Экоцид, каховская дамба и разминирование. О ком забыли на "United for Justice. United for Nature"
20-21 жовтня в Києві відбулася велика міжнародна конференція "United for Justice. United for Nature". Було справді багато всього і всіх. Але в мене склалося враження, що ця сама Nature, тобто, Природа, заради якої зібралися українські високопосадовці та поважні іноземні гості, опинилася в ролі забутого іменинника. Він теж зібрав купу гостей, які активно пригощаються і спілкуються між собою і тільки іноді докладають зусиль, щоб згадати з якого саме приводу всі вони тут.
Була ціла окрема панель про відновлення природних екосистем після бойових дій. В ній зокрема говорили про те, скільки територій заміновано і як важливо та складно їх розмінувати.
Неможливо не погодитися, що заміновані території – колосальна проблема, а їхнє розмінування – не менш колосальний виклик. Але насамперед для людей, а не для природи. Не вірите – запитайте в пінгвінів на Фолклендських островах, чи сильно заважали їм міни і чи багато людей при цьому намагалися втрутитися у їхні пташині справи на замінованих територіях.
Була окрема панель, присвячена катастрофі Каховського моря. Із того, що я почув, лише одна європейська гостя побіжно згадала позицію природозахисників (не свою) про те, що відновлення греблі має враховувати інтереси довкілля. Тобто, думка про те, що будівництво греблі та відновлення водосховища може стати ще однією катастрофою – не озвучувалася і не обговорювалася, наскільки мені вдалося почути.
У залі були присутні кілька науковців, які спеціально неодноразово їздили на місце колишнього водосховища, щоб на власні очі побачити, що там відбувається з природою. Якби їх запитали, вони б розповіли, що сьогодні всупереч песимістичним прогнозам там вже почав рости заплавний вербовий ліс. І він має шанси стати чи не найбільшим на Півдні України. Але їх ніхто про це не питав.
Директори Інституту ботаніки та Інституту зоології НАН України, які брали участь в найбільш природоцентричній панелі, присвяченій біорізноманіттю, виглядали зі своїми розповідями про рослин і тварин наче птахи з не зовсім звичним кольором оперення.
Одна з тез цієї панелі добре відома фахівцям: системно та серйозно біорізноманіття в Україні не досліджувалося. В перекладі простою мовою це означає, що держава не виділяла кошти, щоб рахувати метеликів та жаб (бо навіщо воно треба?). А тепер, коли потрібно з'ясувати, чи метелики та жаби зникли через російську агресію, чи встигли зробити це задовго до неї – знайти відповідь на це питання вкрай складно, якщо взагалі можливо.
Від Міндовкілля я почув тезу, що нам важливо не допустити поширення інвазійних видів на етапі відновлення природних екосистем. І дуже з цим погоджуюся.
На жаль, не почув, чому Міндовкілля скасувало затверджений ним же раніше перелік інвазійних видів дерев, які забороняється висаджувати в лісах. Іншими словами, фактично благословляє висадку чужорідних шкідливих видів дерев у наших лісах.
Інша велика частина конференції була присвячена юридичним та пов'язаним з ними питаннями. Зокрема й екоциду, який так часто сьогодні згадують.
За міжнародним правом, за екоцид покарати росію взагалі неможливо, бо Міжнародний кримінальний суд в принципі "не знає", тобто, не займається таким злочином. Натомість в Римському статуті, яким цей суд керується, є кілька статей, що потенційно дозволяють притягнути росію до відповідальності за те, що вона робить з нашою природою. Хоча прямо в них не згадується "екоцид" чи навіть "природа".
Одна з найбільших проблем в тому, що ніхто в міжнародній судовій практиці до цього не займався подібними справами. Україні "пощастило" бути першою і створити прецедент. Від успіху нашої справи залежатиме те, як подібні злочини будуть розслідуватися в майбутньому.
Ба більше, війна в Україні може стати поштовхом для того, щоб "екоцид" опинився в переліку злочинів, якими займається Міжнародний кримінальний суд.
Щодо нашого національного законодавства, то в ньому "екоцид" є, а Генпрокуратура зараз займається низкою справ за цією статтею. Всі вони пов'язані з російською агресією.
Крім однієї, коли наші українські громадяни ще до повномасштабної війни систематично винищували все живе у нещасній річці Хоморі на Хмельниччині. Ця справа, до речі, хронологічно є першою справою в Україні про екоцид. І про цей сумний "пріоритет" перед росіянами нам варто пам'ятати.
Очевидно жахливо, що тільки війна може змусити людей звернути увагу на проблеми природи.
Дмитро Сімонов
