Еще раз о размере залогов, определяемых подозреваемым в коррупции

У продовження дискусії про запобіжний захід у вигляді застави, розпочатої вельмишановними Тетяною Козаченко та Валерією Лутковською, на мою думку, варто би було озвучити позицію судді.

Ухвалення рішень стосовно визначення розміру застави відноситься чи не до найскладніших. Пояснити це можна тим, що взагалі доказування підстав застосування запобіжних заходів має прогностичний характер, тобто спрямоване у майбутнє. Суд de facto передбачає поведінку підозрюваного або обвинуваченого, опинившись між молотом і ковадлом. Молотом можна назвати визначення такого розміру суми застави, втрата якої стримувала б від порушення процесуальних обов’язків, як-то не з’являтися до суду, перешкоджати кримінальному провадженню, вчиняти інше правопорушення тощо. А ковадлом – фінансова спроможність підозрюваного або обвинуваченого сплатити її.

Варто нагадати, що у корупційних правопорушеннях суд у випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначати розмір застави. Тобто застава є обов’язковим альтернативним запобіжним заходом. На практиці трапляються випадки, коли розмір застави періодично зменшується підозрюваному, обвинуваченому, який перебуває у СІЗО. Таке відбувається через те, що несплата раніше визначеної суми слугує доказом фінансової неспроможності її сплатити. Якщо застави не зменшувати, то тримання під вартою перетворюється з альтернативного запобіжного заходу на безальтернативний. Таке зменшення трапляється у практиці Вищого антикорупційного суду.

Як відомо, прогнози – справа невдячна. Через це, на жаль, у судових рішеннях щодо застав наявний великий обсяг так званого шуму, який є різновидом помилок. Ця проблема притаманна не лише Україні. Так, американські вчені за допомогою штучного інтелекту проаналізували 758 027 рішень нью-йоркських судів щодо застав і виявили у них значну зашумленість. Відповідно до їх дослідження використання комп’ютерного прогнозування (чит. уникнення шуму у судженнях суддів) дозволило б скоротити кількість осіб, які перебувають під вартою на 42%, без зростання рівня злочинності. Тобто йде мова про те, що ті 42% могли б без зайвих ризиків сплатити заставу і не чекати остаточного рішення суду в СІЗО. Або ж використання ШІ дозволило б зменшити рівень порушень процесуальних обов’язків на 24%; при цьому кількість ухвал про взяття під варту (а не застосування застави) залишалася такою самою.

Вищий антикорупційний суд, визначаючи розмір застави, намагається забезпечити розумний баланс між обмеження конституційних прав і свобод та виконанням завдань кримінального провадження. Разом з тим, на виконання схваленої Кабміном Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні можливо саме на базі ВАКСу запровадити його допоміжне використання при вирішені питань про обрання запобіжних заходів.

Маркіян Галабала, суддя Вищого антикорупційного суду, кандидат юридичних наук