Саморегуляция. Как нам всем не захлебнуться продуктами своей же жизнедеятельности?

Будь-яких виборів може не бути до кінця війни? 

Добре. Тоді система має саморегулюватись. 

Багато з тих діячів і посадовців, які сьогодні мають вплив на прийняття рішень у державі, настільки випадкові, що після наступних електоральних циклів ми ніколи нікого з них більше не побачимо не те що в політиці, а й в Україні. 

Але зараз це все надто "застоялось" у своїй вимушеній безальтернативності й що далі, то більше починає шкодити насамперед навколишньому середовищу. Середовищу, яке вперто шукає і навіть знаходить конструктив у деструктивні часи і робить це для того, щоб об'єднуватися заради спільної Перемоги у війні. 

Верховна Рад майже в усі часи існування нашої країни була, вибачте, вигрібною ямою, куди стікаються не за принципом довіри та ефективності, а навпаки – найбільш успішні пройдисвіти. 

У багатьох обранців не завжди виходило залишатись "слугою народу" протягом року після обрання, не кажучи вже про 5. Не складно уявити масштаб проблеми, якщо таких років "служіння" буде більше.

Повномасштабна війна для декого стала настільки зручним форматом суспільно-політичних відносин, що за відсутності будь-якої або принаймні політичної відповідальності вони починають стрімко й необґрунтовано підвищувати рівень своїх повноважень. 

Якщо суспільство в результаті дії воєнного стану вже третій рік погоджується з будь-якими обмеженням своїх прав, то з якого лиха об'єктивно не дуже ефективний (або навіть шкідливий) Микола Тищенко отримує необмежені права і хоче ще? 

Якщо в нашій країні віднині право має лише той, в кого більше блазнів у балаклавах за спиною, то не складно уявити, чим це все закінчиться. Тим паче, що закінчиться це погано для всіх. 

Аргумент щодо відсутності легальних інструментів для того, щоб позбавити Тищенка права бути депутатом – не аргумент. Правоохоронні органи вже давно чекають на можливість "реалізуватись". І нещодавно в Дніпрі Тищенко просто додав ще один епізод для отримання підозри.

Микола Тищенко дискредитує парламент шостий рік поспіль, щоразу використовуючи почесний статус у власних інтересах. І лише відчуття повної безкарності дозволяє йому й далі наближатися до Верховної Ради. 

Коли всі знають, хто винен, так само чітко, як і те, що винний не понесе відповідальності. Це вкрай недоречна провокація проти влади як такої, не кажучи вже про суспільство.

Будь-яких виборів може не бути до кінця війни? 

Добре.

Але кінця війни може і не бути, якщо заступники керівника Державного бюро розслідувань і далі купуватимуть апартаменти за 900 тисяч доларів. 

Як збагнути, що за 10 років після "пшонка-стайлу" років на 30 молодший Удовиченко в новоствореному органі спромігся "перевершити вчителя"? І це все в розпал повномасштабного вторгнення росії у жовтні 2022 року. 

Про заступника генпрокурора Вербицького, який за тією ж "схемою" підставних осіб покращив майновий стан, всі також чули й бачили. 

Наслідки? Фігуранти лишаютсья на посадах. Після Перемоги! Перемоги, про яку зі зрозумілих причин дедалі менше згадують у публічній площині.

Очевидно, що неквапливість та застережливість західних партнерів має неабиякий вплив на досягнення цієї мети. Але складно не помітити, як спільну Перемогу просто зараз задорого продають окремі кабінетні ділки заради перемог особистих. 

Продають настільки успішно, що славнозвісне російське ІПСО може спокійно сидіти на березі й чекати не більше як кілька днів, допоки повз пропливуть наступні заголовки з українських новин. 

Чому цей "виводок" нових облич, уражених золотою лихоманкою в найбільш невідповідний момент, і досі не сидить? 

Тому що про роботу детективів Національного антикорупційного бюро найвищі фігуранти магічним чином дізнаються регулярно й завчасно. А іноді навіть на обшуки до них правоохоронці не хочуть іти, щоб зайвий раз не турбувати. 

Ще рік подібного дбайливого ставлення, і про НАБУ можна буде прочитати лише в минулому часі. 

Країну, яку не вдається зруйнувати зовні, очевидно, спробують зруйнувати зсередини. Інституція за інституцією. Спроможність за спроможністю. Майже непомітно і стрімко, вражаючи основні функції життєдіяльності. 

Чи шкодить подібний стан речей обороноздатності країни? 

В центрі столиці країни, лише невелика частина якої й досі бореться за виживання іншої великої і заможної частини, нових авто набагато більше, ніж у Відні, Празі або Берліні. А на Печерську й надалі ростуть багатоповерхівки, щоб суддям, прокурорам та іншим вигодонабувачам та міноритарним акціонерам цих історичних подій було де жити. Не вірите? Можна піти подивитись, як біля офісу генерального прокурора доламують завод. 

Будь-яких виборів може не бути до кінця війни? 

Добре.

Але для армії клептократів, які, схоже, набагато краще почуваються під час війни, очевидно, її завершення не на часі. 

Пане Президенте, ми всі пам'ятаємо, як у 2019-му ви справедливо питали з митників щодо айфонів. 

Пане Президенте, високий відсоток високопоставлених представників державних "сервісів" вже можуть стати акціонерами Apple. А, можливо, стали вже. 

Ми бачимо і розуміємо, що зовнішня політика об'єктивно забирає левову частку вашого часу. Але у внутрішній політиці, схоже, без вас ніяк. 

Потрібно щось із цим всім робити, або в якийсь момент ми всі прокинемось не лише без світла, а й без правоохоронної системи. Службові розслідування стосовно тих всіх керівників із маєтками і позолотою на той момент ще триватимуть. 

І якщо в першому випадку буде винен ворог, то у другому – ми. Всі. 

Михайло Ткач