Логика бандитского террора
Масовані ракетні удари по Україні, в тому числі варварський обстріл дитячої лікарні "Охматдит" у Києві, стали логічним продовженням так званої "мирної місії" прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана та загального інформаційного тренду щодо нібито можливих переговорів з Росією.
Ще недавно експертами висувалися різні теорії про "мирні плани" Дональда Трампа, китайського лідера Сі Цзіньпіна та посередницьку роль Орбана, прийнятність компромісів для українського суспільства тощо. На жаль, в цих обговореннях рідко враховувався один нюанс: а чого хоче військовий злочинець, який розв'язав цю війну — Володимир Путін?
Чи йому взагалі потрібні чиїсь "мирні плани"? Чи може його цікавить думка українського народу?
Свій ультиматум він оприлюднив напередодні саміту в Швейцарії, заявивши про бажання отримати п'ять українських регіонів, диктувати Україні чисельність армії, ідеологічну рамку існування української держави та геополітичний вибір. Багато хто вирішив, що це переговорна позиція, з якої Путін бажає торгуватися.
Схоже, це припущення стало фундаментом подальшого аналізу швейцарського саміту, поїздок Орбана та дискусії про компроміси. Як тільки угорський лідер завершив свою поїздку за маршрутом Київ-Москва-Пекін, всю помилковість цього припущення Путін та його військові продемонстрували своїм ракетним ударом.
Орбан, у свою чергу, за інформацією "Радіо Свобода", написав листа лідерам Євросоюзу про свої враження від візиту. З переказу цього документа можна зробити висновок, що угорський прем'єр почув від Путіна приблизно те саме, що більше двох років тому вислухали від нього, скажімо, президент Франції Еммануель Макрон та колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Нафталі Беннет.
За словами Орбана, Путін впевнений, що "час не на боці України, а на боці російських сил". Ця ж теза була озвучена Беннету, коли той намагався здійснювати посередницьку функцію після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Тільки тоді Беннет вирішив рік мовчати про цю розмову і намагався не розповідати про неї публічно. Орбан пішов іншим шляхом.
Він одразу після своїх візитів почав виступати з заявами про те, що "жорстокість російсько-української війни вийшла на новий рівень" та закликати світові держави "створити мирну політику".
Все це нагадує чергову скоординовану спецоперацію Кремля проти України, до якої усвідомлено чи ні, був залучений лідер країни, що формально головує в ЄС. Давайте подивимося на ситуацію з точки зору Путіна.
Спочатку він оголосив свій ультиматум про п'ять українських регіонів, погрожуючи тим, що "далі буде гірше". Потім він дав можливість Орбану, одному зі своїх небагатьох і найяскравіших у політичному сенсі друзів в Європі, отримати неймовірний піар у всьому світі. Цей піар вже має свої певні наслідки — Орбан на тлі цих подій сколотив цілу фракцію у Європарламенті.
Разом з тим в інформаційний простір була запущена "мирна риторика". І відразу ж послідував кривавий удар, в тому числі по одній з найкращих дитячих лікарень в Україні.
Ризикну припустити, що метою цієї масштабної спецоперації є українське суспільство, яке Путін збирається розгойдувати на "емоційних гойдалках". Це жахливий експеримент на живих людях, який Москва, судячи з усього, збирається проводити найближчими місяцями. Знаючи про внутрішні соціальні проблеми України та, ймовірно, маючи доступ до глибоких соціологічних досліджень, кремлівський режим здійснює дії, спрямовані на створення нестабільного емоційного фону у різних соціальних групах українців.
Люди на адреналіні не відчувають болю. Адреналін неминуче спадає і стає ще гірше, ніж було. І так кілька разів. Плюс депресивний "антураж" на кшталт відключень електрики, які відбуваються внаслідок руйнування цивільної інфраструктури російськими військами. Плюс мобілізація. Плюс економіка.
Впевнений, що для різних аудиторій підготовлені різні меседжі та людоїдські "сюрпризи". Скажімо, "Охматдит" та одночасна поява вимог "припинити війну" від нібито неполітичних інфлюенсерів в Instagram.
Здається, що за задумом Кремля кінцевою метою цієї спецоперації, пік якої, ймовірно, припаде на осінь-зиму, є зовсім не спроба схилити військово-політичне керівництво країни до переговорів. Не став би Путін так вперто тиражувати свої дурниці про "нелегітимність влади в Києві" і тому подібне.
На мою думку, він має дві мети.
Перша — спровокувати нову хвилю масової втечі українців до Європи. Удари по електростанціях, лікарнях, цивільній інфраструктурі цілком здатні забезпечити нову хвилю біженців.
Друга — змусити українське суспільство чинити тиск на військово-політичне керівництво країни. І не заради переговорів, а задля схвалення путінських ультиматумів. Простіше кажучи, схилити самий народ до капітуляції.
Логіка поведінки мафіозної диктатури у війні подібна до логіки бандитської "розборки" — для перемоги потрібно зламати волю супротивника до опору. Схоже, в Москві, на жаль, зрозуміли, що зламати волю до опору військово-політичного керівництва демократичної країни недостатньо. Зламати необхідно суспільство. Позбавити його бажання боротися і, за можливості, вигнати якомога більше "ненадійних елементів" з потрібної агресору території.
Це логіка терору, в тому числі близькосхідного. Тими ж методами діє будь-яка терористична організація (такі ж самі банди, організовані за мафіозним принципом, як і російська влада), яка воює з Ізраїлем. Достатньо згадати, наприклад, підриви пасажирських автобусів палестинськими терористами чи обстріли житлових кварталів некерованими ракетами.
Сьогодні в Ізраїлі побоюються, що терористи "Хезболли" і Іран застосують удосконалені Росією терористичні методи, намагаючись зруйнувати електростанції єврейської держави. Після чого, з огляду на кліматичні особливості та дефіцит прісної води, Ізраїль зіткнеться з загрозою існуванню країни через 72 години.
Мета рівно та сама — зламати не начальство, а суспільство. Спровокувати масову втечу, придушити волю до опору та змусити капітулювати.
Як ефективно протистояти терору бандитів?
Ізраїльське суспільство намагаються зламати вже десятки років, і вороги поки не досягли успіху. Можливо, тому що, як не парадоксально це звучить, Ізраїль воює не тільки за свою землю і не тільки за безпеку своїх громадян. Єврейська держава навчилася працювати з власним суспільством, його ментальним здоров'ям та підтримувати стійкість.
У той же час, при всіх існуючих загрозах, суспільство активно захищає демократичні принципи і політичний процес всередині країни не припинявся ні на секунду, навіть коли держава була на межі прірви.
Єдина справжня демократія на Близькому Сході завжди була і продовжує залишатися демократією. Незважаючи на численні проблеми, які породила, наприклад, необмежена кількість каденцій перебування при владі однієї людини та право-релігійної коаліції. Простіше кажучи, ізраїльтяни захищають свій спосіб життя на своїй землі. І завжди пам'ятають про те, що їх ніде більше, м'яко кажучи, не чекають.
Це велике поле для взаємодії між Україною та Ізраїлем. Якщо Україні це буде необхідно, у Ізраїлю є достатньо ефективних технологій та багатий досвід їхнього застосування, щоб протистояти терору та спробам психологічно зламати жителів країни. Ми, громадянське суспільство, готові ними поділитися, надати методичну та організаційну допомогу у цій боротьбі. У нашій країні є достатньо фахівців, які можуть у цьому допомогти.
