Реабилитация военных: обращение Патронатной службы Азова к социально ответственному бизнесу
2023-й може стати останнім роком існування одного з наших опорних медичних закладів із реабілітації військовослужбовців.
З моменту повномасштабного вторгнення державний санаторій під Києвом (назву не пишу публічно з міркувань безпеки) поставив на ноги багато сотень бійців Азовських підрозділів. Понад 80% з них не просто повернулися в стрій, а пішли знову на фронт!
Заклад зберіг робочі місця і вижив у скрутних умовах воєнного стану. А завдяки напливу поранених розвивається і вдосконалює методики.
Разом із санаторієм Патронатна служба побудувала закритий ланцюг роботи із пораненими. Ми створили систему, завдяки якій військовослужбовець навіть після інвалідизації – не тягар для держбюджету, а бойова одиниця.
Україна – не Китай і не Росія. Ми не маємо бездонного запасу солдатів і не можемо собі дозволити розкидатися людьми. Реабілітувати бійця після поранення – у сотні разів дешевше, ніж мобілізувати, навчити і поставити під багнет нового. Для нашої держави в особі посадовців МОЗ, НСЗУ, Мінвету ця проста арифметика наразі недоступна.
Сьогодні реабілітація залишається справою самих бійців, які хочуть мати нормальне повноцінне життя навіть після поранень. І окремих волонтерів-ентузіастів. Таких як ми – Патронатна служба.
Майже два роки ми збираємо кошти на реабілітацію за допомогою пожертв бізнесменів-патріотів та небайдужих громадян. Але кількість поранених зростає, донатів не стає більше, а державної допомоги як не було, так і немає.
Наші тривалі переговори з НСЗУ увінчалися цинічною заявою цієї служби, що держава не вважає військових окремою категорією населення, яка потребує особливої уваги і більших обсягів медичної допомоги.
Держава не планує фінансувати санаторії для військових і розцінює реабілітацію як зайву розкіш.
Без коштів на наступний рік залишився і наш опорний санаторій, пацієнтами якого, на цей момент, є сотні бійці. Заклад змушений скорочувати штат, закривати лікувальну частину, консервувати більшу кількість номерів та переходити на мінімальний режим функціонування.
Наші бійці втрачають можливість дешево і ефективно стати на ноги після поранення, а ми втрачаємо частину вибудуваної за ці роки системи.
Ми десь здогадуємося, чому держава не бажає фінансувати державний санаторій, розташований на найдорожчій київській землі. На його місці дивом досі не виросло нове елітне котеджне містечко. Це можливо навіть було б нормально для мирних часів.
За нинішніх обставин із нинішнім ставленням до власних поранених все передмістя Києва – не лише наш санаторій – ризикує стати другою Рубльовкою для російських генералів та інших чинів окупаційної адміністрації
Оскільки на розуміння держави сподівань не маю, звертаюся до соціально відповідального бізнесу. Допоможіть врятувати санаторій, який і може, вміє і хоче повертати до нормального життя поранених військових!
Ціна питання на цей момент – кілька елітних авто. Два-три мерседеси можуть повернути в стрій сотні солдатів! 7 мільйонів гривень – сума, завдяки якій санаторій Конча-Заспа не закриється. Держава збереже військових для армії, робочі місця для унікальних медичних фахівців, а ми як громадяни віддамо хоч якийсь борг нашим військовим.
Прошу вас, національний бізнес, допомогти в цій ситуації. Зрештою, це буде ваша інвестиція в майбутнє, в якому ваші будинки залишаться вашим дітям, а не окупантам.
Олена Толкачова
