Зачем Украине нужен Институт военной полиции
Відразу ж дві знакових події для експертного співтовариства відбулися в останній час в Україні з приводу трансформації та розвитку інституту військової юстиції в Україні. Перша подія – це певне пожвавлення у Верховній Раді процесу прийняття Закону України "Про Військову поліцію". А друга важлива подія – це проведення на базі Національного університету оборони України 28 травня 2024 року Міжнародної науково-практичної конференції "Проблеми правового забезпечення оборони України".
Синхронізація у часі цих двох подій виглядає далеко не випадковою та обумовленою цілою низкою обставин та нагальних потреб оборони нашої держави на третьому році повномасштабної агресії рф проти України. Цілеспрямовані атаки на систему військових правоохоронних органів почалися вже давно, але ж їхній пік прийшовся на 2019 рік. Незважаючи на те, що на той час вже 5 років тривала агресія російської федерації проти України, серед багатьох тодішніх відповідальних керівників правоохоронної системи України панувало якесь вкрай специфічне, якщо не сказати вороже ставлення до спеціалізованих військових правоохоронних органів.
Зокрема, тодішній Генеральний прокурор України публічно доводив думку, що наче "військова прокуратура не відповідає міжнародним стандартам, а розслідувати військові злочини можуть цивільні правоохоронці", продемонструвавши таким чином, наочно і публічно, свою необізнаність ані щодо роботи Військової прокуратури США та інших країн НАТО, ані щодо діяльності та повноважень Корпусу військової поліції армії США, ані щодо свого розуміння неминучості повторення гарячої фази російської агресії проти України.
На жаль, у 2019 році діяльність військових прокуратур все ж таки була вкрай недалекоглядно скасована. 1 квітня 2022 року, тобто вже під час повномасштабної агресії рф, Верховна Рада України, наче схаменувшись, все ж таки ухвалила повернення військової прокуратури. На жаль, багато експертів, науковців та співробітників правоохоронних органів й досі сприймають це рішення лише як "першоквітневий жарт" від Верховної Ради через суттєву обмеженість у повноваженнях та цілковиту залежність і несамостійність органів військової прокуратури. Вочевидь, що реформа військової прокуратури як важливої ланки у трансформації усієї системи військової юстиції, та наділення її повноцінним функціоналом вже на часі.
Зазначимо, що традиційно ми розуміємо під комплексною категорією "військова юстиція" певну окрему правоохоронну систему та її діяльність, що спрямовують свою регуляцію до військовослужбовців, а в деяких випадках – і до цивільних осіб, діяльність яких тісно пов'язана зі збройними силами. Вочевидь, що цей комплекс має в себе включати увесь арсенал та перелік правоохоронних органів, що мають стосунок до забезпечення правопорядку в секторі безпеки і оборони України. Тут вочевидь йдеться не тільки про згадані вище Військову прокуратуру та Військову поліцію, а й про органи військового судочинства, військової адвокатури, інститут Військового омбудсмена тощо.
У той же час бачимо, що саме інститут Військової поліції законодавці обрали в якості першої і вкрай необхідної ланки для просування законодавчої регламентації такої необхідної і комплексної реформи воєнної юстиції. Звісно, що важко було очікувати на швидке та блискавичне просування в Верховні Раді проекту Закону України "Про Військову поліцію". Списи, вочевидь, навколо цього законопроекту лише почали ламатися, але ж в цілому дуже доброю виглядає тенденція, що пов’язана із спробою прискореного просування цього вкрай важливого законопроєкту.
Читайте також:
Нагадаю, що ще у 2018 році йшлося про створення так званого "Державного бюро військової юстиції" (ДБВЮ), концепцію якого озвучував тодішній Головний військовий прокурор України. За проєктом, ДБВЮ мало отримати повноцінні слідчі функції. Зокрема, йшлося про розслідування воєнних та пов’язаних із ними злочинів; розслідування злочинів, учинених проти військовослужбовців; розслідування злочинів, учинених у районі проведення бойових дій; розслідування окремих злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; здійснення контролю за додержанням законодавства в діяльності військових формувань; представництво інтересів військових у судах як третьої особи; представництво і захист у судах прав та інтересів військовослужбовців, які залучені до участі у веденні бойових дій і не мають змоги звернутися за наданням правової допомоги, тощо.
Незважаючи на те, що тоді, тобто у 2018 році, ідея формування такого спеціалізованого органу військового слідства та оперативно-розшукової діяльності не знайшла своєї підтримки, але ж, маємо констатувати, що вона не вмерла остаточно та знов з’явилася перед нами у вигляді законопроекту від Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності "Про Військову поліцію". Звісно, що з великим запізненням та з достатньо великим полем для подальшого наукового та експертного обговорення, але ж, так би мовити, нарешті "лід зрушився" з точки абсолютного нуля.
Варто згадати, що ще у 2021 році була також певна спроба зрушити ситуацію з місця у напрямі створення Військової поліції. Йдеться про Указ Президента України №473/2021 від 17.09.2021 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 серпня 2021 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України". Цікава структура документу визначала стратегічні завдання та відповідні заходи щодо їх реалізації. Зокрема, для Завдання 5.7. "Реформування Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у Військову поліцію" були зазначені відповідні заходи для його реалізації. А саме: "5.7.1. Розвиток спроможностей слідчих підрозділів та підрозділів оперативно-розшукових заходів Військової поліції. 5.7.2. Розвиток спроможностей органів управління Військової поліції із забезпечення правопорядку та антитерористичного забезпечення на потенційно небезпечних об'єктах у системі Міністерства оборони України. 5.7.3. Досягнення сумісності Військової поліції з відповідними структурами держав – членів НАТО". На превеликий жаль, можна констатувати, що вищезгаданий Указ Президента так і не став належним та дієвим поштовхом для зрушення ситуації зі створення Військової поліції.
І ось, зрештою, на третій рік повномасштабної російської військової агресії проти України вже абсолютно всім зрозуміло, що діюча на зараз т.зв. "Військова служба правопорядку" виявилася вкрай неефективною структурою. Неефективною, навіть не тому, що працює якось погано або "не на повну", а тому, що її повноваження та функціонал є вкрай обмеженими та вкрай неадекватними поточним завданням, пов’язаним з військовими діями. Діюча Військова служба правопорядку у Збройних Силах України, як цілком справедливо зазначають автори законопроекту "Про Військову поліцію", на сьогодні немає жодних повноважень щодо здійснення оперативно-розшукових заходів і притягнення винних осіб до юридичної відповідальності, а також інституційно позбавлена процесуальної можливості сприяння органам досудового розслідування та прокурорам у здійсненні досудового розслідування відносно військовослужбовців.
Водночас відсутність належного розшуку дезертирів та інших осіб, які самовільно залишили місця несення служби (СЗЧ), незабезпечення невідворотності їх покарання, вже зараз негативно позначається на стані боєготовності та правопорядку у Збройних Сил України та інших військових формуваннях. Дійсно, давайте замислимось над нашою поки поверховою та вже вкрай сумною статистикою щодо СЗЧ. З початку 2024 року в Україні відкрили близько 4,6 тисячі справ про самовільне залишення частини. За весь 2022 рік таких справ було всього близько 6 тисяч. Ці показники й раніше не виглядали якимось вражаючими, але ж нещодавно ціла низка ЗМІ оприлюднила інформацію, що, за їх інформацією, реальних випадків СЗЧ нараховується більше ніж 100 000, а за деякими джерелами – їх ще в рази більше.
Ця жахлива статистика наочно вказує, що Державне Бюро Рослідувань (ДБР), яке зараз має повноваження розслідувати справи з пакету статей Кримінального Кодексу України, що стосуються ухилення від воєнної служби, невиконання військових наказів (Статті 407 та 408 КК України) надалі не в змозі ефективно працювати в цій галузі. Багато з фахівців влучно вказують, що за природою своєю ДБР, на превеликий жаль, не пристосований ані до діяльності в зонах військових дій, ані до фахового супроводження слідства щодо військових. При декларованій граничній чисельності співробітників ДБР в 1600 осіб, зрозуміло, що на слідство із питань правопорушень, здійснених військовими, в найкращому випадку можна розраховувати лише на декілька сотень фахівців, які, обʼєктивно, не мають ані належної підготовки, ані належної практики роботи у зонах військових дій. На більше ніж 1000 кілометрів російсько-українського фронту така чисельність слідчих ДБР, звісно, виглядає достатньо неадекватною і навіть дивною.
Зрозуміло, що законопроект "Про Військову поліцію", що нами розглядається, підлягає далеко не тільки своєму ретельному аналізу та відповідній доробці. Попереду нашому експертному середовищу та законодавцям ще доведеться визначитися із низкою актуальних питань, які закладають основні змістовні підвалини самої конструкції нового органу. Зокрема йдеться і про неоднозначні та доволі спірні питання вертикальної підлеглості Військової поліції Кабінету міністрів України, про питання повноважень Головнокомандувача Збройних Сил України із формування Військової поліції, питання щодо втручання в роботу Військової поліції з боку Міністерства оборони України, тощо.
Попереду у нас ще ретельне обговорення неоднозначно сприйнятої в експертному середовищі ідеї законопроекту щодо цілковитого виведення підрозділів Національної гвардії України (НГУ) з під нагляду та відповідальності Військової поліції України. Вкрай важко собі уявити ситуацію вдовж лінії оборони, яку часто займають поруч підрозділи ЗСУ та Нацгвардії, що у разі скоєння однакових правопорушень бійцями сусідніх підрозділів оперативно-розшукову діяльність та слідство щодо одних буде вести Військова поліція, а інші будуть чекати на фахівців з Державного Бюро Розслідувань. Хочеться вірити, що відомчі корпоративні інтереси на стануть на заваді пошуку оптимального для всіх варіанту рішення окресленої проблеми.
Маю також зазначити, що абсолютна більшість фахівців та експертів не готова сприйняти аргументацію Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, яке у своєму науково-експертному висновку висловлює сумнів щодо самої необхідності у створенні Військової поліції як нового правоохоронного органу та як військового формування з правоохоронними функціями.
При всьому розумінні відповідального ставлення та поваги до експертів-науковців Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України до аналізу цього законопроекту їх думка про те, що "створення ще одного нового органу державної влади може призвести до значних проблем" виглядає лише як спроба загальмувати процес створення самої Військової поліції, як небажання реагувати на виклики часу та на негайні потреби українського війська у якісній та швидкісній трансформації військової юстиції в Україні під час жахливої війни та збройної оборони України.
Натомість, я щиро переконаний, що прийняття Закону України "Про Військову поліцію" вже не просто на часі і чудово, що сам процес нарешті вже запущений та розпочатий. Як я зазначив вище, цей закон буде лише першою ланкою в системі оновлення та модернізації законодавства України щодо комплексної трансформації військової юстиції України. Але ж, як ми всі чудово розуміємо, перший крок – він найважчий. Однак, маємо разом його зробити.
Вадим Мельник, заслужений юрист України, доктор юридичних наук
