Генетические ресурсы и традиционные знания, или как IP стоит на защите мирового разнообразия

24 травня 2024 року у штаб-квартирі Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO) за підсумками Дипломатичної конференції відбулася історична подія: держави-члени WIPO уклали новий Міжнародний правовий документ (Договір), що стосується інтелектуальної власності, генетичних ресурсів і пов’язаних з ними традиційних знань.

У цій колонці хочу поговорити про фактори, у світлі яких документ набуває важливого значення для світу загалом та України зокрема.

Про що йдеться

Насамперед пропоную визначитися з термінологією.

Отже, генетичні ресурси – це матеріали рослинного, тваринного чи іншого походження, що містять функціональні одиниці спадковості та мають реальну або потенційну цінність. Зокрема, генетичні ресурси містяться у лікарських рослинах, сільськогосподарських культурах та породах тварин.

Своєю чергою генетичні ресурси часто пов’язані з традиційними знаннями, або ж технологіями, які використовують та передають з покоління в покоління корінні народи та місцеві громади.

Наприклад, це специфічний метод збирання дикого рису, притаманний північноамериканському корінному народу оджибве.

Поряд із традиційними знаннями стоять і традиційні прояви культури – такі, як музика, танок, мистецтво, ремесла, архітектурні форми тощо.

Все це – надважлива частина ідентичності та спадщини традиційних і корінних спільнот, від якої в буквально сенсі залежить їх виживання як носіїв унікальної культури в глобалізованому світі.

До чого тут IP

І тут ми наближаємося до теми інтелектуальної власності.

Річ у тім, що генетичні ресурси самі по собі не можуть бути безпосередньо захищені як IP, позаяк вони не є творіннями конкретного людського розуму та за своєю природою колективні. Проте є дещо, що таки підпадає під захист: мова йде про винаходи, розроблені з використанням генетичних ресурсів.

І саме ця тема стала своєрідним каменем спотикання для світової спільноти – адже переговори щодо щойно укладеного Договору тривали ще від 2001 року, коли їх було розпочато за ініціативи Колумбії.

Звісно, існують й інші документи, які стосуються сфери генетичних ресурсів та пов'язаних з ними традиційних знань – до прикладу, це Декларація ООН про права корінних народів чи Нагойський протокол до Конвенції про біологічне різноманіття, згідно з яким "користувачі" генетичних ресурсів і пов’язаних з ними традиційних знань повинні отримати дозвіл від "постачальників" та домовитися з ними про рівноправний розподіл вигод.

Але всі попередні регулювання мають низку недоліків, які можна звести до того, що це – доволі розмиті декларативні тексти, які не передбачають ніяких покарань у разі порушення чи невиконання положень.

Тож головна заслуга нового Договору полягає в тому, що він нарешті конкретизував багато суперечливих питань. І одним із головних здобутків є акцент саме на патентах, на які не поширювалася дія попередніх документів. 

Специфіка нового Договору: головне – в деталях

Отже, про що йдеться в Договорі?

Насамперед про те, що якщо описаний у заявці на патент винахід базується на генетичних ресурсах, то заявник зобов'язаний розкрити країну походження або джерело генетичних ресурсів (генетичний банк тощо).

Своєю чергою, якщо винахід розроблено із залученням традиційних знань, пов’язаних з генетичними ресурсами, то заявник має оприлюднити інформацію про корінні народи чи місцеву громаду, які надали ці традиційні знання.

Якщо ж заявник не знає, звідки взялися генетичні ресурси чи традиційні знання, про це також потрібно сказати.

Тут є суттєвий компроміс: Договором не передбачено анулювання патентів у разі нерозкриття даних – все обмежується санкціями, штрафами та іншими засобами правового захисту.

Проте в будь-якому разі це важливий крок у правильному напрямку, і ось чому.

Боротьба з біопіратством 

По-перше, мова йде про захист інтересів корінних народів та місцевих громад, які є носіями традиційних знань та своєрідними хранителями генетичних ресурсів.

Зокрема, в межах Договору держави-члени WIPO можуть створювати бази даних інформації про генетичні ресурси та пов’язані з ними традиційні знання – звісно, після консультацій з усіма зацікавленими сторонами.

Далі до цих систем отримають доступ патентні відомства, щоб використовувати їх для визначення новизни патентних заявок. Це також дозволить боротися з таким явищем, як біопіратство. Воно полягає в експлуатації корінної групи, як правило, транснаціональною корпорацією, що використовує локальні практики та знання як основу для проведення власних досліджень.

Згодом ця корпорація розробляє продукт, захищає його патентом та отримує мільярдні доходи, забуваючи при цьому про першоджерело свого "винаходу".

Найчастіше ця схема стосується фармацевтики та харчової промисловості – до прикладу, так сталося з індійським деревом Нім, амазонською рослиною аяваска і навіть рисом басматі, також традиційним для Індії.

Відповідно, Договір не лише стимулюватиме власників патентів оприлюднювати інформацію про запозичені генетичні ресурси та традиційні знання, а й сприятиме економічному розвитку традиційних спільнот в довгостроковій перспективі – адже рівноправна співпраця між корінними громадами та підприємцями є запорукою появи нових інноваційних товарів та послуг.

До слова, хорошою ілюстрацією такого етичного підходу є Австралія, що має розвинену програму підготовки бізнесу до шанобливого використання знань корінних народів.

Важливо й те, що завдяки активній залученості в процес комерціалізації самі представники корінних народів також здобувають інструменти для розвитку власних підприємств і стають їх першочерговими бенефіціарами.

Локальні спільноти – глобальні проблеми

Ще одна проблема, яку в перспективі покликаний вирішити Договір – це несправедливий розподіл дивідендів від комерціалізації у глобальному вимірі, адже в той час, як основними постачальниками генетичних ресурсів і традиційних знань є країни, що розвиваються, більшість IP прав, що використовують ці ресурси та знання, зосереджено в розвинених країнах.

Якщо продовжувати глобальну тему далі, то варто згадати й про продовольчу безпеку, біорізноманіття та сталий розвиток, які досі були під загрозою через експлуатацію генетичних ресурсів і традиційних знань великими корпораціями.

До прикладу, деякі сполуки, виділені із традиційних рослин, почали синтезувати штучно – і попит на природні "оригінали" зник – так само як і прибуток традиційних племен, що їх вирощували. Тепер же завдяки Договору можна сподіватися на залучення інвестицій в традиційні економіки – а це дозволить зберігати та вдосконалювати локальні сільськогосподарські культури та породи худоби, що часто перебувають на межі зникнення через поширення більш продуктивних та уніфікованих конкурентів.

Своєю чергою локальні рослини та худоба необхідні для виробництва продуктів з регіональною ідентичністю, які становлять значний інтерес для споживачів з усього світу.

Захищаємо права корінних народів України 

Представники українського IP офісу також долучилися до підготовки дипломатичної конференції та укладання Договору. Для нас це має особливе значення в контексті повномасштабної війни та незаконної російської окупації Кримського півострова – позаяк саме кримські татари, караїми та кримчаки є корінними народами України.

Російська агресія заледве не знищила їхню історію та культуру, тож ці народи потребують додаткових способів захисту прав та інтересів. Варто визнати: поки що ми лише на початку цього шляху.

Зокрема, минулого року в межах Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України було створено Інвентар культури корінних народів, до якого наразі входять п'ять елементів – кримськотатарський орнамент "Орьнек" та знання про нього, культура приготування традиційних страв кримських татар "чіберек" та "янтик", традиційний танець кримських татар "Агир ава ве Кайтарма", кавова традиція кримських татар, а також традиція приготування караїмських пиріжків "ет аяклак".

Звісно, попереду ще величезний масив роботи та боротьби – як для міжнародної спільноти, так і для України. Проте міцну основу для збереження та розвитку генетичних ресурсів і пов’язаних з ними традиційних знань закладено вже зараз. А отже, є надія на те, що разом з усім цивілізованим суспільством ми розробимо дієві інструменти захисту вразливих локальних ідентичностей, загрожених війною в Україні та глобалізацією у світі.