Вердикт Верховного Суда: в доступе к правосудию отказать, злоупотребления скрыть

Це розповідь про те, як вищі судові інстанції ганьбили себе і державу. Покриваючи порушення, допущені Етичною радою при формуванні "нової" Вищої ради правосуддя.

ВРП у судовій системі – ключова. Від неї залежать, зокрема, призначення, переведення і звільнення суддів, відсторонення від судочинства, притягнення до дисциплінарної відповідальності. ВРП надає згоду на затримання "служителів Феміди", їхній арешт чи тримання під вартою. Вона ж призначає і звільняє з посад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, що проводить добір на вакантні посади та оцінює придатність суддів діючих.

Попередні склади обох органів потурали покручам у мантіях. Захищали одіозних представників суддівській кланів. Забезпечували їм замість вигнання почесні відставки – з запаморочливими вихідними допомогами й довічним грошовим утриманням. Водночас нещадно переслідували тих одинаків, хто публічно критикував недоліки системи, викривав недоброчесних "колег" у порушеннях законів, санкціонував розслідування їх протиправних дій.

Зрештою потреба перезапуску ВРП й ВККС стала очевидною. І не лише всередині країні. Минулого року ці умови на шляху до євроінтеграції Україна виконала. Формально.

Слушні запитання постали відразу: чи породить проста зміна облич нові принципи та якість роботи?

Тим більше, що виклики наростають. Як і скандали, що струшують судову верхівку: затримання на хабарях очільників – Верховного Суду (з рекордним "прайсом на послуги") і Державної судової адміністрації (вслід за ним), звільнення, а нині поновлення – рішенням суду, голови Касаційного господарського суду, котрий, вірогідно, мав і використовував паспорт рф, можливе російське громадянство нещодавно обраного голови ВККС.

"На місцях" не ліпше: оголошення підозри у вбивстві синові судді з ОАСК (відомого як шеф, давай учудім), публікація про суд, "спеціалізований" на сприянні ухилянтам, з одночасним затриманням СБУ та НАБУ одного з суддів.

І схоже, перші кроки ВРП та ВККС не справджують очікувань суспільства та багаторічних зусиль реформаторів.

Між тим, ми мали реальний шанс на прихід дійсних агентів змін. Масовий, а не в гомеопатичній дозі.

Члени Етичної ради

Симулякр реформи забезпечила Етична рада. Навпіл складена з висуванців від Ради суддів України та іноземців (котрі, погано розуміючи наші реалії, відмовилися від взаємодії з громадським сектором, але довірилися українським партнерам). Ті ж добре усвідомлювали, що й для чого роблять. Знешкоджували дружно піднятими руками дезорієнтованих війною міжнародників тих, кого "система" визначила як своїх персональних ворогів.

У результаті "за бортом" опинилися, скажімо, ті судді, прокурори, детективи НАБУ, які конкретними справами довели свою незалежність і непідкупність. "Етичники" у провину їм ставили незадекларовані… кімнати у гуртожитках чи давно погашені догани, якими за "надмірну" принциповість їх "винагороджувало" начальство.

І навпаки, "зелене світло" отримували особи з сумнівними судовими рішеннями й статками (таке поєднання – беззаперечна ознака недоброчесності), з нерухомістю, родичами чи вояжами на окуповані території й у рф, з фактами прислуговування інтересам "системи", зв’язків з фінансово-промисловими групами чи впливовими політиками.

Я теж була учасницею конкурсу.

У членів ради не породили претензій мої чесність, професіоналізм чи спосіб життя, який цілковито відповідає офіційним доходам.

"Обґрунтовані сумніви" викликали два FB-пости. У них розпізнано недотримання етичних норм та загальновизнаних моральних правил поведінки "як під час здійснення професійної діяльності, так і поза її межами, що формує довіру суспільства до такої особи".

Цинізм звинувачень від репрезентантів "системи" давно не дивує. За великим рахунком, саме схвалення громадянським суспільством моїх вчинків і публічної позиції дає сили витримувати багато років наклепи і переслідування, судові позови та кримінальні провадження, недопуски до конкурсів і дисциплінарні справи. І напад у листопаді 2017-го, який ніхто ніколи всерйоз не збирався розслідувати, попри цілком очевидних замовників злочину.

Але досить. Про зміст і причини появи постів детально розказано тут, про сваволю Етичної ради – тут.

Обіцянки Європі

Ще на стадії узгодження обрисів чергової реформи Європейська комісія за демократію через право (більше відома як Венеційська) та Генеральний директорат з прав людини та верховенства права Ради Європи наполягали на необхідності судового контролю за діяльністю нового утворення.

З термінового спільного висновку від 5 травня 2021 року

Мабуть, ілюзія дотримання Україною своїх запевнень зберігалась і під час імплементації змін. Короткий спільний висновок Комісії та Директорату від 24 жовтня 2022 року стверджував: усі рішення Етичної ради "можуть бути оскаржені у Верховному Суді". 

Тим часом в Україні

Позов я подала ще в серпні 2022-го.

У подібних процесах роль першої інстанції відіграє Касаційний адміністративний суд. Апеляційної – Велика Палата, що теж діє в складі Верховного Суду.

Я просила визнати рішення Етичної ради протиправним та зобов’язати переглянути його.

Спершу суд зажадав, аби я довела поважність причин пропуску строку на звернення. Позаяк від дати рішення "етичників" минули місяць, в який я мусила встигнути з позовом, і 23 дні.

У цей час я в різні способи, зокрема так, пробувала "достукатися" до ради як органу колективного (усунути допущену помилку самостійно її членам пропонували й небайдужі громадяни, правники та провідні профільні ГО).

Центр протидії корупції, Фундація DEJURE, Автомайдан заявили, що таке рішення "вбиває довіру до процесу і результату роботи Етичної ради".

Отримавши одноосібну відмову за підписом голови ради Лева Кишакевича, я звернулася за офіційно завіреними копіями всіх матеріалів свого оцінювання. Й у день, коли надійшла друга відповідь, спрямувала позов до суду.

Проте досьє не містило поставлених мені в провину постів і пов’язаних з ними рішень судових та дисциплінарних органів (ні українською, ні в перекладі для іноземних членів – що ж тоді "етичники" вивчали, крім тенденційно дібраних цитат?).

Не надано було й копії злощасного рішення (закон вимагає, щоб Етична рада публікувала обґрунтований висновок про відповідність кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності на офіційному сайті ВРП, натомість на порталі судової влади виклали файл рішення, що не містить реквізитів офіційного документу).

До слова, ні рішення, ні висновку (якщо це тотожні документи) з підписами причетних до його ухвалення осіб, засвідченого відтисками печатки чи чогось подібного, я досі не бачила.

З відповіді ВРП на запит суду

Пояснення пропуску строку Касаційний адмінсуд отримав. Тоді спробував передати позов окружному адмінсуду.

Адвокати Етичної ради ухвалу оскаржили. Цитували документи Венеційки та Директорату. Доводили, що справи конкурсантів підсудні Верховному Суду. Інакше Україна порушить міжнародні зобов’язання.

Позиція Великої Палати перевершила очікування відповідача. Вищий судовий орган перетнув межі апеляційного перегляду і виснував: подібні спори врегулюванню суду не підлягають.

Палата повернула справу "для продовження розгляду", але з прозорим натяком – у відкритті провадження Касаційний адмінсуд має відмовити.

Той бути крайнім не хотів. Тож визнав причини пропуску неповажними і відіслав позов мені.

Тепер апеляційну скаргу подала я. Озброєний висновком Великої Палати представник Етичної ради заперечував.

Палата не наважилася ставити крапку в процесі. Знову відправила справу нижчій інстанції. З вказівкою з’ясувати: "чи є підстава для відмови у відкритті провадження".

Відповідна двоходова схема була відпрацьована на низці інших позовів.

Уривок однієї з постанов

Касаційний адмінсуд відмовлявся відкривати провадження з посиланням на позицію Великої Палати. А та заявляла про суголосність рішення першої інстанції її власним висновкам.

Темпи вражали. Є справа, де негативний висновок Етичної ради з’явився 1 листопада 2022-го. Одноосібна ухвала судді Касаційного адмінсуду – 12 грудня. Постанова Палати – 23 лютого 2023 року.

Тому рішення колегії суддів Касаційного адмінсуду торік 9 травня відкрити провадження за моїм позовом сприймалося мало не як сенсація.

Тло

Задовго до трансферу очільника Верховного Суду в СІЗО я дійшла висновку: безчинства Лева Кишакевича як голови Етичної ради та апарату цього органу були б неможливі без гарантій блокування судом позовів конкурсантів від Всеволода Князєва.

Останній за посадою входив до складу ВРП і, певно, мав зацікавленість у формуванні комфортного собі колективу. А як суддя Великої Палати не цурався участі в розгляді справ, де Етична рада виступала відповідачем (самовідводу не заявляв, навіть коли йому випадала роль доповідача). Тож практику відмов у судовому захисті сформовано за участі ексголови Верховного Суду.

Кишакевичеві зусилля з відбору майбутніх членів ВРП, схоже, задовольняли Князєва. Поки шеф ніжився на суддівському Олімпі, його фаворит устиг переміститися з суддів Касаційного кримінального суду до Великої Палати.

За чутками в правничих колах, у найвищій судовій інстанції голова формував свою команду і мав намір добитися призначення Кишакевича на посаду заступника. Аби ще дужче зміцнити особисту владу.

Керманичом Державної судової адміністрації, фактичним завгоспом і розпорядником коштів судової системи, Князєв хутко призначив Олексія Сальнікова (обидва – вихідці з Миколаєва).

ДСА до добору членів ВРП причетна теж. Її закон зобов’язав забезпечити діяльність Етичної ради організаційно та матеріально. Співробітники ДСА виконували роботу секретаріату ради і несуть пряму відповідальність за крутійства з даними в ході конкурсу.

Сальніков, Кишакевич, Князєв урочисто відновлюють роботу Авдіївського міськсуду Донецької області, 11 лютого 2022

Трійці бонз подобалося демонстрували своє зближення та впливовість, з піар-метою роз’їздити країною, відновлювати суди, виступати з пафосними промовами. Оповідати іноземцями про неймовірні успіхи в подоланні корупції.

Саме після "падіння" Князєва й поголосу про включення в його тіньові практики Кишакевича Касаційний адмінсуд пішов наперекір Великій Палаті та наважився "показати зуби" Етичній раді.

Її клопотання закрити провадження, з акцентом на "усталеній позиції" Палати, було відхилене ухвалою від 12 червня 2023 року. Де сказано:

"…відмова у перегляді та наданні оцінки оскаржуваному рішенню Етичної ради не тільки перешкоджає проходженню публічної служби судді, а й підриває авторитет і довіру до суддівської гілки влади в особі конкретного судді і може свідчити про відмову у захисті особи від інформації, яка міститься в публічному просторі з огляду на таке рішення, і з якою кандидат не погоджується".

Водночас судді схитрували – відклали розгляд на 3 місяці. Певно, щоб зорієнтуватись у напрямі залаштункових віянь.

А час спливав. Усупереч попереднім гучним заявам у справі Князєва НАБУ і САП нікому більше з Верховного Суду підозри не висували…

У засіданні, проведеному 11 вересня, колегія суддів укотре повернулася до питання про строк звернення до суду. Й визнала причини пропуску неповажними.

Ухвалу Касаційного адмінсуду я оскаржила.

23 листопада Велика Палата вирішила частково задовольнити апеляційну заяву. Але при цьому – закрити провадження. Постанова остаточна, опротестуванню не підлягає.

Еквілібристи проти арифметики

У моїй справі Палата винесла 3 постанови, якими не стала розбирати законність та обґрунтованість ухвал нижчого суду, що оскаржувалися. Натомість маніфестувала: спір не перебуває в юрисдикції жодного суду України.

Щоразу чимало членів Палати з тим не погоджувалися й аргументовано доводили: всі рішення, дії або бездіяльність Етичної ради щодо порядку обрання (призначення) на посади членів ВРП підлягають судовому оскарженню, протилежні твердження суперечать низці чинних правових приписів, міжнародним зобов’язанням держави і позбавляють особу права на доступ до суду!

Спершу окремі думки висловили 5 із 17, далі 7 із 16, потім 8 із 17 суддів (див. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7). А з урахуванням справ інших позивачів до "опозиції" в різний час долучалися загалом 12 суддів.

Як досягали перевагу голосів "за"? Зокрема, мінливістю поглядів.

Напрочуд еластичними виявилися "переконання", скажімо, Ірини Григор’євої, відомої загалу за кримінальним провадженням стосовно Князєва.

У 2022 році ця суддя 17 листопада (моя справа) проголосувала солідарно з більшістю, а 8 грудня (справа № 990/127/22) підписала окрему думку. Торік 23 лютого теж примкнула до меншості (№ 640/20919/22 та № 990/162/22), але 23 листопада (моя справа) забула ту "принциповість".

Обраний до Великої Палати 2023 року суддя Сергій Мартєв устиг полавірувати менше: 23 березня (моя справа) орієнтувався на більшість, 20 липня (справа № 990/34/23) мав протилежну думку, яку змінив 23 листопада (знову моя справа).

Геть безсторонність

Ще за першого надходження справи до Великої Палати суддя Валентина Сімоненко подала заяву про самовідвід, яку колеги задовольнили. Свого часу їй як голові Ради суддів довелося реагувати на звернення щодо переслідувань мене керівництвом суду за викриття корупційного злочину.

Олег Ткачук прикладу Сімоненко слідувати не став. Хоча "успадкував" її посаду і необхідність розбору моїх скарг. Навіть із делегацією Ради суддів до Октябрського суду приїздив. А потім з цих підстав у попередніх моїх справах вдавався до самовідводів і Велика Палата вважала їх слушними (див. 1, 2).

Ба більше, (без)діяльність голови Ради суддів Ткачука я піддавала публічній критиці.

Чи варто уточнювати, що в поточній справі він опинився в таборі більшості?

Мартєв знав мого чоловіка в лице. І вважав неможливою участь у розгляді Верховним Судом справи про його звільнення з роботи.

Мене Мартєв знає незрівнянно краще – за багаторічною спільною роботою в апеляційному суді. Засторог не побачив.

Велика Палата діяла в порядку письмового провадження без виклику учасників. Список суддів визначали прямо перед засіданням. Знати склад суду, заявити відводи чи, принаймні, повідомити суд про обставини, які можуть викликати сумніви в об’єктивності та безсторонності тих чи інших осіб, я не могла.

Певним чином роль Мартєва виявилася визначальною...

Критичні дні

6 лютого 2023 року Велика Палата призначила розгляд моєї апеляційної скарги двома з половиною тижнями згодом.

Загалом 23 лютого планувалися засідання за трьома позовами до Етичної ради. З різницею в кілька хвилин провели автоматизовані розподіли в справах: цій, моїй та оцій. Склад суду вийшов однаковим (лише доповідачі різні).

За двома апеляційними скаргами винесли постанови (див. 1 і 2). Мою відклали на місяць. Причину відстежити легко.

Із 16 суддів, обраних автоматично, половина мали переконання в доцільності розв’язання судом спорів конкурсантів з Етичною радою: 5 – стабільно, 3 – ситуативно (але й ті вже встигли позначити незгоду з більшістю, або збиралися це зробити саме 23 лютого, як пані Григор’єва).

Суддя ж Галина Крет, котра на той час обходилася без окремих думок, невдовзі поверталася з відпустки. Сергій Мартєв перейшов у Велику Палату 14 березня.

Саме ці двоє дали мінімально можливу перевагу голосів 23 березня.

Закрити ж провадження 23 листопада дозволила хиткість позиції Григор’євої та Мартєва.

Кілька тез наостанку

Касаційний адмінсуд і Велика Палата перекидали мов гарячу картоплину справу один одному. Усе ж я долучила до її матеріалів докази маніпулювань у ході конкурсу з документами та інформацією про кандидатів. Уписування до рішень Етичної ради "фактів", які насправді члени колегіального органу не досліджували.

Якби Верховний Суд здійснив розгляд, висновки про свавільність формування "нової" ВРП стали б неминучими. Принаймні, у моєму випадку.

Закони судді знають. За нечіткості норм адмінсуд мусить керуватися принципом верховенства права і приписами Основного Закону.

Норма Конституції та її офіційне тлумачення

Велика Палата знехтувала правом конкурсантів на судовий захист, аби вбезпечити виплеканий Етичною радою склад ВРП. "Система" в тому зацікавлена А суспільство?

Порушені міжнародні зобов’язання та імітація змін до утвердження нової якості правосуддя не приведуть.

Улітку 2022 року близький Білому дому аналітичний центр Atlantic Council запропонував створити "легальну пожежну бригаду" (із залученням українських суддів: по одному – від першої та апеляційної інстанцій). Наділену повноваженнями та ресурсами для здійснення ґрунтовних змін і реформи всієї правової системи, котрі знадобляться, щоб значно покращити верховенство права в повоєнній Україні.

Гадаю, варто розгортати підготовчу роботу – в окресленому тим дописом напрямі.

Лариса Гольник, суддя Октябрського райсуду Полтави, лауреат міжнародної відзнаки для викривачів Blueprint for Free Speech, спеціально для УП