Публичный призыв к Ирине Фарион: Не языком единым живут защитники, а донатами

Вже тижнями обговорюють скандали, спричинені емоційними заявами та вчинками мовознавиці Ірини Фаріон.

Відкрию секрет – в ЗСУ розмовляють не лише російською, а й діалектами: чути полтавський говір, є рівненські, вінницькі, волинські мовні особливості. Ба більше – говорять суржиком, а ще, буває, трьохметровими матами. 

Але є декілька слів, які тут, на гарячих фронтових напрямках, виступають вододілом зла та добра – і це не "українська" чи "російська" мови, а "орки/підори" і "побратими".  Вони зрозумілі всім: нашим генералам і рядовим, освіченим і не дуже, російськомовним та україномовним захисникам.

Війна є війна. Найгірше, коли немає донатів, коли немає боєприпасів, коли втрачаємо побратимів.

Під масовими обстрілами артилерії, ударами розпеченого фосфору, коли молоді піхотинці йдуть у ближній бій, то бійці моляться різними мовами і молитвами. Тими, які можуть згадати, як кого навчили: чи то в УПЦ, чи ПЦУ, чи в якійсь іншій релігійній громаді. 

Через мовні та інші скандали суспільство відволікається від нагальних потреб армії і все менше донатить, на жаль. На превеликий жаль.

Ми, наприклад, не можемо евакуювати поранених побратимів з поля бою, адже наші автомобілі пошкоджені, а зібрати гроші – важко, оскільки багато людей зайняті сварками, а не донатами армії. Ніби фронт пролягає десь через Львів та Ужгород… Невже найзапекліші битви саме там, а не тут, у гарячих точках України?

Це дуже боляче спостерігати нам, захисникам, адже ми різні, однак міцно тримаємо стрій на реальному фронті і нещадно насипаємо оркам щодня. Не мовою єдиною живемо, а донатами! І якщо їх немає – кепські справи.

Про необхідність донатити армії треба говорити, кричати і горланити з кожного закутка України і у всіх публічних та приватних розмовах.

От у пані Ірини Фаріон попросимо одне: замість того, щоб шукати купу граматичних, орфографічних, лексичних та стилістичних помилок навіть в цьому тексті та вчергове "ткнути носом" у безграмотність, організуйте, будь ласка, збір і допоможіть закрити потребу нашого евакуаційного підрозділу в пікапах.

Михайло Ткач може ж, окрім резонансних журналіських розслідувань, успішно щодня допомагати збирати мільйони гривень на потреби Сил Оборони України, то ж і пані Ірині Фаріон також вдасться. Правда ж?

Бо поки інтелігенція займається високоінтелектуальними битвами, нам, часом недіеальним захисникам Батьківщини, доводиться розраховуватися за такі забавки іншої частини суспільства власним життям і здоров'ям. 

Кров у всіх червона, ідеальні ми, чи не зовсім, знаємо досконалу українську мову, чи, на жаль, ні. І поранених побратимів не втішиш лише майстерним володінням українською мовою, а треба пікапи для евакуації, треба зброя та якісні обладунки. 

Нам треба донати, нам треба звільнити окуповані території та відбити надовго охоту ворогам вторгатися на нашу рідну землю, на якій мешкають різні люди: досконалі, інтелігентні, розумні, україномовні, а часом і зовсім недосконалі, і навіть російськомовні...

Донатьте, донатьте, донатьте! Без донатів – кепські справи. Може не стати нікого: ні ідеальних, ні неідеальних, ні україномовних, ні російськомовних захисників України.

Лев Баглик