Война аутсайдеров, или Почему Украина и Израиль должны держать общий фронт

Росія та багато країн ісламського світу, зокрема Іран – це держави або народи, які ризикують назавжди або на століття залишитись позаду західної цивілізації. До збройної агресії їх підштовхує комплекс приниження. Ними керує страх занепаду та наслідки історичних поразок.

Політичний, економічний та військовий занепад ісламського світу розпочався ще наприкінці ХVII століття, коли Османська імперія пішла в глуху оборону. Араби вже не могли конкурувати з Заходом. Це стосувалось як військової міці, так і інтелектуального потенціалу. 

Колись могутній халіфат, на зорі виникнення ісламу в VII столітті, простягався від Центральної Азії аж до Іспанії. Арабська мова була мовою науки і філософії, як колись латинська в Римській імперії. 

Втім, історики вказують на переломний момент – битву під Віднем у 1683 році. Тоді війська Османської імперії зазнали поразки від польсько-німецько-австрійсько-козацьких військ. 

Українські козаки тоді разом з союзниками вбили цвях в труну величі Османської імперії. До того ж, так співпало, що занепад ісламської монархічної імперії розпочався в період розвитку Західного християнства – епохи Ренесансу. Саме тоді арабські народи втратили впевненість в собі, – відзначає в своїй книзі "Геополітика емоцій", французький політолог Домінік Муазі. Тоді як український історик Микола Мельник вважає, що приниження арабів почалося ще раніше, у XIII столітті, від занепаду халіфату Айюбідів. 

Зараз надмірне бажання утвердження власної важливості продиктовані політичним та культурним приниженням.

Тоді як сучасна росія переживає схожі відчуття. Колишня імперська велич бентежить хворі уми, а страх статусу вічного аутсайдера штовхає на людожерські кроки політичний режим в москві.

Читайте також: "Держави можуть програти війну, навіть вигравши фізичну битву", або Про події на Близькому Сході

Російський президент володимир путін недаремно назвав розпад Радянського Союзу в 1991-му році найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття. Це трапилось у квітні 2005 року, після "Помаранчевої революції". Відтоді російський диктатор остаточно зрозумів, що Захід переграє його на території, яку Москва, попри розпад імперії, вважала зоною власного впливу. Очевидно, це було відправною точкою для підготовки потужного реваншу у вигляді війни.

Зараз араби та росіяни однаково живуть з комплексом приниження і страху. Тільки коріння першого сягає ХVII століття, витоки другого – кінця XX століття. І причини також однакові: закритість від світу, небажання розвиватись, протиставлення власних комплексів новим можливостям.

Таким чином в арабських державах та росії нині діють відсталі цивілізаційні моделі. Не тільки влада, а й більшість членів суспільства в цих державах відкидає цінності свободи та демократії.

Єдиний шанс щось швидко виправити, в їхньому уявлені – зробити так, щоб у сусіда було гірше.

Ми бачимо, як під час вторгнення росії в Україну та нападу терористів ХАМАСу на Ізраїль інтереси цивілізаційних аутсайдерів, остаточно дійшли до спільного знаменника.

Тому ми також можемо остаточно дійти до висновку, що зараз розпочалась активна фаза глобальної цивілізаційної війни. Саме тому, події на Близькому Сході та в Україні, мають спільні витоки, плин і наслідки.

Збройні сили України, за підтримки союзників, мають можливість продовжити давню козацьку традицію нищення імперій. 

Ізраїль, відстоюючи власне право на існування, також є частиною глобальної цивілізаційної війни на боці Західного світу.

Тому ті політики, які сьогодні в країнах Західної та Центральної Європи, а також США, намагаються розділити пакети безпекової допомоги для України та Ізраїлю, або не вчили історію, або є "п'ятою колоною" в своїх державах.

Маємо перемагати в цій війні разом.

Мирослав Откович

Джерело