Инвестиции в нацию: культурное наследие как ренессанс украинской идентичности

Яким поколінням ми залишимось на сторінках історії – поколінням ренесансу чи декадансу? 

Що матимуть нащадки – культурний, духовний спадок або борги, злидні від "ноунейм держави"? 

Чи зуміємо ми використати цей етап історії, як поштовх до розвитку?

На першому плані наразі стоїть оборона наших кордонів, і це нагадує нам про важливість єдності та готовності захищати нашу державу і ми не можемо відірватися від цього контексту. Проте, в умовах війни, ми стаємо ще свідомішими і питаємо себе: "Окрім фізичних кордонів, що ще ми повинні захистити?"

Це унікальність нашої нації. Важливо усвідомлювати, що саме визначає нас як українців, відображає наше коріння та формує нашу ідентичність, що є фундаментом України – це культурна спадщина. 

Захист культурної спадщини – це також вияв патріотизму та наше зобов'язання перед минулим. Це те, за що ми боремося, і те, що прагнемо зберегти для майбутніх поколінь. В ці складні часи це й стратегічний крок у будівництві майбутнього України.

Україна має давню та багату історію: Київ заснований у VI ст., Львів – у XIII ст., перша згадка про Чернігів – X ст., Тернопіль засновано у XVI. 

Міста, містечка та села стали свідками різних етапів культурного, економічного та політичного розвитку, а історичні пам'ятки та архітектурна спадщина свідчать про цю різноманітність і стійкість української культури. Це не просто об'єкти минулого, а й ключові складові нашої ідентичності та важливий культурний ресурс. Проте, чи матиме наше покоління відвагу вирішити складні завдання сучасності та вийти на новий етап історії, зберігши історичне надбання?

Пошук відповідей на ці питання – це не просто експлорація минулого, а й засіб для створення майбутнього. Бо всі міцні цивілізації побудовані на вмінні вдало використати вікові історичні традиції, але вже на сучасний лад.

Ефективні інвестиції в майбутнє

На початку 2024 року в Україні розпочне роботу інноваційний електронний реєстр пам'яток культурної спадщини. Система налічує вже понад 100 тисяч об'єктів і за попередніми оцінками матиме понад 140 тисяч об’єктів. Левова частка з яких за часи Радянського Cоюзу і за останні три десятиліття покинута напризволяще. Пам'ятки кожен день руйнуються, і на москалів ми це списати не можемо.

Треба зауважити, що цінність цього реєстру полягає не в тому, щоб просто занести туди статистичні дані про старі будівлі, а в тому, чи зможе він відкрити нові можливості для розвитку та інвестування у цю важливу галузь.

Світовий досвід показує, що культурна спадщина може стати не лише об'єктом гордості, а й джерелом економічного розвитку. 

Дубаї штучно створюють унікальні об’єкти, які здатні залучати туристів та інвестиції. Бурдж Халіфа – найвищий в світі хмарочос, що стоїть на території, де раніше була пустеля; Пальмовий острів – створений штучно, там розташовані розкішні житлові та туристичні об'єкти; ікона Дубаю – Бурдж Аль Араб – є однією з найдорожчих готельних споруд у світі, вона також зведена на штучному острові.  

Водночас Україна вже має цінні культурні об'єкти, які, на жаль, є в занедбаному стані. Такі об'єкти, як палаци, замки та інші історичні пам'ятки, можуть стати справжнім скарбом для країни, якщо їх правильно відновити та використати. Таким чином, в Україні є необхідність не лише в збереженні культурної спадщини, але й в її активному використанні для залучення туристів та інвестицій, що може призвести до сталих економічних вигод для країни.

Париж експортує культурну спадщину. Місто активно просуває її на міжнародному рівні, представляючи через культурні події, музеї, виставки та інші ініціативи. Багатогранний образ паризької культури привертає увагу та захоплює серця людей всього світу, поєднавши фактичну історію та численні міфи. 

Паризькі атракції приваблюють мільйони туристів щороку і приносять прибутки від готельного бізнесу, ресторанів, екскурсій та інших послуг. Туризм є важливою галуззю для економіки не лише міста, але й Франції в цілому. У 2022 році внесок Парижа в економіку за рахунок туризму сягнув майже $36 млрд.

В Україні вже існує багата культурна спадщина та історичні об'єкти, які мають не забуватися, а ставати магнітом для створення бізнесу, інвестицій, розвитку громад. Саме ця спадщина може стати гордістю наступних поколінь українців, гідної уваги туристів зі всього світу.

Інструменти підвищення самосвідомості

Громади та місцеві влади повинні усвідомлювати, що кожен замок, палац, каплиця чи храм – це не просто стіни і каміння, але й жива частина нашої історії, цінне надбання, яке може слугувати джерелом інвестиційної привабливості. Для досягнення цього, державі варто активно проводити просвітницьку діяльність на всіх рівнях, особливо звертаючи увагу на молодше покоління.

Можливо, необхідно розглядати створення спеціальної програми від Міністерства освіти, яка використовуватиме електронний реєстр пам’яток. Ця програма матиме за мету цільового і системного поширювання знання про місцеву історію та важливість її об'єктів серед населення, зокрема в громадах. Важливо створити механізми, що дозволять активно залучати громадян до процесу збереження та відновлення культурної спадщини, формуючи усвідомлену і відповідальну громадську позицію.

У світлі сучасних викликів та обмежень держава, імовірно, не зможе повною мірою профінансувати збереження культурної спадщини, однак має сприяти стратегічній просвітницькій діяльності. Зміни правил гри можуть перетворити цей тягар на можливість для розвитку та співпраці. Роль держави є в забезпеченні необхідних інструментів для залучення інвестицій та створення сприятливого клімату – це ключові аспекти розбудови державної підтримки у галузі збереження культурної спадщини. 

Партнерство держави та бізнесу

Невдоволеність громад та істориків у зв'язку з недостатнім фінансуванням культурної спадщини з боку держави, свідчать про актуальність перегляду стратегічних підходів до цього питання.

Питання збереження та належного утримання культурної спадщини вимагає комплексного підходу та переосмислення не лише фінансових аспектів, але й основних концепцій та ідеологій взаємодії з цією ціннісною сферою.

Уміло врегульований процес взаємодії між державою та громадою вимагає впровадження підприємницьких принципів для досягнення суттєвих результатів у збереженні та просуванні культурної спадщини. Підприємницький підхід передбачає створення інноваційних механізмів управління й спрямований на формування стійких та ефективних моделей використання культурних ресурсів для загального блага.

Введення стимулів для приватних інвесторів, які бажають вкладати у відновлення пам'яток, може виявитися ключовим елементом. Необхідно розглядати можливості створення спеціальних гібридних структур, які б дозволяли державі та приватним інвесторам працювати разом. Такі партнерства можуть бути сприянням для залучення фінансових ресурсів та забезпечення ефективного використання цих коштів у сфері відновлення.

Цей підхід відкриває перспективу не лише для збереження культурної спадщини, але й для створення сталого механізму її розвитку, залучаючи інвестиції та підтримку як з боку держави, так і зі сторони приватних інвесторів.

Це особливо важливо в умовах війни, коли ворог намагається не лише зруйнувати нашу країну фізично, але і позбавити нас нашої історії, нашої пам'яті.

Від збереження до використання: новий погляд на культурну спадщину

Необхідно усвідомити – кожного дня руйнується велич, що нагадує українцям про наше місце в європейській цивілізації та про відмінність від наших північних сусідів. Саме зараз настав час переосмислити свою ідентичність і визначити, якою буде майбутня Україна.

Але головне – це бажання перейти від простого зберігання до активного використання та співіснування для багатьох міст і громад. Нехай історична культурна спадщина не буде тягарем, але буде точкою росту і можливостей.

Історія України – це не лише низка подій, але є віддзеркалення національних цінностей через призму культурної спадщини. Пам'ятки стають своєрідними книгами минулого, яку не перепишеш. 

Запитання, що ми залишимо по собі, обов'язково висувається перед кожним поколінням. І відповіді маємо давати щонайшвидше.

Ігор Ліскі, засновник і голова наглядової ради EFI Group, співзасновник Українського інституту майбутнього