Почему нам нужна новая стратегия мобилизации
Головною темою останніх тижнів була мобілізація і пов’язані з нею чисельні заборони – блокування карт, консульські обмеження за кордоном, великі штрафи, неможливість отримувати державні послуги та користуватися майном тощо. Чи не вперше за увесь час війни до публічних роз'яснень щодо необхідності мобілізації вдався главком Валерій Залужний. Він озвучив усі ризики та наслідки для обороноздатності країни, якщо новий закон про мобілізацію так і не буде проголосований.
Наразі в Мінобороні та Комітеті ВРУ з нацбезпеки кипить робота над новою, більш адекватною версією законопроекту. І в цьому контексті постає питання: чи усі справді проблемні питання мобілізації були озвучені? Чи усі контраверсійні норми були перераховані? І чи ми чітко уявляємо, якою має бути державна мобілізаційна політика в умовах довготривалої війни?
Коротка відповідь – ні.
Мобілізації не вистачає системності
Нещодавно під час інтерв’ю мені поставили цікаве питання: як ми, військові, бачимо зсередини ситуацію із мобілізацією? На наш погляд, нам давно треба ставати на військові рейки: перебудовувати економіку, промисловість і особливо змінювати ставлення суспільства до мобілізації. Але цей процес має бути комплексним, тобто відбуватися із двох напрямків – як з боку цивільного населення, так і з боку влади. Про що йдеться?
З одного боку, чоловіки призовного віку не повинні переховуватися та ухилятися від повісток, платити хабарі або самотужки незаконно перетинати кордон. Водночас влада повинна дати їм повне розуміння їхніх прав та обов’язків від початку постановки на облік до моменту звільнення з лав Збройних Сил. Зокрема мають бути ретельно прописані усі етапи та процедури у ТЦК та ВЛК.
Наведу простий приклад. Зараз недобросовісні або перевантажені кількістю призовників лікарі, користуючись тим, що ті дезорієнтовані і не до кінця розуміють свої права, ігнорують будь-які їхні скарги на погане самопочуття. Чоловіки із купою захворювань потрапляють на передову. І ми розуміємо, що там від них буде мало користі. Проте поскаржитися на бездіяльність таких "ескулапів" або перевестися у інші підрозділи часто немає можливості. Звісно, це потрібно виправляти.
Крім проблем з ТЦК та ВЛК, військові також стикаються з іншими юридичними проблемами, а саме: невиплатою передбачених законодавством коштів; ненаданням матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; незаконною відмовою у звільненні за наявності підстав; ненаправленні на ВЛК та МСЕК; ненаданні особистої справи після звільненння тощо. Усі ці проблемні питання, включно з відповідальністю, обов'язково мають бути вирішені у новому мобілізаційному законі.
І бажано, щоб кожний призовник особисто ознайомився зі своїми правами у формі пам’яток (алгоритмів, дорожніх карт тощо) ще під час першого відвідування ТЦК. Це дозволить уникнути зловживань, плутанини та нарешті сформувати життєздатну мобілізаційну політику.
Нам потрібні і призов, і демобілізація
Другий ключовий напрямок, що обов’язково має бути прописаний у новому законі – це процедура демобілізації.
Влада має визначити чіткі терміни та графік демобілізації. Особливо для тих, хто знаходиться на передовій із самого початку війни або почав службу у ЗСУ ще до 24 лютого 2022 року.
Особисто для мене демобілізація – це складне питання. Звісно, хотілося б, щоб війна пошвидше закінчилася, але у разі потреби я готовий служити до нашої перемоги. В моїй бригаді так само є чітке розуміння: як би ми не втомилися, зупинятися не можна. Почнемо розслаблятися – війну програємо.
Тим не менш, ми повинні діяти раціонально і дати людям хоч якусь прогнозованість. Як свідчить досвід країн, які брали участь у довготривалих війнах (США, Ізраїль), відсутність чітких термінів демобілізації негативно впливає на ментальне здоров’я бійців та відлякує тих, хто хотів би піти служити.
Тому можливість добровільного звільнення треба прописати у законі. Кожний військовий повинен чітко розуміти, коли і за яких умов він може демобілізуватися, щоб потім не було з тим жодних проблем. Але при цьому сам процес має бути ретельно та грамотно спланований. Принаймні так розтягнутий у часі, щоб новобранці поступово замінювали досвідчених бійців, які будуть звільнятися. А офіцери мали змогу забезпечити ефективну підготовку та злагодження новоприбулих. Поки що цього підходу у різних законопроектах про мобілізацію ми не побачили.
Читайте також: "Це війна двох радянських армій". Сьогодні ЗСУ це про неефективне використання ресурсів
Між батогом та пряником: як треба розвивати рекрутинг?
Знову повернусь до того, що в питаннях мобілізації нам дуже не вистачає системності. Починаючи від рекрутингу (які будуть рекрутингові центри? як відбуватиметься залучення на службу?) і закінчуючи потужною інформаційною кампанією. На жаль, у поданому урядом законопроєкті переважає "батіг". Але там має бути й пряник! Більшість українців, я думаю, з цим теж погодиться.
Коли йдеться про "пряник" у питаннях мобілізації, то перше, що спадає на думку, – це грошова винагорода, різного роду соцпакети, нагороди за особливі досягнення, підвищення по службі та інша допомога (вирішення соціальних, особистих проблем).
Звичайно, я розумію, що це мої побажання та візії. І створення такої системи – це довгий процес. Але до цього потрібно прагнути і закладати підґрунтя. Принаймні, кожен, хто добровільно захотів піти в армію, повинен розуміти свої переваги і бачити усі перспективи. Для нього має бути спрощена процедура, яка потребує меншої кількості документів. І це також один із елементів мобілізаційного "пряника", який повинен бути передбачений законом.
Ну і звичайно треба змінювати інформаційну кампанію. Тут у нас, на жаль, великі недопрацювання.
Війна показала, що побудова сильної та мотивованої армії неможлива без спільної місії та цінностей. І саме інформаційна кампанія повинна закладати такі моменти. Досвід нашої Третьої штурмової бригади чудово це підтверджує. За умови певних системних рішень щодо рекрутингу, популяризації через соцмрежі та спільної візії можна набирати достатню кількість добровольців і показувати відмінний приклад.
Шкідливі речі для мобілізації
І наостанок коротко про те, чого не має бути в новому законі про мобілізацію.
По-перше, не повинно бути ніякого майнового цензу. На словах, може, і звучить красиво "плати або служи". Але я бачу в цій ініціативі спробу розділити українців на тих, хто може відкупитися від армії, і тих, хто не може. Це не лише руйнує бойовий дух військових, які з патріотичних міркувань прийшли до ТЦК 24 лютого, але й закладає фундамент для соціального невдоволення. Адже в умовах тотальної корупції у країні менш заможні будуть захищати батьківщину, а багаті, відкупившись, поїдуть відпочивати на дорогі курорти.
По-друге, я проти масового введення до лав Збройних сил ув’язнених та раніше засуджених. Можливі лише окремі винятки для деяких категорій. Наприклад, для тих, хто має погашену судимість або був засуджений за "легкими" статтями. Але в цілому ми не повинні копіювати досвід рф. Нехай "орки" залучають "зеків" до своєї армії. Але у нас професія військового повинна мати статус та престиж. Як влучно сказав Залужний, "армія – не місце для поганих людей".
По-третє, обов’язкова мобілізація жінок – така сама дурість. Усі, хто апелюють до ізраїльського досвіду, не розуміють різницї між нашими країнами (їхніми розмірами), арміями та рівнем підготовки.
Хто і як буде займатися підготовкою жінок? Як поставити на облік одночасно таку кількість жінок? Де взяти додаткові кошти на їхню підготовку та оснащення? Як виглядатиме мобілізація самотніх матерів?
За кожним пунктом є проблеми. Якщо жінка захоче добровільно служити – проблем немає. Для цього в законі має бути прописана особлива процедура. Але примушувати її до цього ніхто не повинен.
По-четверте, сьогодні армії потрібні добре підготовлені і мотивовані люди. При чому підготовлені і фізично, і психологічно. І хапанням на вулиці, побиттям та пакуванням в авто майбутніх солдат цю проблему аж ніяк не вирішити. Крім того, такі відео тільки дискредитують ЗСУ і не сприяють мобілізації. Тому норми нового закону про мобілізацію мають нарешті ліквідувати цю ганебну практику. Армія – це не покарання. Армія – це шана та гордість, особливо коли на кону стоїть існування держави.
І останнє, зараз активізувалися розмови про примусове повернення чоловіків призовного віку, які знайшли прихисток за кордоном. Перш ніж розкидатися гучними обіцянками і говорити про їхнє залучення до армії, потрібно спочатку вивчити законодавство європейських країн. Провести довгі та складні переговори з європейськими політиками щодо процедури видачі. Тому що на сьогодні жодних підстав для їхньої екстрадиції немає.
Українці (чоловіки та жінки) мають право легально перебувати у ЄС до березня 2025 року. Утім, навіть після завершення цього терміну довести справу про екстрадицію до видачі буде дуже непросто. Тоді який у цьому сенс?
Отже, хоч влада і зробила кілька кроків з метою удосконалити процес мобілізації, але усіх проблем це не вирішило. Треба далі "лупати сю скалу". Тому що саме від мобілізації багато в чому буде залежати наше майбутнє.
Родіон Кудряшов
