Без Надеждина. Кремль не допустил к выборам лояльного "оппозиционера"-украинофоба
8 лютого Центральна виборча комісія РФ відмовила Борісу Надєждіну в реєстрації як кандидата на посаду президента країни через "підробку" частини зібраних підписів. Його участь у виборах можна було використати для імітації чесної перемоги Путіна, покращення його іміджу в демократичних країнах та уникнення подальшої міжнародної ізоляції. Втім, сама відмова Надєждіну, якого західні ЗМІ вже назвали "антивоєнним" кандидатом, теж покликана сформувати хибну думку про те, що вибори в Росії проводяться відповідно законів та міжнародних норм.
Фіктивний опозиціонер, який допомагає Путіну легітимізувати вибори
З 15 до 17 березня 2024 року в Росії відбуватимуться "вибори президента". Росія планує провести "голосування" на окупованих українських територіях і надати "право голосу" українським громадянам (мешканцям ТОТ, які відмовилися брати російські паспорти). Оскільки ці "вибори" не відповідають міжнародним стандартам і демократичні країни, найімовірніше, не визнають їх результатів, у Кремлі вигадали спосіб підвищити легітимність "волевиявлення" – імітувати конкуренцію між кандидатами.
На роль "конкурента" Путіна обрали маловідомого політика Боріса Надєждіна. Аби зареєструватися як кандидат у президенти, він (звісно, не без зеленого світла з Кремля) зібрав необхідні 100 тисяч підписів.
У російській політиці Боріс Надєждін з’явився доволі давно. У 1990 році він став місцевим депутатом, а в 1999 – депутатом Державної думи, куди він балотувався від партії "Союз правих сил".
Лідером її фракції був Сєрґєй Кірієнко, який наразі обіймає посаду першого заступника Адміністрації президента й курує інтеграцію окупованих українських територій у склад Росії. Також Надєждін працював помічником Кірієнка в 1998 році, коли той був головою уряду.
До обрання в Державну думу Надєждін, за його ж словами, працював з Адміністрацією президента Росії Боріса Єльцина та був розробником законопроєкту "О порядке вступления в Россию нового субъекта". Цей законодавчий акт створив механізм потенційного приєднання Білорусі до Росії – тоді, як і зараз, це питання активно обговорювали в політичних колах. Тож нині "опозиційний" кандидат не просто має імперські погляди, а й активно працював над їх втіленням.
У 2011 році Боріс Надєждін вступив до партії мільярдера Міхаїла Прохорова "Права справа". На президентських виборах 2012 року Прохоров грав роль "незалежного кандидата" і посів третє місце. В нещодавньому інтерв'ю Надєждін заявив, що ця партія "була організована з Адміністрації президента".
В 2012 році політик був спостерігачем від Владіміра Путіна, а в 2015 — брав участь у праймеріз партії "Єдіная Росія". Згодом він говорив, що такий крок був "тролінгом" і йому "вдалось домовитися, щоб дали друге місце".
Балотується Боріс Надєждін під політичної партії "Громадянська ініціатива". Саме від неї на "президентських виборах" 2018 року висувалася й Ксєнія Собчак — інша узгоджена з владою кандидатка, залучення якої мало підвищити явку виборців. Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Собчак в інтерв’ю виданню "The New York Times" закликала росіян "не піддаватися на заклики до протестів, які лунають із західних країн", адже "спротив путінському режиму в Росії наразі не має сенсу".
Сам Надєждін не заперечує, що російська влада традиційно обирає собі "зручних" конкурентів, оскільки для Владіміра Путіна дуже важливі показна легітимність політичних процесів і формальне дотримання процедур. Зокрема, він наполягав, що Алєксєй Навальний у 2013 році був узгодженим у Кремлі кандидатом, а 5 років тому говорив, що братиме участь у виборах президента-2024, хоча самі вибори в РФ, на його думку, "трохи криві та хилі, нема реальної конкуренції і суцільні договорняки".
Таким самим підставним кандидатом у губернатори Московської області та "зручним" учасником політичних токшоу вже у 2015 році був і сам Надєждін. Тоді він говорив: "Я розумію, чому їм (російській владі) вигідна демонстрація таких людей, як я, — нібито ‘п’ятої колони’, вони використовують мене, а я використовую їх і утримуюсь у своїй ніші. Я не закликаю будь-якою ціною позбутись Путіна чи влаштувати в Росії ‘кольорову революцію’".
Втім, зараз Надєждін заявляє, що нібито "більше не є" підставним кандидатом.
Про імітацію політичної боротьби на російських виборах свідчить і те, що жоден із зареєстрованих кандидатів не демонструє своїх політичних амбіцій. Так, наприклад, лідер Ліберально-демократичної партії Лєонід Слуцкій прямо заявив, що не планує перемагати на виборах, а Владіслав Даванков ("Нові люди") та Ніколай Харітонов (Комуністична партія) кажуть, що під час передвиборчої кампанії не критикуватимуть Путіна і його рішення.
Натомість Єкатєріні Дунцовій, котра позиціонувала себе як опозиційна й "антивоєнна" кандидатка, російська ЦВК відмовила в реєстрації одразу. Щодо Надєждіна інтригу тримали до останнього. Ймовірно, в Кремлі оцінювали плюси й мінуси кандидата, який, попри свою сумнівну опозиційність та "антивоєнність", міг сподобатися росіянам як альтернатива путінському режиму.
Рожеві окуляри не тиснуть: чому російські опозиціонери підтримують Надєждіна
Збір підписів за Надєждіна став для росіян швидким і порівняно безболісним інструментом вираження "антивоєнної" позиції. Про його підтримку заявили низка російських "лібералів" (так звані "хароші рускі") в самій Росії й за кордоном.
Наприклад, Міхаїл Ходорковскій (мільярдер і колишній російський політв’язень, що був змушений емігрувати з Росії) закликав росіян голосувати за Надєждіна, "навіть якщо він не переможе. Так само, як закликав голосувати за Навального в 2013 році". Про підтримку Надєждіна заявили й соратники Алєксєя Навального Ґєорґій Албуров, Любовь Соболь і Максім Кац, а також згадана вище Єкатєріна Дунцова.
Фонд боротьби з корупцією Алєксєя Навального як організація прямо не агітує за Надєждіна, але закликає росіян прийти на дільниці (тим самим підвищивши явку і, відповідно, легітимність виборів) та проголосувати за "будь-якого кандидата, крім Путіна". "Результати голосування будуть підроблені, але наше завдання — зробити, щоб усім і без них стало очевидно — Росії більше не потрібен Путін", — заявили у ФБК.
Ні ФБК, ні жоден з опозиційних політиків не закликав росіян бойкотувати ці вибори як незаконні. Нагадаємо, що у 2020 році за результатами "референдуму" президентські строки Путіна фактично "обнулили", і це дозволяє йому лишатися при владі до 2036 року. Ба більше, згідно з рішенням Центрвиборчкому РФ, "вибори президента" відбудуться й на окупованих територіях України, а "проголосувати" на них зможуть люди з українським громадянством. Саме тому легітимність виборів-2024 доволі сумнівна.
Обговорюючи свій тоді ще потенційний недопуск до виборів, Надєждін теж виступив проти будь-якого бойкоту і підкреслив: кожен росіянин має прийти на дільницю. Ба більше, в грудні 2023 року він заявив: "В Росії не монархія і точно не диктатура. В Росії реальна демократія, вона крива і коса, але ця демократія існує".
У 2018 році, коли ОБСЄ заявило про відсутність реальної конкуренції на виборах президента Росії, а країни "Великої сімки" і ЄС не визнали легітимним виборчий процес у Криму, російські "ліберали" так само закликали росіян прийти на дільниці й віддати голос за Ксєнію Собчак, що мало б означати "проти всіх". Вже у 2023 році "ліберали" закликають голосувати за Боріса Надєждіна — як вияв "антивоєнної позиції".
Логіка дій російської опозиції трохи дивна. Замість того, щоб бойкотувати нелегітимні вибори, "ліберали" допомагають лишатися при владі авторитарному режиму, який вбиває (Анна Політковская, Боріс Нємцов), ув'язнює (Алєксєй Навальний, Ілля Яшин, Владімір Кара-Мурза) та змушує тікати за межі Росії сотні опозиціонерів. Своїми діями ці політики дають зелене світло на продовження агресії проти України.
Надєждін — не антивоєнний кандидат
У передвиборчій агітації Боріс Надєждін позиціює себе як "антивоєнний" політик. У цьому йому побіжно допомагають авторитетні західні ЗМІ. Наприклад, низка американських медіа (CNN, NYT, AP); британське BBC та французьке Le Monde у своїх матеріалах подали збір підписів за Надєждіна як доказ широкої підтримки "антивоєнної" програми серед росіян.
Ми ж проаналізували публічні висловлювання Надєждіна і можемо стверджувати, що вони не мають нічого спільного з антивоєнною риторикою. Навпаки, більшість його заяв відверто імперські та заперечують існування України як держави та українського народу як окремого від російського.
У своїй політичній програмі Надєждін відмовляється навіть обговорювати ідею репарацій для українців, які постраждали внаслідок агресії РФ, і наполягає, що мешканці окупованих територій не хочуть бути частиною України. Як потенційний президент, він відмовляється брати участь у міжнародних судах над російськими воєнними злочинцями, зокрема Владіміром Путіним, щодо якого Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав безстроковий орден на арешт через депортацію українських дітей.
"Катастрофа полягає в тому, що й Україна на чолі з Зеленським хоче військовим шляхом повернути Крим і все таке. Цього не буде", — цитата, яка найповніше відображає "антивоєнну" передвиборчу програму Боріса Надєждіна.
В січні 2024 року політик заявив: "Не важливо, де проходить кордон, головне, щоб не стріляли. І довго, багато років обговорювати мир". Також він сказав: "Що росіяни добре можуть робити, так це воювати. Проблема в тому, що з іншого боку — такі самі росіяни. Вони називаються українці, але вони такі самі росіяни". Подібні тези про "одін народ" використовує російська пропаганда, аби заперечувати українську державність і мотивувати вчинення геноциду.
У своїх свіжих інтерв’ю Надєждін систематично відмовляється визнавати територіальну цілісність України: він планує не повертати окуповані території, а "визначити нові кордони". Мовляв, "люди мають самі вирішити, в якій країні хочуть жити". Схожу риторику можна почути, скажімо, від Марґаріти Сімоньян, яка заявляла, що російська сторона готова до нового "референдуму" на захоплених територіях після "заморозки війни".
Однак навіть теоретичне обговорення ідеї ще одного "референдуму" на окупованих територіях стикається з проблемою депортації українців і, за визначенням історика Тімоті Снайдера, "поселенським колоніалізмом". Як свідчать російські статистичні дані, протягом 2014–2021 років у Крим переїхало щонайменше 200 тисяч росіян. На інших окупованих територіях Росія теж систематично намагається замінити українське населення переселенцями з російської "глибинки".
Згідно з міжнародним правом, переміщення країною-окупантом свого населення на окуповані території є воєнним злочином. Розслідування EBU (Європейської спілки радіомовлення і телебачення) продемонструвало систематичне заміщення Росією населення окупованих територій України, насильницьку русифікацію та примусову видачу російських паспортів. За даними Human Rights Watch, наразі в Росії перебуває близько 2 млн українців, більшість із яких були вивезені туди примусово.
У 2015 році Надєждін зазначав, що не проти ще одного "референдуму" в Криму, але "знав" його результат наперед: "Відповідь все одно буде — в Росії. Не можна віддавати Крим". У цей період політик часто виступав на російських телевізійних токшоу як експерт. Його образ ліберала, який вважає, що псевдореферендум у Криму був "незаконним за міжнародними правилами, але правильним за духом", російський уряд використовував, щоб імітувати поліфонію думок у суспільстві.
Нещодавно Надєждін зазначав, що у 2014 році Владіміру Путіну варто було не анексувати Крим, а зберігати фактичний контроль над півостровом, оголосивши його "незалежною державою" — такий крок мав би вберегти Росію від міжнародних санкцій.
Крім того, Надєждін не бачить можливості домовитися з Україною про завершення війни, доки при владі перебуває Володимир Зеленський. Він волів би розмовляти з новим урядом на чолі з, наприклад, Олексієм Арестовичем. Водночас про неможливість мирних переговорів саме з Президентом Зеленським заявляли і колишній президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв, і пропагандистка Марґаріта Сімоньян.
У своїй передвиборчій кампанії Надєждін стверджує, що не боїться сісти у в’язницю за антивоєнну позицію, адже "в Україні за критику влади саджають більше і частіше, ніж в Росії". Втім, навести конкретні приклади політичних переслідувань в Україні він відмовився.
Раніше Надєждін критично ставився до можливих заворушень проти Путіна, оскільки не хотів "громадянської війни, як в Україні". Нині він надає грошову допомогу російським солдатам, називає їх "людьми, що виконують свій національний обов’язок, і до них мають ставитись по-людськи" та використовує "свої зв’язки в Міністерстві оборони Росії, щоб повернути певних людей із фронту в тил".
Cеред завдань своєї передвиборчої кампанії Надєждін називає "повернення довіри до Росії від країн Заходу, адже саме країни Заходу надають допомогу Україні". В інтерв’ю Ксєнії Собчак він заявив, що "домовиться з Трампом, Шольцом і Макроном, що мир важливіший за кордони України, і всі пошлють Зеленському сигнал". Також Надєждін розраховує на перемогу Дональда Трампа на виборах у США і хоче змусити Україну до перемовин про нові "референдуми", щоб "американці перестали надсилати в Україну допомогу і не були спонсорами війни".
Як бачимо, риторика Боріса Надєждіна мало чим відрізняється від тез російської державної пропаганди. У його заявах спостерігаємо не тільки відмову нашій державі в суб’єктності та намагання "розмовляти про Україну без України", а й важливу стратегію російської влади — припинення військової допомоги Києву, замороження війни і збереження контролю РФ над тимчасово окупованими територіями.
Катерина Міхалевська, молодша аналітикиня Громадянської мережі ОПОРА
