Рекордная взятка против рекордного мошенничества
Минулого тижня федеральна прокуратура США завершила презентацію основних доказів обвинувачення у справі про рекордне шахрайство. Обвинуваченим є Сем Бенкман-Фрід (або ж SBF), якому 31 рік. Він був керівником криптобіржі та, як стверджує федеральна прокуратура, злочинно заволодів й розпорядився грошима учасників, інвесторів та кредиторів біржі на суму в понад 8 мільярдів доларів США.
Серед доказів обвинувачення були свідчення найближчих "лейтенантів" SBF, тобто людей, які допомагали йому залучати та розпоряджатися тими грошима. Вчорашні соратники починали свої свідчення перед присяжними однаково: прокурори запитували їх, чи вчиняли вони фінансові злочини, і якщо так, чому вони це зробили; ті відповідали "так, я вчинив/ла такий злочин, мене до цього підвів SBF".
Усі "лейтенанти" визнали провину та уклали угоди з федеральною прокуратурою. Але подібну угоду навіть не пропонували SBF. Федеральна прокуратура не приховувала, що принципово не прагне угоди, а натомість прагне виграшу в суді. Причина такого кроку федеральної прокуратури проста: прокурори хочуть подати чіткий сигнал усім "житним котам" та "золотій молоді", що організаторам серйозних злочинів поступок не буде.
Щоправда, не лише принциповість прокурорів тут грає першу скрипку. Річ у тім, що в арсеналі доказів обвинувачення якраз і були ті свідчення колишніх "лейтенантів" SBF. А їм було що переконливо розповісти присяжним. Зокрема, про те як SBF їх інструктував, що саме має бути написано у важливих документах, і що не рідко він користувався в приватних чатах функцією, яка видаляє повідомлення одразу після прочитання адресатом. Після виступів "лейтенантів" у суді, професійні оглядачі, серед яких і колишні федеральні прокурори, вказують, що SBF та його захисники залишились майже без шансів на перемогу. Іншими словами, свідчення найближчих "лейтенантів" стали головною зброєю федеральної прокуратури проти SBF. І не просто головною, а дуже-дуже-дуже надійною зброєю.
Однак це десь за океаном свідчення вчорашніх найближчих посіпак є грізною та надійною зброєю проти організатора злочину. В українському антикорупційному суді – це такі собі докази: не дуже то й переконливі, якими можна легко знехтувати.
Про цю обставину ми довідались завдяки журналістам Української правди, які змогли отримати таємний вирок щодо Злочевського. Тепер ми точно знаємо, чому вирок у рекордній справі ховали від суспільства.
Сумнівна перекваліфікація, закриття очей на наявність обтяжуючих обставин та інші ексклюзивні "формальності" вироку Злочевського трапились тільки тому, що суд поставився до Злочевського як до найбільш цінного свідка злочинних подій. Тобто з усіх можливих свідків у справі, якими на той час були вже були неодноразовий* викривач НАБУ Євген Шевченко та двоє "лейтенантів" Злочевського, які пішли на угоду з прокуратурою, ВАКС рішуче пристав на слова саме організатора злочину.
У версії Злочевського, він геть не схожий на людину з організаторськими здібностями, а тим більше – на організатора злочину. Він там постає як ледь не випадковий співучасник, за спиною та всупереч інтересам якого спритні податківці вчиняли тяжкий злочин та корумпували всіх навколо. Також він нібито не відав, кому в кінцевому підсумку йдуть його мільйони доларів США та за що конкретно. Вже не кажучи, що він нібито й гадки не мав через кого і як саме буде "вирішуватися питання", яке дозволить йому терміново повернутися в Україну, аби відсвяткувати тут день народження.
За його ж словами, Злочевський про це все не знав, бо начебто й не хотів знати та навіть не намагався дізнатися. При тому, що інші співучасники детально обговорювали між собою кожен крок і дію. Вже не кажучи про те, що перед затриманням спільники редагували постанову про закриття кримінального провадження (за яку передавались мільйони доларів США) в режимі реального часу, яку так само в режимі реального часу погоджував тодішній керівник САП Назар Холодницький.
Припустимо, судді ВАКС дійсно повірили у версію Злочевського. Проте з вироку геть не зрозуміло, як ця версія співвідносить з іншими доказами, насамперед зі свідченнями інших співучасників. Ба більше, суд навіть не задається питанням про те, які ж викривальні свідчення ті надали. Хоча відомо, що захисник Злочевського не погоджувався з версією подій ключової спільниці (Мазурової) та намагався атакувати її угоду з САП. ВАКС просто довірився Злочевському.
Щоправда, фундамент цієї віри збудовано руками САП. Саме спеціалізовані антикорупційні прокурори на третій рік провадження раптом втратили впевненість щодо дійсної ролі Злочевського, коли вже другий з ключових його "лейтенантів" прийшов до них з викривальними свідченнями. Після чергової порції викриттів, прокурори САП аж настільки зневірились у рекордній справі, що посоромились передавати суду левову частину доказів обвинувачення. Натомість вони почали прагнули лише одного – якомога швидшого завершення цієї справи. За будь-яку ціну.
Як ми знаємо, такою ціною стала цифра в близько 1 мільярд гривень (з урахуванням конфіскованих 6 мільйонів доларів США, які передавалися за постанову Холодницького). Цілком помірна сума для гаманця людини з кволими організаторськими здібностями, що добудовує собі чергову більшу та красивішу яхту.
В українських прогресивних колах дуже полюбляють вислів "Justice must not only be done, but must also be seen to be done". Справа Злочевського є найкращою ілюстрацією того, що показна віра в красиві слова далеко не завжди трансформується в доброчесні вчинки. Як помітити подібні дефектні історії? Легко – їх ховають.
* У професійному середовищі немає одностайної думки, чи коректно називати Євгена Шевченка "серійним" або "постійним" або "системним" викривачем НАБУ. Тому тут вжито термін ("неодноразовий викривач"), який наразі є найменш контраверсійним.
Володимир Петраковський
