Информационные игры правоохранителей: за кулисами громких уголовных производств
Чому суспільство підтримало затримання Гринкевичів і, більшою мірою, засудило тиск на бізнесмена Ігоря Мазепу?
Чи понесуть відповідальність усі ті чиновники, які причетні до корупційних історій в Міноборони?
Чому "рускій слід" при бажанні сьогодні можна знайти в абсолютної більшості українських бізнесів?
Пройдемось за лаштунками медійних кримінальних справ.
Гринкевичі – не корупціонери?
Принаймні можна зробити висновок, що так вважає слідство, адже членів відомої родини підозрюють не в порушенні антикорупційного законодавства. Їм інкримінують шахрайство (ст.190 Кримінального кодексу) та створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній (ст. 255 ККУ). Розслідування щодо них проводить Нацполіція та ДБР.
Звісно, ми не можемо стверджувати, що детективи Національного антикорупційного бюро не досліджують діяльність Гринкевичів, проте офіційно ми цього не знаємо. Зате знаємо про широко розпіарену операцію Державного бюро розслідувань.
Суспільство аплодує, нарешті щось зрушилось з місця і почалась реальна робота щодо тих, хто зазіхнув на святе – українську армію. Та чи зрушилось щось насправді? Чи не зупиниться весь резонанс на інстаграмних фото та відео в спідній білизні при затриманні?
З того, що на поверхні: за логікою представників правоохоронної системи, умовні Гринкевичі обманюють державу, коли поставляють товар за завищеними цінами або ж зовсім не виконують умов контракту, хоча кошти від держави вже отримані. Ці дії кваліфікують як шахрайство.
Особисто у мене як юриста та представника Громадської антикорупційної ради при Міноборони виникає питання: а чи могли б компанії цих "бізнесменів" протягом стількох років вигравати тендери на постачання МОУ одягу на понад 1,5 мільярда гривень без залучення представників з боку держави?
Вочевидь, що це вкрай малоймовірно. Проте за радістю від затримання Гринкевичів ми чомусь зовсім не помічаємо чи нам просто не варто помічати: а хто з боку держави отримав підозри за таке та непоставлений в армію одяг?
У багатьох медіаресурсах ця справа подається як завзята боротьба з корупцією. І не треба бути юристом, щоб побачити корупцію в цьому, розтиражованому в ЗМІ, злочині. Проте нюанс: правоохоронці не кваліфікують цей злочин, як корупційний.
І через такий хаос з підслідністю у значній кількості справ, замість реального розкриття злочинів та запобігання подібних правопорушень у майбутньому, ми медійно просто ставимо галочку, що нібито боротьба з корупцією відбувається.
І у таких "галочках", окрім очевидного, є серйозний побічний ефект, коли винуватців просто призначають.
Читайте також: Як фірми Гринкевича спустошують Фонд ліквідації: що стало дорожчим у 5 разів
Корупціонери чи цапи-відбувайли?
У продовження попередньої тези я б проаналізував теж досить розпіарену справу чиновників Міноборони – колишнього заступника міністра В'ячеслава Шаповалова та колишнього очільника департаменту державних закупівель Міноборони Богдана Хмельницького. Вони отримали по декілька підозр за розкрадання бюджетних коштів при закупівлі бронежилетів та зимової форми для підрозділів ЗСУ, перешкоджання законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань (теж дуже популярна сьогодні кваліфікація) тощо.
Підкреслю, я ні в якому разі не на боці жодної з цих персон, в діяльності яких мало б розбиратись неупереджене та незаангажоване слідство. Проте весь час в мене все більше складалось враження, що для широкого загалу саме цих двох осіб хочуть призначити цапами-відбувайлами за всю корупцію в Міноборони, принаймні на деякий час.
Річ у тім, що ми в Антикорупційній раді розглядали окремі епізоди, в яких підозрюються вищезазначені особи. Наразі я б дав такий висновок: не все так однозначно. Принаймні, по тим справам, в яких розбиралися ми.
Давайте згадаємо лютий-березень 2022 року. Паніка, хаос, армія за короткий проміжок часу має збільшитись з 400 тис військовослужбовців до одного мільйону. Тобто державі у вкрай короткий термін варто десь дістати 600 тисяч курток.
Як стверджують фігуранти тих подій, перед ними стояло питання: або не буде нічого, або буде хоч щось, можливо і з втратою якості. Це один бік цієї справи. Інший бік: а чи була взагалі досліджена діяльність постачальників, які поставили цю неякісну продукцію? Чи повідомлено їм про підозри? Та й взагалі слід визначитись: а чи це був злочин?
Якщо так, то чи це корупційний злочин? Чи доведений факт отримання неправомірної вигоди чи перешкоджання збройним силам? Чи це може були банальні господарські відносини, коли постачальник у швидкий термін поставив неякісний, але великий обсяг продукції?
Всі ці питання, на які слідчі органи до сих пір не надали відповіді. Але піар вийшов якісний, борці з корупцією отримали свою порцію овацій.
Читайте також: Мільйони ексчиновника, "відкати" та фейкові бронежилети. Історія шахрайства на закупках Міноборони
Справа Мазепи: коли щось пішло не так
Якщо подивитися загальну картину сприйняття суспільством справи бізнесмена Ігоря Мазепи, то вона значно відрізняється від попередніх двох прикладів. Адже, більшою мірою, громадськість стала на сторону Мазепи.
Як правник, я завжди наполягатиму на тому, що в кримінальному провадженні на вершині має стояти Закон, а не суспільна думка. Порушив – відповідай. І ця відповідальність має бути релевантна вчиненому правопорушенню.
Проте, якщо проаналізувати ті правила гри, які намагаються встановити окремі недобросовісні представники правоохоронної системи, то саме суспільна думка для них в пріоритеті. Справа Мазепи – одне з найбільш красномовних підтверджень цього. Правоохоронці, як штучно натиснули на газ і дали вперед, так само штучно й дали "в зад".
Дивіться самі: спочатку обирають запобіжний захід з надвеликим розміром застави. Такі застави ніхто в Україні не платить. А відтак ця застава по факту дорівнювала триманню під вартою.
І тут, вочевидь, непередбачувано для органів правопорядку починається резонанс не на їхню користь. Очікувати, що ця справа набере таку ж підтримку, як, наприклад, справа Коломойського, більше не приходиться. І тут ми бачимо унікальну для нашої судової системи річ: за день чи за два Київський апеляційний суд, який лише у виключних випадках так швидко розглядає справи, оперативно зробив це.
Ба більше! Суд у 17 разів зменшив розмір застави до тієї суми, яку фінансовий стан бізнесмена вочевидь витримує. Потім ухвалюються певні рішення РНБО щодо захисту від тиску на бізнес. А далі за класикою: справа Ігоря Мазепи – "а можна я тихенько в ліс піду?".
Чому суспільство більшою мірою обурилось фактом затримання бізнесмена?
На мій суб’єктивний погляд, люди та бізнес заступились не конкретно за Мазепу, а за очевидну несправедливість. Якщо наші правоохоронні органи раптом стали активними борцями за неправильне виділення земель особливого призначення, то очевидно, що з Мазепою мала б йти і низка інших підприємців (не з його орбіти) – власників барів, ресторанів, комплексів, розташованих у прибережній зоні Дніпра. А так, що прочитало суспільство в діях ДБР? Як на мене, цілком виразний меседж великому бізнесу про те, що так може бути з кожним. Як кажуть, була б людина, а стаття знайдеться. В результаті цей бізнес піднявся і дав зрозуміти, що такі правила гри не пройдуть.
Не думаю, що така хвиля обурення сталася б, якби слідство щодо можливого правопорушення проходило у відповідності до норм КПК, з (!!!) коректним визначенням підслідності, без вистав для медіа.
Але дії представників правоохоронної системи призвели до того, що сьогодні ми ставимо логічне питаннями: а що ви робили усі ці 10 років, адже саме стільки часу тому відбувалася приватизація цих земель? А доказову базу якої якості ви зможете зібрати через 10 років з моменту вчинення ймовірного злочину? Будь-який адвокат, який займається захистом у кримінальних провадженнях, скаже, що це буде надзвичайно слабка база.
Підбиваючи короткий підсумок, я б сказав, що справа Мазепи – це реальне відображення тенденцій, які відбуваються в правозахисній сфері.
Читайте також: Переслідування чи справедливе покарання. У чому ДБР підозрює Мазепу в справі 10-річної давності
У пошуках "руского сліду"
І ще про тренди. Зокрема, "рускій слід" (під який за бажанням можна підвести відсотків 70%-80% українських бізнесів) – сьогодні одна з найрозповсюдженіших підстав для недобросовісних правоохоронців отримати для себе якийсь профіт.
Повернемось років на 10-15 назад, коли в принципі державна політика була спрямована на зміцнення взаємовідносин з пострадянськими країнами і особливо країною-агресоркою рф. Підсумки такої політики: під так званий "рускій слід" в умовах цієї повномасштабної війни можна підтягти майже будь-який бізнес. Наприклад, ваш контрагент, з яким ви працювали умовно 10 років до 2022 року, підпав під українські санкції, то ж ви тепер – потенційна ціль для наших правоохоронних органів.
Зокрема, дещо подібне сталося в одного з наших клієнтів, про справу якого, впевнений, багато хто читав на сторінках українських видань. Серед засновників бізнесу клієнта (автодилер) на початку 2000-х був родич нині підсанкційної особи.
Тут відзначу два нюанси. По-перше, це був родич, а не безпосередньо той самий державний зрадник, який потрапив під дію санкцій. По-друге, бізнес-звʼязки з цією особою завершилися задовго до повномасштабного вторгнення. Проте це ніяким чином не зупинило правоохоронців від того, аби кошмарити і бізнес клієнта, і його партнерів, і навіть контрагентів.
Якщо хтось раптом подумає, що в правоохоронців дійсно висока та почесна мета – віднайти усіх російських агентів впливу, то змушений розчарувати. Традиційно, значна частина справ з "рускім слідом" необхідна для того, аби заздалегідь зацікавлена особа отримала конкретний бізнес-актив. Адже, якщо правоохоронні органи доводять звʼязки з країною-агресоркою чи підсанкційними особами, то такий актив може бути вилучений в дохід держави з подальшим продажем. Вірогідніше за все покупцем стане зацікавлена особа.
Підкреслю, що сам по собі санкційний механізм, що дозволяє стягувати майно росіян, які підтримують агресію або ж активи українських зрадників – логічний, правильний і активно працює на користь держави. Проте, ніхто не застрахований й від зловживань недобросовісних осіб та представників правоохоронної системи. Тут, до речі, українському бізнесу треба бути обережним та уважно моніторити, як мінімум, судовий реєстр, аби впевнитися, що не ваші активи – наступні в черзі на націоналізацію.
Отже, правильно вибудована медійна кампанія проти заздалегідь призначеного "поплічника росіян" і вуаля – свою порцію овацій зривають ті, хто начебто мав боротися проти реальних агентів кремля, а насправді займається звичайним рейдерством.
Особисто для мене, висновок щодо всього вищенаведеного один: нам потрібні кардинальні реформи в роботі усіх правоохоронних органів. Які саме – тема для окремого матеріалу.
Євген Грушовець, партнер Ario Law Firm, голова Громадської антикорупційної ради при МОУ
