НАТО 2.0
Наприкінці жовтня 2023 року президент США Джо Байден виступив з історичною промовою, яка заклала картину майбутнього світоустрою та системи міжнародної безпеки. Він урівняв "російську імперію" Володимира Путіна і терористів з ХАМАС як глобальні виклики для виживання цивілізації.
Фактично це нова "Фултонська промова". Перша, вимовлена Уїнстоном Черчіллем в 1946, започаткувала Холодну війну. Її результатом стало створення блоку НАТО для стримування агресії СРСР та його сателітів. Промова Байдена, у свою чергу, стала фінальною точкою системи безпеки, сформованою після Другої світової війни. Настав час створення нової.
У роки створення Північно-Атлантичного Альянсу світ був біполярним. Основне протистояння розгорталося між капіталістичним та "соціалістичним" світами. На цьому тлі решта протиріч між країнами всередині НАТО або "Варшавського блоку" йшла на другий план. Відповідно, в "західному" блоці мирно могли співіснувати Греція та Туреччина, об'єднані єдиною метою стримати "червону чуму", незважаючи на свої конфлікти, що тліють.
Після розпаду СРСР та "Варшавського договору", зрозумілий ворог перестав існувати. Точніше Захід перестав відчувати загрозу від Росії та її проксі. Капіталізм "переміг" і країни з блоку, що програв, стали стрімко переходити з розряду ворогів – у союзників. Будемо відвертими, дуже дорогих союзників.
НАТО займалося чим завгодно, але не стримуванням зростаючих імперських амбіцій Кремля. Реальність показала, що генерали Альянсу надто довго проходили у "рожевих окулярах" і з військових перекваліфікувалися на бюрократів.
За час, що минув з розпаду СРСР, з'явилися нові загрози, які НАТО і Захід "проспали", поки насолоджувалися плодами мирного життя. Випливли на поверхню імперські синдроми Росії, Китаю і, навіть, Угорщини та Туреччини. Світ захлеснув новий виток протистояння між християнським та мусульманським світами. І ці "розломи" вже йдуть усередині структур, сформованих 70 років тому, зокрема й у НАТО. Альянс, звичайно, поки що ефективніший за ООН, яка показала свою повну безпорадність перед новими загрозами, але теж доживає останні дні.
Ми стоїмо на порозі реформування звичного нам світоустрою, в якому ключову роль відіграватимуть інші організації, які адекватно відповідають новим загрозам для цивілізації. Вони, напевно, будуть меншими, але й мобільнішими у прийнятті рішень, і з більш рівномірним та справедливим розподілом функціоналу та витрат.
Зараз НАТО на собі "тягнуть", переважно, США та Великобританія. У мінісоюзах "тягнути" будуть всі однаково. Початок цього було покладено ще 2021-го, коли США, Великобританія та Австралія (за мовчазної підтримки Нової Зеландії) створили військовий блок AUKUS для стримування потенційної китайської агресії в Тихоокеанському регіоні.
Коли схожі альянси створюватимуться на території ЄС країнами із спільним баченням своєї колективної безпеки та існуючих загроз, це лише питання часу. Швидше за все, незабаром ми побачимо східноєвропейський "Блок Нової Європи", за участю Великобританії та, можливо, США. Аналогічні об'єднання створюватимуться в Азії, Африці, Південній Америці. Єдине, що об'єднуватиме ці блоки, це участь у них таких глобальних гравців, як Великобританія, США чи Китай.
Читайте також: Саміт НАТО у Вашингтоні буде в 2024 році. Готуватися треба вже
На нас чекає світ мультиблоковості. НАТО має всі шанси стати надбудовою над цією різноманітністю військових союзів, остаточно перебравши на себе повноваження ООН. Тим більше, що Альянс давно переріс епітет "Північно-Атлантичний".
Про бажання вступити до НАТО заявила Японія. Не за горами аналогічні заявки від Кореї, Австралії та інших держав. У рамках цієї реформи питання збереження миру вже вирішуватимуть не країни-переможці у Другій Світовій війні, а рада безпеки з представників оборонних блоків з усього світу.
І в цьому випадку перед Києвом відкривається досить цікава перспектива. Навіть не після перемоги над "російською імперією", а вже зараз. Нам є що запропонувати нашим західним партнерам. Наприклад, військову допомогу у боротьбі проти російських "приватних" армій в Азії та Африці. Як показує досвід операції ГУР у Судані проти ПВК "Вагнер", український спецназ ефективніший у протистоянні з російськими недодержавними найманцями, ніж аналогічні підрозділи тієї ж Франції, яка втратила регіон Сахель.
Виділення обмеженого військового контингенту у кількості трохи більше 20 000 людей не буде критичним для нашого фронту з РФ. А ось політичний ефект поглиблення співпраці з глобальними гравцями, відчуття "ліктя" буде величезним. Оцінити його можна буде в сотнях одиниць військової техніки та мільйонах снарядів, так необхідних для повернення окупованих російськими територій.
А після перемоги над "другою армією світу" Україна буде дуже перспективним і важливим гравцем у цих нових структурах безпеки, залучити якого до участі будуть намагатися всі оборонні блоки, насамперед східноєвропейські. Можливо навіть, українці з подивом виявлять, що вступати до НАТО (чого ми зараз прагнемо) буде вже необов'язково.
Натомість, Київ змушений буде створювати свій регіональний оборонний союз за участю США, Великобританії, Польщі чи країн Балтії, який відіграватиме ключову роль не лише у балто-чорноморському регіоні, а й у всьому світі.
Україна матиме багато причин, щоб стати таким вагомим гравцем. Це і найдосвідченіша на континенті (якщо не у світі) армія, і економічний потенціал відновлення, і наша перемога у війні з "російською імперією" з її фактичним демонтажем. Переваги, які Україна здатна дати Заходу, дозволяють їй претендувати на ключову роль у безпеці не лише Європи, а й усього світу. Нового світу, який стане на руїнах союзів та інститутів, що існували до 24 лютого 2022 року.
Олег Дунда, народний депутат
