Олимпиада на крови: как МОК капитулирует перед Россией и что в этой ситуации делать Украине
8 грудня Міжнародний олімпійський комітет (МОК) ухвалив рішення про допуск росіян та білорусів до Олімпіади-2024 в якості нейтральних в некомандних видах спорту.
Для багатьох це стало несподіванкою, адже раніше МОК обіцяв визначити свою позицію навесні. Українська спортивна спільнота розраховувала, що за цей час вдасться знайти прийнятне рішення, яке б не толерувало російську агресію.
Але президент Комітету Томас Бах та його однодумці вирішили зіграти на випередження. І цим вкотре довели, що стали інструментом гібридної війни рф проти цивілізованого світу.
Три фоли росії
За останніх 9 місяців з часу, коли МОК рекомендував федераціям допускати росіян та білорусів нейтральними до міжнародних змагань, ми побачили три грубих випадки порушень росією правил міжнародного олімпійського руху.
Перший випадок – багато росіян, які підтримують війну та навіть є військовослужбовцями армії рф, виступали на змаганнях.
Другий випадок – WADA продовжила відсторонення росії від змагань, бо вона досі не виконує антидопінгових вимог. Нагадаю, що вживання допінгу в рф відбувається під кураторством ФСБ, працівники якої особисто фальшують проби.
Третій випадок – Олімпійський комітет росії виключили з МОК через приєднання до ОКРу окупованих територій України.
Здавалося б як після такого можна допускати російських спортсменів до Олімпіади? Але Комітет просто закрив на все це очі.
Правила, які не працюють
Олімпійські ТОП-менеджери вирішили особливо не напружуватися. Вони допустили росіян та білорусів до Олімпійських Ігор за тими ж правилами, за якими раніше рекомендували міжнародним федераціям повернути їх у великий спорт. Йдеться про непідтримку війни, відсутність символіки рф та "сво" тощо.
Хоча усім відомо, що ці правила реально не працюють.
На змагання потрапляли не просто прихильники війни, а чинні військовослужбовці армії рф. А все тому, що критерії перевірок з боку федерацій є непублічними і кожна вирішує сама по собі. На практиці це означає, що якщо якісь управлінці в федерації корумповані російськими грошима, то вони обов’язково протягнуть потрібне рішення.
Україна не раз порушувала питання чіткості критеріїв та їхньої прозорості. Ми наполягали, щоб наші представники також були долучені до процедури перевірки. Але даремно. Очевидно, чесність та зрозумілість це не те, що потрібно сьогодні МОКу.
Тепер мусимо відповідати на новий виклик. Українські олімпійці мають усі шанси зіштовхнутися в Парижі з людьми, чиї руки в крові наших захисників та мирних громадян. Вже відомо, що кваліфікувалися на Олімпійські Ігри шість росіян і п’ять білорусів. Далі буде більше.
Як нам діяти в цій ситуації?
Тут доцільно рухатися в чотирьох напрямках.
Перший – вивести питання за межі "спортивної юрисдикції", за межі виняткової компетенції МОК. Бо йдеться про національну безпеку держав, а не лише про внутрішні спортивні проблеми.
Будь-яка країна може заборонити в’їзд російським та білоруським спортсменам. Це так звані персональні санкції, над якими Україна працює вже більше року. Особливо значення набуває позиція Франції, яка приймає Ігри. Достатньо одного розпорядження на урядовому рівні й присутність агресора на Олімпіаді буде унеможливлена.
Другий напрямок стосується тиску на Міжнародні спортивні федерації. У них є усі підстави виключити росіян зі свого складу за те, що Олімпійський комітет росії "анексував" тимчасово окуповані українські території. Наразі в багатьох федерацій немає такого бажання через вплив рф, але потужна кампанія за участю якнайбільшого числа всесвітньо відомих спортсменів і тренерів може це змінити.
Третій напрямок – намагатися впливати на визначення критеріїв оцінки "нейтральності" спортсменів при допуску до змагань. Для нас ключовими є такі критерії:
- обов’язкове засудження війни та путінського режиму й підписання відповідної антивоєнної декларації;
- відсутність в анамнезі спортсмена будь-яких мілітаристських настроїв чи прокремлівських заяв;
- як додатковий аргумент готовність відмовитися від громадянства країни-агресора заради спорту.
Нарешті, четвертий напрямок дій – це бойкот. Найбільш неоднозначне рішення. З одного боку, бути на одному майданчику із вбивцями неприйнятно. З іншого боку, наша відсутність буде нагадувати капітуляцію. Адже агресор пожинатиме плоди, а жертва буде дискримінована.
Тому бойкот - крайній засіб, якщо вичерпаються усі інші і якщо нас в цьому бойкоті підтримають інші дружні держави. А найбільш доречним був би так званий активний бойкот, коли спортсмени висловлюють своє ставлення до представника рф чи Білорусі прямо на змаганні. Так як це зробила наша фехтувальниця Ольга Харлан.
Таким чином рішення МОК є підлим і цинічним. Але це не привід впадати у відчай. Навпаки, час зібратися із силами й протиставити проросійській корупції в спорті справжні олімпійські принципи, носіями яких є тисячі чесних спортсменів у всьому світі.
Ольга Саладуха
