Откуп, амнистия или залог для коррупционеров: о чем на самом деле законопроект о сделках

Покарання корупціонерів – завдання непросте, тривале і болюче для багатьох українців. Тож не дивно, що урядовий законопроєкт про угоди в корупційних справах вилився в дискусії з високим напруженням.  

Як ми вже неодноразово бачили, процеси призначення покарання за корупцію – це настільки "тригерні" точки для суспільства, що вони більше викликають емоції, аніж раціональність. І, на жаль, навіть ті речі, які можуть суттєво полегшити правосуддя у таких складних справах, сприймаються як суцільна "зрада". Яка, щоправда, суцільною не є.

Угоди зі слідством – це один із правових інструментів, який може суттєво полегшити життя і слідчим, і суддям. Але використовувати його треба з розумом, для чого й потрібен якісно прописаний закон.

Тож пропоную трохи відкласти емоції, тверезо поглянути на реальні недоліки урядового законопроєкту щодо угод в корупційних справах та визнати його плюси (так, вони є). І для цього достатньо буде розібратися у трьох головних тезах.  

• Корупціонер іде на злочин для реальної наживи. Тому треба позбавити його злочинно набутих активів та можливості їх отримувати надалі

Збагачення  – ось мета заради якої посадовці йдуть на вчинення злочинів. Вони хочуть отримувати незаконні надприбутки через використання можливостей на публічній службі. І навіть вирок на 5 чи 10 років увʼязнення може лишити у власності незаконно набуте майно, записане на їхніх родичів чи близьких. 

Тому, безперечно, необхідно повертати "вкрадене" у реальну економіку, бо якщо цього не робити, нерівність через корупцію буде лише поглиблюватися.

Як це робити, якщо корупціонер вирішив піти на угоду зі слідством? Особливо, якщо згадати, що коли людина йде на угоду, то вона хоче помʼякшення покарання. Урядовці пропонують робити це через накладання великих штрафів (напевно, це ті самі "відкупи", про які ми так багато читали минулого тижня). Проте, якщо слідство виявило лише частину злочинного майна, або корупціонер є учасником великої схеми з багатьма учасниками, одного штрафу дуже ймовірно буде недостатньо. 

І для цього ефективним буде використати інструменти спеціальної конфіскації. Тоді навіть без "посадки" обвинуваченому стане боляче, але не настільки, як якби його посадили. І так само зламається теза про "вкрав на 3 мільярди, спіймали на 300 тисячах, відкупився і ходить щасливий". Бо ж, за законом, конфіскувати так можна всі доходи особи, якщо вона не підтвердила законність їх набуття. А це більше, ніж просто штраф.

На жаль, в урядовому законі згадуються тільки штрафи, проте не акцентується увага на спеціальній конфіскації. Саме через такий інструмент сторона обвинувачення може за потреби позбавити особу реального фінансового стимулу до корупції, але це не артикулюється в проєкті закону як умова помʼякшення покарання. Тому ми переконані, що в законопроєкт треба додати таку норму, адже, крім реального економічного ефекту, це справило б стримувальний ефект для інших. 

Щобільше, покарання мають бути пропорційними вчиненому. Оцінити таку пропорційність в корупційних справах складно, її важко підпорядкувати якимось точним правилам. Але достеменно можна сказати одне: коли людина йде на угоду, то вона хоче помʼякшення покарання. Саме так працюють домовленості. 

Тому сам факт позбавлення особи злочинних активів чи компенсація нею збитків – це ще не покарання. Так лише відновлюється первинне становище до вчинення злочину. А ось штраф і позбавлення можливості обіймати посади, факт засудження особи, тобто визнання її злочинцем, та внесення її до реєстру корупціонерів – це якраз ті правові обмеження, яких може бути достатньо для покарання. Корупціонеру все одно буде дуже боляче, але відсутність потреби сидіти в тюрмі стане ложкою меду в цій бочці дьогтю.

• Угода – це коли вигоди отримують обидві сторони. Але наразі неясно, які переваги за новим законом отримає слідство від укладення угоди з умовним покаранням

Тут потрібно від початку чітко відмежувати те, як є зараз, і що пропонує уряд, а також звернути увагу на тяжкість інкримінованих злочинів.

Розберемо на прикладах. Зараз, наприклад, ексголова Верховного Суду Всеволод Князєв, який звинувачується в особливо тяжкому злочині, може укласти угоду зі слідством. За нею він домовиться з прокурором і надасть докази для викриття умовного олігарха у вчиненні корупційних злочинів. Але якихось бенефітів для себе навряд чи отримає. 

Отже, зараз санкція статті не дозволяє Князєву відбутися умовним покаранням чи сплатити якийсь штраф, а інкримінованим йому злочином якихось збитків не заподіяно. Але за проєктом закону його:

1. можна буде звільнити умовно з іспитовим строком до 6 років, або
2. йому зможуть призначити покарання, наприклад, 1 чи 2 роки позбавлення волі, а також
3. він зможе сплатити штраф від 102,017 млн грн до 204 млн грн.

Але можливості для укладення угод в різних фігурантів різні, адже умови залежать від інкримінованих їм статей. Так, суддя Печерського суду Тетяна Ільєва, яка звинувачується в тяжкому злочині, навіть сьогодні обмежень на укладення угоди не має. Зміст домовленостей в потенційній угоді з Ільєвою її адвокати та прокурор переважно визначатимуть самостійно. 

І це якраз демонструє дисонанс, адже за тяжкі злочини особу можуть звільнити від реального покарання без викриття співучасників чи відшкодування збитків навіть зараз. Але от при угодах щодо особливо тяжких злочинів нині обвинувачений обовʼязково має викрити інших осіб-учасників схеми. 

У проєкті ж пропонується лише відшкодування збитків за особливо тяжкі злочини. А вони, як показує справа Князєва, не завжди завдаються. Також треба враховувати, що деякі особливо тяжкі злочини можуть вчинятися і без спільників. Бо як викривати, коли нема кого? Саме тому варто визначити альтернативні умови, за яких корупціонер може не відбувати покарання реально, щоб надати прокурору важелі впливу, які також будуть запобіжниками зловживань (наприклад, сплата штрафу).

Крім цього, умовне покарання за угодами щодо корупційних злочинів стане доступним корупціонерам, які переслідуються іншими органами, а не лише НАБУ. А це означає що і розглядати ці справи буде вже не ВАКС, а й місцеві суди. І якщо угоди, які затверджує ВАКС, досить часто стають предметом публічних обговорень, що може сприяти якості судочинства в таких справах, то місцевих загальних судів надто багато, довіри до них поки надто мало, і відстежувати такі судові рішення буде вкрай складно. І саме тут уже з’являються високі ризики того, що особа дійсно отримає переваги для себе з мінімальними перевагами для держави. 

Також новий законопроєкт пропонує прив’язати погашення судимості лише до невчинення особою інших кримінальних правопорушень. І це теж недоречно, адже судимість як така накладає на людину певні обмеження, у тому числі й щоб вона не могла вчиняти інші злочини. Якщо особа виконувала всі обовʼязки, покладені на неї судом, – відмічалася у службі пробації тощо, – то так судимість можна погасити. Але ж новий законопроєкт пропонує погасити судимість лише відсутністю інших злочинів. А це вже значно спростить засудженому життя, що не зовсім відповідає логіці такого інституту, як судимість. 

Тож в законі варто таки дуже конкретно прописати усі згадані нами вище моменти. Тоді вигода особи від звільнення від реального покарання корелюватиметься із потребами слідства, суду та запитами українців.

• Кінцева відповідальність за затвердження угоди все одно лежить на судді

Укладення угоди – це завжди пошук прийнятних варіантів як для сторони обвинувачення, так і для захисту. Тому широкі можливості для прокурора в цьому можуть реально дозволити ефективніше переслідувати корупцію. 

Проєкт закону пропонує погоджувати укладення такої угоди керівником органу прокуратури. Це хоч і один із запобіжників, але він може не спрацювати. Варто памʼятати, що кінцеве рішення про затвердження угоди все одно приймається суддями. Саме вони оцінюють наявність фактичних підстав для визнання винуватості, відповідність такої угоди інтересам суспільства тощо. І останню категорію оцінити найважче.

Судді зараз не мають можливостей дослідити всі матеріали досудового розслідування, щоб оцінити, наскільки правильно укладена угода. На наш погляд, надання їм повноваження витребовувати ці матеріали підвищить якість оцінки можливості затвердження угоди. Тоді судді зможуть перевірити, чи дійсно правильно прокурор оцінив дії особи з огляду на зібрані докази. Це також і створить умови для правомірного притягнення судді до відповідальності, якщо він затвердить помилкову угоду. 

Але що ж виграє від таких угод українське суспільство? 

Кримінальний процес – складна і дорога процедура. Тому у більшості цивілізованих держав є механізм прискорення розгляду й засудження особи – угоди з обвинуваченим. 

В Україні інститут угод у корупційних справах був суттєво урізаний у 2014 році. Тоді разом із прийняттям закону про НАБУ встановили запобіжники, щоб фігурантів корупційних справ місцеві суди не відпускали без належного покарання. 

Минуло 10 років, практика притягнення до кримінальної відповідальності суддів, нардепів чи очільників держорганів розвивається із розширенням практики ВАКС. Але кримінальний процес залишається тривалим і дорогим. Справи можуть слухатися довго, і, хоч інтерес до них з часом спадає, ресурсів держави на визначення винуватості потенційних корупціонерів все одно витрачається чимало.

Тому і вдаються до практики угод – це значно швидше та ефективніше. Так можна відшкодувати збитки, засудити особу, тобто усунути її від "годівнички" та вивільнити ресурси слідчих, прокурорів та суддів на інші, значно складніші та небезпечніші для країни корупційні справи.

Чи можна це назвати "відкупом"? Навряд, інакше покарання за будь-які злочини у вигляді штрафу можна назвати відкупом. Більше того, в результаті повного розгляду, що триматиме роками, особу можуть визнати невинуватою, або й строки давності спливуть. А так вона сама зізнається в злочині й отримає реальні перешкоди для подальших корупційних дій. 

Тому цей резонансний законопроєкт про угоди варто доопрацювати. Тоді кримінальний процес дійсно пришвидшиться, а механізм угод працюватиме без зловживань. І всі зацікавлені – й обвинувачений, і слідство, й українці, які теж уважно стежать за розглядами цих справ – чітко розумітимуть потенційні переваги від таких угод.

Павло Демчук, юридичний радник Transparency International Ukraine