Право на самозащиту: миф или реальность? Q&A по делу Сергея Стерненко

Справу про самозахист Сергія Стерненка – закрито. Ми перемогли та не дали системі ув’язнити активіста за реалізацію його права на життя.

Таке рішення суду це не тільки перемога принципу верховенства права, це також справедлива оцінка неспроможності обвинувачення довести вину Сергія Стерненка в суді.

У цій колонці я відповім на найбільш розповсюджені питання про цю справу.

Що трапилося?

Йдеться про події 2018 року. Тоді за декілька місяців на Сергія Стерненка було скоєно три напади. Під час другого нападу Сергію стріляли у потилицю, але він вижив та навіть затримав нападника. Кілька місяців тому його засудили до 10 років позбавлення волі. Під час третього – на Сергія напали вже двоє професійних спортсменів. Захищаючись, він поранив своїх нападників, один з яких помер одразу на місці. По жодному з нападів правоохоронці так і не знайшли та не притягнули до відповідальності замовників цих злочинів.

Проте, за два роки "кропіткого розслідування" правоохоронці таки призначили "винуватого" у тих подіях – Сергію Стерненку повідомили про підозру у вбивстві свого нападника. 

Чому саме Сергія звинуватили?

Сергій Стерненко – яскравий представник активної проукраїнської молоді. Він один з тих, хто у 2014 році почав боротьбу за Україну, за право українців на національну самоідентифікацію. Сергій був активним учасником Революції гідності, а потім організував акції проти російської культурної експансії в Одесі та активно протистояв місцевій владі у реалізації незаконних рішень.

Саме через проукраїнську позицію та активне відстоювання своїх ідей, Стерненко став дуже незручним для проросійських реваншистів.

Спочатку вони намагались його зламати, змусити відмовитись від своєї позиції, а потім просто фізично знищити. Як і багатьох інших патріотів України, на яких упродовж 2017-2018 років вчинено низку нападів та імена яких потім увійшли до "Списку Гандзюк" Коли це не вийшло, Стерненка вирішили усунути за допомогою "телефонного права". 

Ідея була не тільки у тому, щоб Сергія Стерненка увʼязнити. Вже тоді російські агенти намагались дискредитувати образ патріота України. 

Все почалось з проросійських ЗМІ, які стали розганяти у медіапросторі історію про активіста, який "наздогнав та добив", "вбив батька трьох дітей", "ні в чому невинуватого чоловіка, який просто гуляв зі своїм другом в чужому місті вночі без телефонів" та подібні наративи. Потім включились проросійські політики, які без будь-якого суду вже визначили Стерненка винуватим та вимагали ув’язнити його. Багато хто з цих політиків зараз або під слідством за державну зраду, або зникли з країни перед початком повномасштабної війни. А деякі так і продовжують безкарно просувати проросійські наративи в українському медіапросторі. 

Все це створило необхідний тиск, завдяки якому окремі очільники тодішньої правоохоронної системи, не розбираючись у ситуації твердо заявляли, що "підозра Стерненку буде у будь-якому випадку". 

Так, у 2020 році Стерненко став підозрюваним. 

Якщо людина загинула – чому ж Стерненко невинуватий?

Ось тут ми маємо перейти трішки у площину права. Так, дійсно один з нападників на Сергія загинув. Але є одна дуже важлива деталь. На Стерненка напали двоє професійних спортсменів. У ч. 5 ст. 36 Кримінального кодексу України передбачено право людини застосувати зброю або будь-які інші предмети для відбиття нападу озброєної людини або групи людей. І тоді потерпілий не підлягатиме кримінальній відповідальності, незалежно від наслідків для нападників. У нашому випадку мова йде про напад групи людей на Стерненка та у цей момент він захищав свою дівчину та своє життя. Тому смерть одного з нападників не є підставою для притягнення Сергія до відповідальності. 

Чому впевнені, що ці чоловіки скоїли напад на Стерненка?

На це вказує цілий комплекс доказів:

• свідчення дівчини Стерненка; 
• двох свідків, які бачили напад на Сергія з балкону своєї квартири; 
• тілесні ушкодження, які потім виявили у Сергія; 
• поведінка одного з нападників, який втік з місця події, був поранений та посеред ночі шукав не лікарню, а питав як пройти до кіностудії (де як ми припускаємо, їх мали чекати організатори нападу). Коли побачив поліцейських, то не просив у них допомоги, а навпаки тікав. Потім, коли йому викликали швидку, то намагався вигадати якусь історію про походження поранення, а не розповісти правду. "Типова" поведінка, як для "жертви нападу";
• про підготовку до нападу свідчить у тому числі й той факт, що мобільні телефони обох нападників на Сергія Стерненка були вимкнені майже одночасно та вони у цей момент перебували у одній місцевості, неподалік від місця мешкання активіста, а протягом дня їхні маршрути "дивним чином" повністю збігались із маршрутами Стерненка. 
• одному з нападників на Сергія таки повідомили про підозру та він зараз перебуває у розшуку. За нашими даними, він втік до росії. 

Прокуратура вже не змогла закрити очі на докази та свідчення та у обвинувальному акті теж визнала той факт, що на Стерненка у той вечір напали та він захищався.

А на чому ж тоді базувалась позиція прокуратури?

Незважаючи на те, що прокурори погоджувались, що на Стерненка було скоєно напад та він перебував у стані необхідної оборони, проте вони так само використали розігнаний у ЗМІ наратив про "наздогнав та добив".

Суть у тому, що після нападу, усвідомивши всю небезпеку для себе, чоловіки почали розбігатись у різні сторони. За одним побігла дівчина Сергія – Наталія, він втік та потім поранений вночі шукав кіностудію. За іншим з метою затримання побіг сам Сергій, проте чоловік пробіг відстань до 100 метрів, майже добіг до виходу з двору, де впав та почав втрачати свідомість. Сергій тоді одразу викликав швидку та поліцію, чекав їх на місці. Коли швидка приїхала, то лікарі лише візуально оглянули нападника та констатували його смерть, навіть не намагаючись провести якихось реанімаційних заходів. 

Обвинувачення скористалось цим моментом, що між місцем нападу на Сергія та місцем настання смерті одного з нападників є відстань у 100 метрів та намагались довести, що він не міг подолати цю дистанцію з наявним у нього пораненням. Для цього провели низку судово-медичних експертиз, висновки яких суперечили один одному. 

І як довели свою позицію?

Вся суть експертиз зводилась до розрахунків крововтрати, а від цього втрати свідомості та настання смерті. Ми допитали всіх експертів. Виявилось, що жоден з них не може пояснити чому саме здійснили такі розрахунки. В основу розрахунків брались орієнтовні "середньопотолочні" показники роботи організму людини, а потім математичним методом здійснювались розрахунки. Більше того виявилось, що у сучасній науці в принципі не існує методики для проведення подібних розрахунків.

Інші експерти за допомогою суто інженерного програмного комплексу побудували "модель серця", яка за своєю суттю є гідронасосом, та за допомогою тих самих орієнтовних показників рахували кількість втрати крові. Виявилось, що цей програмний комплекс не можна застосовувати до таких розрахунків, оскільки він аж ніяк не враховує особливості роботи людського організму.

Мої колеги, Віталій Коломієць та Микола Ореховський, не зупинились на цьому. Вони провели титанічну роботу та знайшли у медичній літературі та у судових рішеннях, які є у загальнодоступному реєстрі, купу випадків, коли з аналогічними пораненнями люди виживали за умови своєчасного надання їм якісної медичної допомоги.

Ми звернулись до незалежних експертів з державних установ та отримали докази того, що наша позиція є вірною. Нападник міг пробігти відстань у 100 метрів з наявними у нього пораненнями та якби йому вчасно надали необхідну допомогу, мав би всі шанси вижити. 

Крім того, навіть державний експерт, перший, що проводив судово-медичну експертизу за вимогою сторони обвинувачення та єдиний, хто безпосередньо досліджував тіло нападника, дійшов висновку, що нападник справді мав отримати усі поранення у місці нападу на Стерненка, а потім, пробігши майже 100 метрів, впав та почав втрачати свідомість. 

Саме таким способом ми доводили, що Стерненко нікого не "наздогнав та добив", а спричинив всі поранення своєму нападнику виключно у момент необхідної оборони.

А що з ножем? Він є холодною зброєю?

Ні, це був ніж "Zero Tolerance" моделі "0620", який вільно продавався у звичайних інтернет-магазинах. При імпорті цих ножів щодо них проводилась експертиза, яка визначила, що це є звичайний туристичний ніж, який не належить до холодної зброї та має господарсько-побутове призначення. Такий саме висновок отримав наш колега Андрій Писаренко, коли призначив експертизу за своїм ідентичним ножем.

Проте, у прокуратурі станом на 2020 рік вважали, що додаткова кваліфікація по холодній зброї "буде гарним довіском" до звинувачень у вбивстві. Про це нам під час допиту в суді розповів прокурор Офісу Генерального прокурора, який відмовлявся погоджувати підозру Стерненку та вказував про тиск та втручання у процесуальну самостійність та незалежність прокурора. Після його заяв, прокурора виключили зі складу групи прокурорів по цьому кримінальному провадженню та через півтора місяці підозру Стерненку погодив вже інший прокурор.

А що з політичним тиском?

Це була дуже кропітка та складна робота. Ми збирали та представили суду низку доказів, які беззаперечно вказували на політичний тиск у цій справі. Починаючи від збору висловлювань політичних діячів України, колишньої очільниці Офісу Генерального прокурора щодо обвинувачення Сергія Стерненка; свідчень прокурора, який процесуально керував розслідуванням; закінчуючи звітом Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для здійснення парламентського контролю за розслідуванням нападів на Катерину Гандзюк та інших громадських активістів протягом 2017-2018 років, яким підтверджено факт наявності політичного тиску.

Який результат справи?

Сьогодні, 26 грудня 2023 року, суд прийняв рішення про закриття справи та не визнав Сергія Стерненка винуватим у скоєнні інкримінованих йому правопорушень.

Ця справа є результатом шаленого тиску проросійських політиків, що створило умови для ще одного прояву "замовного правосуддя" в державі. Але цього не сталось через активну позицію громадянського суспільства і кропітку роботу команди адвокатів. У процесі захисту ми послідовно доводили свою позицію та розбивали звинувачення вщент. 

У цьому випадку суд дослухався до аргументів та ми не дали увʼязнити громадянина за захист свого життя.

У той самий час, процес виявив вади існуючої правоохоронної системи: вона все ще вразлива перед спробами влаштувати "замовне правосуддя", експертиза все ще є предметом численних маніпуляцій, а не інструментом доведення правди. І справа Сергія Стерненка цьому яскравий приклад. Тож попереду, після перемоги України, має бути багато реформ.

Захист Сергія Стерненка у цій справі здійснювала група адвокатів: Масі Найєм, Віталій Коломієць, Микола Ореховський, Вадим Оксюта, Андрій Писаренко та Ілля Воробйов.