Июнь больших событий: что ждать Украине?

Початок літа ознаменується двома важливими подіями для України. Це Саміт країн Великої Сімки, який пройде з 13 по 15 червня в Італії, та Глобальний Саміт миру, який відбудеться 15 і 16 червня на швейцарському містечку Бюрґеншток. Чого чекати нашій державі від цих зустрічей на найвищому рівні і як росія протидіє цим ініціативам.

Саміт G7 і заморожені російські активи

Це буде 50 ювілейна зустріч країн Великої Сімки. І нас цікавить питання конфіскації заморожених російських активів. Попри те, що дискусії стосовно самих російських активів ще точаться, Сімка має підготовлене рішення стосовно передачі Україні відсотків. 

Попередньо, ми можемо отримати від 3 млрд доларів на рік і більше. Зараз важко сказати, яка саме буде сума. Не менш важливо і те, що Київ сам вирішуватиме на що витрачати ці відсотки: на відбудову чи на безпеку і оборону держави. Це надзвичайно важливо, адже дає нам можливість протистояти агресору. Чи нам потрібна відбудова? Так, але нагальніше – зброя, щоб наблизити перемогу. 

При цьому Україна продовжує активно працювати, щоб отримати не лише відсотки із заморожених коштів рф, а й самі знерухомлені активи. Про це теж йтиметься на зустрічі G7, бо пошук механізмів, як це зробити, – триває безперервно. 

Глобальний Саміт миру

Це українська ініціатива, мета якої – справедливий мир із дотриманням усіх норм міжнародного права. На захід запрошено 160 делегацій з близько сотні країн світу. І це не лише наші давні партнери, як то США, ЄС, Канада чи Японія. Акцент саме на якомога більшій  кількості держав. 

Чим ближче дата Глобального Саміту миру, тим більше уваги ЗМІ до того, хто погодився брати участь, а хто ще вагається. Програма максимум для нас – якомога більше учасників якомога вищого рангу. На цьому зосереджено усі зусилля. І це не про престиж події, а про сигнали агресору: підтримка України не просто залишається, вона зростає і шириться всією планетою. 

Глобальний Саміт миру – це ще один плацдарм для донесення позиції України і отримання якомога більшої підтримки та допомоги. І для результату потрібні зусилля кожного: депутати, незалежно від партійної приналежності, мусять бути залучені, щоб заручитись підтримкою якомога більшою кількістю партнерів на міжнародній арені. 

Для нас як для держави дуже важливо показати, що підтримка України є в умовно "нейтральних" країнах, або там, де росія має вплив десятиліттями. Це широкий перелік держав, наприклад Бразилія, Індія, Китай, Індонезія, Пакистан та інші. І до них, мабуть, чи не найбільша увага. Адже для країн демократичного світу в нас є чимало майданчиків – від зустрічей у форматі Рамштайн до Конференції з відновлення України. Для роботи з Глобальним Півднем, Азійсько-тихоокеанським регіоном – особисті зустрічі або засідання ООН. А за два роки повномасштабної війни ми переконались, що цього недостатньо. 

Як їх переконати? 

Не секрет, що країни, чиї суспільства дуже мало знають про події в Україні, дивляться на природу російсько-української війни як на боротьбу НАТО і рф, яка ведеться в Україні. Для такого сприйняття є кілька причин. Перша – багаторічні контакти з СРСР та потім з рф. Цей вплив виражений багатомільярдними грошовими вливаннями, культурними, освітніми та дипломатичними контактами. Кремль досі спрямовує шалені кошти і пропаганду туди. І ніде правди діти – має успіх. 

Друге – відстань. Суспільства цих країн досі вважають, що війна занадто далеко, щоб вплинути на їхнє життя. А вдома в них чимало своїх проблем – інфляція, зміни клімату, політичні процеси тощо. Третє – постколоніальна призма сприйняття. Колективний Захід в очах Глобального Півдня досі має певні асоціації з минулим. І коли росія подає агресію проти України, як боротьбу з "гегемонією Заходу", їм це сприйняття ближче і зрозуміліше. Це треба змінити і в нас є шанс.

В Швейцарії будуть презентовані кілька аспектів з мирного плану президента України:

• Питання атомної безпеки. Воно стосується усього світу, адже ядерний шантаж рф не має кордонів і вплине на всю планету. 
• Продовольча безпека. Це питання гостре для Африканського континенту. Вони мають знати, що це росія позбавляє їх доступних харчів, коли бомбить українські поля, порти і блокує експорт збіжжя.
• Обмін полоненими. Це загальнолюдське питання, де вкрай складно бути проти, адже йдеться про життя і смерть. 

Окремо варто наголосити на природі російської агресії та інформувати ці країни, що це не НАТО воює з рф. А  росія, як би вона не називалась: імперія, радянський союз чи федерація, завжди намагалась поневолити Україну. І це було задовго до появи Північноатлантичного Альянсу і становлення США як потужної держави. Ми боремось проти колоніалізму, як боролись за свободу країни Південної Америки чи Африканського континенту. 

Чи схилятимуть Київ до переговорів?

Будьмо реалістами: про необхідність мирних переговорів говорять від перших хвилин повномасштабного вторгнення і говоритимуть далі, пропонуючи різні форми. Вже зараз ми бачимо як Китай і  Бразилія пропонують нові рішення спеціально для Саміту миру. І їх буде ще більше.

Коли в нас є успіхи на фронті, нам пропонують проводити переговори, адже тоді наші позиції сильні. Коли ситуація на полі бою йде не на нашу користь – нам говорять про переговори, поки ми геть не посипались. При цьому кожен партнер розуміє, що на поточному етапі жодних переговорів з агресором не може бути. 

Україна наполягає на своєму мирному плані, який передбачає справедливий мир, дотримання міжнародного права, кордонів і покарання за воєнні злочини. росія ж стоїть на своєму: фактична поразка України. І жодних точок дотику немає. 

Тому не потрібно вважати, що Глобальний саміт миру буде майданчиком, де Київ схилятимуть до якихось рішень. Зовсім ні. Але це один з мільйона кроків до миру. 

Чи принесе Саміт прорив?

Ніхто не очікує, що одразу по завершенню Саміту, росія виведе свої війська, заплатить репарації і відмовиться від зазіхань стосовно України. Але якщо нам вдається встановити діалог там, де росія вливає шалені гроші в пропаганду і посилення впливу, якщо вдається донести свою думку до найрізноманітніших політиків – це вже буде результат. 

Тому основні завдання цього Саміту – отримати учасників найвищого рангу, особливо з країн, які є "нейтральними" чи вагаються. Друге – сконцентрувати їх на тому, де наші позиції сходяться і залучити їх до того, щоб вони теж могли тиснути на росію хоча б означених вище трьох пунктах. 

Всі свідомі того, що не варто очікувати визначних проривів, але історія навіть цієї війни показує, що усі великі результати є наслідком величезної кількості малих кроків. Наприклад, як в питанні конфіскації заморожених російських активів: ще два роки тому в це ніхто у світі не вірив, а сьогодні ми вирішуємо, куди направити відсотки з коштів рф: на відбудову України чи на зброю. 

Не перший і не останній

Про те, що Глобальний саміт миру важливий свідчить хоча би про те, як росія намагається його зірвати. І не дарма путін їздив у Китай за кілька тижнів до швейцарського зібрання. 

Очевидно, що за підсумками Саміту миру буде сформовано якийсь документ, який передадуть москві. Очевидно, що кремль на нього не погодиться і пропонуватиме свій варіант, на який не погодимось уже ми. Однак чим більше в України буде союзників у світі, тим важче росії буде просувати невигідні нам умови. 

Усе це – ті маленькі кроки, які наближають нашу перемогу. Однак її наближення потребує зусиль кожного. Якщо подивитись на обʼєм роботи, який стоїть перед нами, то зрозуміло, що навіть коли кожен дипломат, політик, громадський діяч чи звичайний українець за кордоном долучиться до неї, все одно зусиль бракуватиме. Це надзвичайно широке поле, але воно потребує охоплення. Ми вже знаємо, що де не чути голосу українців, там верещать росіяни. Тож наш голос має бути усюди. 

Кіра Рудик