Нарушение закона в войсках. Who and why?!

Затягування з розглядом оновленого законопроєкту про мобілізацію та інші фактори про які ми поговоримо згодом, призводять до регулярного вчинення військовослужбовцями правопорушень. Не варто ототожнювати усі правопорушення зі злочинами, адже злочин – це правопорушення, що несе високу соціальну небезпеку. Тому підсумуємо, що усі злочини є правопорушеннями, однак не усі правопорушення – злочинами. 

Для розуміння загальної картини варто усвідомити, що станом на сьогодні в Збройних Силах України перебуває близько 1 мільйона військовослужбовців. Це чисельність населення доволі великих українських міст, наприклад Дніпра чи Одеси. Тому очевидним є той факт, що якщо в таких великих містах здійснюються крадіжки, ДТП, бійки, то в такому великому колективі, як Збройні Сили України, цих проблем також не оминути, особливо зважаючи на фактор стресу, тому головним завданням командирів є вчасне попередження та припинення їх вчинення.

Умовно, більшість правопорушень, які вчиняють військовослужбовці, можна розділити на дві категорії:

1. Ті, які за своїм складом підпадають під дію Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
2. Ті, які  за своїм складом підпадають під дію Кримінального кодексу України (ККУ).

Розглянемо першу категорію – адміністративні правопорушення

В КУпАПі виокремлено окрему главу (13-Б), яка має назву "Військові адміністративні правопорушення". В ній визначено 10 статей від 172-10 до 172-20, суб’єктом яких може бути виключно військовослужбовець під час проходження військової служби, або військовозобов’язаний чи резервіст під час проходження військових зборів. Це не означає, що військовослужбовців можуть притягати лише за цими статтями, а означає, що виокремлені спеціальні статті, які адаптовані під процес проходження військової служби. Наприклад, ст. 172-17 КУпАП "Порушення правил несення бойового чергування". 

Важливо, що усі вищезгадані статті мають збалансований характер та не покликані покарати за порушення військовослужбовця рядового чи сержантського складу, за будь-якою з цих статей може бути покараний і офіцер.

Найбільш поширеним військовим адміністративними правопорушеннями є
ст. 172-20 "Розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів". 

Насправді цей процес виглядає так: командир виявляє в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння військовослужбовця та приймає рішення про його освідчення ("задувка" – серед військових). Згодом військовослужбовець доставляється або до військової комендатури в зоні діяльності якої перебуває його військова частина, або спеціалізованого медичного закладу, де є повірений драгер. Загалом процес дуже схожий з освідченням водіїв на стан алкогольного сп’яніння. 

Важливо, що відмова від проходження освідчення на стан алкогольного сп’яніння не є підставою для не притягнення до адміністративної відповідальності. Це означає, що фізично примушувати проходити таку процедуру військовослужбовця ніхто не буде: в присутності двох свідків складається акт освідчення, де зазначається факт відмови, що підтверджується підписами двох свідків.

З перевіркою на стан наркотичного сп’яніння трішки важче, адже вона здійснюється шляхом здачі крові виключно в спеціалізованому закладі охорони здоров’я. У разі відмови – та ж процедура, що з алкогольним сп’янінням.

За вчинення такого правопорушення військовослужбовець позбавляється як премії, так і додаткової винагороди (30-100 тисяч). Тобто, навіть виконуючи бойові завдання в районі ведення бойових дій, за місяць в якому вживалися алкогольні напої чи наркотичні засоби військовий отримає приблизно 7-8 тисяч гривень.

До 2023 року існувала юридична колізія, яка призводила до того, що якщо бійця було освідчено, наприклад 1 квітня, то протягом місяця його було фактично нереально покарати в фінансовому плані, тому деякі бійці, так звані "аватари", зловживали цією прогалиною. Однак в 2023 році законодавець вніс зміни в КУпАП, тому тепер, крім позбавлення грошових виплат на військовослужбовця, додатково накладається штраф за вчинення кожного правопорушення в розмірі від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на сьогодні становить від 17 до 34 тисяч гривень. 

Варіативно за вчинення цього правопорушення замість штрафу дозволяється утримання на гаупвахті Військової служби правопорядку, однак в період воєнного стану суди рідко приймають таке рішення, у зв’язку з перевантаженням гаупвахт (ще в 2019-2020 роках військовослужбовця записували в чергу на утримання на гаупвахті, яке можна було очікувати кілька місяців).

З досвіду особистої військової служби, усі інші військові адміністративні правопорушення складають доволі малий відсоток, який пов’язаний із небажанням (страхом) військовослужбовців щодо розголошення інформації про певні правопорушення, особливо, що стосується їхніх командирів, адже на період службових перевірок чи службових розслідувань доволі рідко командирів усувають від виконання ними службових обов’язків. Це призводить до тотального контролю командира над його особовим складом. 

Наприклад, стаття 172-13 КУпАП "Зловживання службовою військовою особою владою або службовим становищем", покликана не допустити незаконного використання військовою службовою особою транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна, використання військовослужбовця для виконання завдань, не пов’язаних з військовою службою, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливою метою чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб.

Доволі поширеним є притягнення військовослужбовців за ст. 130 КУпАП "Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції".

 Зазвичай військовослужбовців затримують на блокпостах представники Національної поліції чи Військової служби правопорядку. Важливо, що військові транспортні засоби ("на чорних номерах") має право зупиняти Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку, військовослужбовців на особистих транспортних засобах та на "бляхах" мають право зупиняти та перевіряти працівники Національної поліції. За цією статтею військовослужбовець також позбавляється виплат згаданих раніше, під час аналізу відповідальності за ст.172-20 КУпАП.

Останнім часом поширеним в районах ведення бойових дій стало притягнення військовослужбовців за ст. 122-4 КУпАП "Залишення місця дорожньо-транспортної пригоди". Доволі часто військовослужбовці, які вчинили ДТП на необлікованому автомобілі наданому волонтерами, залишають автомобіль на місці ДТП, що не дозволяє вчасно ідентифікувати особу водія конкретного транспортного засобу. Для військовослужбовців є звичним процес, коли одним транспортним засобом загалом може кермувати 2-3 особи.

До 2023 року військовослужбовців часто притягували до адміністративної відповідальності за ст.172-11 КУпАП "Самовільне залишення військової частини або місця служби", що дозволяло військовослужбовцям до 10 днів не перебувати на військовій службі та згодом дане діяння кваліфікувалося адміністративним правопорушенням. Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці" це адміністративне правопорушення було скорочене в часі до 3 діб. Перебування поза службою без поважної причини понад 3 доби кваліфікується кримінальним правопорушенням (детальніше про це нижче у тексті).

Друга категорія – кримінальне правопорушення

В розділі XIX Кримінального кодексу України ст.ст. 401-435 визначені військові кримінальні правопорушення. Найбільш поширеними статтями ККУ за якими у 2022-2024 роках притягали військовослужбовців до кримінальної відповідальності є:

• ст. 402 ККУ "Непокора", тобто відкрита відмова від виконання наказу начальника. Як приклад, військовослужбовець, або група військовослужбовців відмовляються від виконання бойового розпорядження командира, наприклад, убути на вогневі позиції, здійснити інженерне обладнання позицій, здійснити евакуації пораненого абощо.
  
  В основному така відмова фіксується під відеозапис та згодом долучається до матеріалів справи. Санкція статті в умовах воєнного стану передбачає від 5 до 10 років.
• ст. 403 ККУ "Невиконання наказу", тобто невиконання наказу начальнику, в цьому випадку військовослужбовець відкрито не відмовляється від виконання наказу, однак фактично його не виконує.
  
  Наприклад необхідно піднести боєприпаси для бійців на передній край, військовослужбовець погоджується, однак так і не вирушає на передній край з особистих мотивів, що призводить до тяжких наслідків (загибелі військовослужбовців або втрати позицій). Санкція статті в умовах воєнного стану передбачає від 5 до 8 років.
• ст. 405 ККУ "Погроза або насильство щодо начальника", тобто погроза вбивством або заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові. На практиці зазвичай виражається у прояві агресії до командира, що проявляється у завданні йому тілесних ушкоджень. Не варто плутати із замахом на вбивство, наприклад із застосуванням вогнепальної зброї.
• ст. 429 ККУ "Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зі зброєю". Це правопорушення на практиці виражається у покиданні вогневих позицій без вчинення опору противнику. В цьому правопорушенні доволі тонка межа з таким поняттям як "маневр з метою виходу з-під ударів переважаючих сил противника для зайняття більш вигідного рубежу", тому воно потребує потужної доказової бази.

Наостанок, найбільш поширеним кримінальним правопорушенням, який вчиняють військовослужбовці є ст. 407 ККУ або "Самовільне залишення військової частини або місця служби". Це також стосується нез’явлення військового вчасно на службу без поважних причин. Санкція статті в умовах воєнного стану передбачає від 5 до 10 років.

Інформування військовослужбовців офіцерами напрямку морально-психологічного забезпечення, на яких зазвичай покладається завдання попередження правопорушень в підрозділах, та Військової служби правопорядку не завжди мають позитивний ефект. 

Розглянемо основні причини скоєння вищезгаданого правопорушення:

1. Зловживання військовослужбовцями алкогольними та наркотичними засобами. Як наслідок військовослужбовці не виходять на зв’язок та перебувають у невідомому для командира місці, що призводить до подання довідки про самовільне залишення місця служби.
2. Неправильне трактування військовослужбовцями нормативно-правових актів. Доволі часто військовослужбовці невчасно повертаються з лікувальних закладів та плутають медичний діагноз "звільнення від виконання службових обов’язків терміном на 5 днів", що говорить про перебуванні в розташуванні підрозділу та незалучення військовослужбовця до бойових дій, із можливістю побути вдома зайвих кілька днів. Тому останні повертаються до місця несення служби із медичними виписками 4-5 денної давності, що є підставою для призначення службового розслідування за фактом невчасного повернення з лікувального закладу. Це ж стосується і повернення з відпусток та відряджень. 
3. Сімейні обставини. Невчасне поповнення підрозділів військовослужбовцями призводить до неможливості направити визначену категорію бійців у відпустки. Багато військовослужбовців за перші півтора роки повномасштабної війни не змогли потрапити додому ні на день, що призвело до руйнування сімей та великої кількості розлучень. Відсутність належної психологічної підготовки офіцерів командирської ланки та, власне, відсутність офіцерів-психологів у підрозділах, а також інтенсивність ведення бойових дій та відсутність ротацій призводить до самостійного покидання розташування підрозділів особовим складом для вирішення особистих проблемних питань. Зазвичай військовослужбовці згодом повертаються в підрозділи та продовжують виконання завдань за призначенням, однак набуття ознак кримінального правопорушення ніхто не скасовує.
4. В період перебування підрозділу в районі ведення бойових дій заборонене планове лікування, тому військовослужбовцям в яких загострилися хронічні хвороби, необхідно чекати на виведення підрозділу на відновлення.
   
   На сьогодні є бойові бригади, які з початку повномасштабного вторгнення військ рф ні разу не виводилися на відновлення. Власне тому існує категорія військовослужбовців, які усвідомлено покидають розташування підрозділів (вчиняючи кримінальне правопорушення), проходять курс лікування в цивільних закладах та згодом повертаються для виконання бойових завдань.
5. Відсутність належного діалогу з командуванням та низька правова освіченість. Існує категорія військовослужбовців, які протягом довгого періоду просять командування про переведення на іншу посаду чи в інший підрозділ, однак у зв’язку з некомплектом перемістити на інші посади командування змоги не має, або вважає недоцільним призначення військовослужбовця на певну посаду.
   
   Військовослужбовець приймає рішення самостійно покинути розташування підрозділу, згодом його виводять в розпорядження командира військової частини, тобто фактично бійця знімають з посади. По цьому військовослужбовець повертається в запасну роту, звідки його можуть забрати в будь-який інший підрозділ військової частини. Однак зазвичай після таких кроків бійці потрапляють в категорію "ненадійних".
6. Перекидання військовослужбовців з тилових на бойові посади. Цей фактор призводить до того, що до ведення бойових дій залучаються військовослужбовці, які не проходили відповідної підготовки. Як наслідок, бійці усвідомлено приймають рішення покинути розташування підрозділів прослуживши до цього понад півтора роки без зауважень командирів.

Отож, які кроки необхідно здійснити командуванню для скорочення кількості військовослужбовців, які здійснюють самовільне залишення підрозділів:

• пришвидшене проведення мобілізації та укомплектування бойових підрозділів;
• проведення належної ротації підрозділів;
• введення заборони на залучення до штурмових дій особового складу, який не проходив належної бойової підготовки;
• проведення належної оцінки цивільного досвіду військовослужбовця та врахування набутого бойового досвіду. Надання можливостей змінити напрямок діяльності за спорідненою спеціальністю через чітко визначений період часу;
• надати можливість здійснення планового лікування після принаймні 6 місяців перебування в районі бойових дій;
• гарантувати надання усього циклу відпустки військовослужбовцю терміном 30 днів в рік;
• прийняття закону про Військову поліцію.

Михайло Онуфер