша система не підготувала їх так, як мала б. Наші офіцери і сержанти не отримали належної підготовки. 

Якщо ця війна вимагає від України мобілізації своїх чоловіків та жінок для військової служби, тоді ми зобовʼязані знайти і навчити для них найкращих лідерів. В нинішніх умовах я б міг рекомендувати при виборі командирів всіх ланок оцінювати їх за такими критеріями: 

– небайдужість, 

– готовність брати на себе відповідальність, 

– здатність ухвалювати рішення в складних умовах, 

– базові знання в тактиці та в цілому у військовій справі, 

– вміння комунікувати з людьми, 

– організаторські здібності, 

– ініціативність, 

– чесність,

– здатність вести за собою.

Ми – сильна нація. І в нас є достатньо талановитих, спроможних людей. Вони можуть і вчаться самі, вони знають як взаємодіяти ефективно з людьми, вони досягають успіхів. Однак нам потрібно розвивати цих людей у військовій системі. 

Ще важливіше – нам треба їх знаходити і призначати на правильні посади.

P.S. Що найбільше мене мотивує про це говорити? Це мій син. Йому 15 років. І якщо він найближчим часом доєднається до війська, я хочу,  щоб ним керували добре підготовлені командири.

Сергій Собко

Джерело