Проблемы депортации украинцев в Россию

Дуже часто, коли мене просять пояснити російську політику депортацій міжнародним журналістам, я отримую реакцію невдоволення чи навіть образи.

"Я бачив/-ла цифри, але не можу зрозуміти, хто ці депортовані люди", "Ми не можемо змішувати депортованих та евакуйованих, це не одне й те ж", "Ми хочемо розкрити правду про депортації. Чи може наш російський журналіст провести інтерв'ю з жертвами, оскільки ми не розмовляємо російською?". Останнє – це лише квінтесенція жорстокої байдужости до російсько-української війни у ментальному та збройному вимірах.

Нещодавно я задумалась над тим, чому тема депортацій здається такою важкою для багатьох міжнародних журналістів/-от і спікерів/-ок. Мій висновок був простим: наявна модель висвітлення ЗМІ стає непридатною, коли мова йде про щось таке абсурдне в орвеллівському розумінні. Тут неможливо мислити про іншу думку або порівнювати, як це роблять, наприклад, з перемогами або втратами на полі бою. Така невловимість стосується окупації та депортацій: немає могили, щоб показати, що сталося щось жахливе.

Я пропоную вам розглянути кілька найбільш заплутаних невірних суджень щодо поточної ситуації з незаконними депортаціями українців до Росії та те, як ми повинні на них реагувати.

• Ці люди виїхали до Росії, щоб врятувати себе від війни

Відсутність вибору – це не вибір. Українцям з окупованих територій не дозволили вибирати напрямок своєї евакуації, яка здебільшого мала б бути країною їхнього походження і з паспортом, яким вони володіють. Не всіх українців перевозили до Російської Федерації під загрозою зброї (хоча багатьох з них також), але це частина більшої системи депортацій. Якщо їх врятували, то чому Росія відмовляє їм повертатися?

"Спочатку нам потрібно довести, що депортації були примусовими", – цю фразу я почула під час розмови з представниками ООН. Їхні мотиви були справедливими, вони хотіли створити загальний випадок депортацій на основі індивідуальних історій для більш ретельного розслідування ООН. Однак це вказує на неправильний підхід до депортацій на вищому рівні, принаймні у публічному просторі. Депортації не повинні розглядатися як окремі індивідуальні історії, але як спланована політика.

Росія втілює цю політику депортацій з часів царизму. Засоби можуть змінюватися, але контекст залишається тим же.

Читайте також: Масові депортації українців: від радянського "зміцнення національної єдності" до сучасних воєнних злочинів Росії

• Нам потрібно спілкуватися з людьми всередині Росії, щоб переконатися, що там є депортовані особи

Розмова з депортованими українцями всередині авторитарної агресорської держави може призвести до таких можливих результатів: ви не почуєте повної правди, і ви поставите викрадених людей під загрозу.

Система депортацій не закінчується примусовим переселенням людей, це лише перший крок. Інші включають конфіскацію документів, яка позбавляє громадян/-ок України їхніх громадянських прав; організовані заклади для утримання цих людей під приводом надання допомоги; заздалегідь заплановані точки призначення для депортованих осіб, щоб переконатися, що їх розсипано по всій Росії; програми маніпуляції та русифікації, особливо спрямовані на неповнолітніх.

Ідея сторонньої, іншої думки, є очевидною і дуже часто необхідною. Але чи можна назвати це думкою, якщо вона висловлюється під тиском і загрозою безпеці свідків чи їхніх близьких?

Замість цього ви можете розмовляти з людьми, які змогли залишити Росію або які поїхали туди, щоб забрати своїх викрадених дітей і повернулися назад.

• Чи є у вас докази того, що з українцями/-ками погано поводяться в Росії?

Така думка є нерелевантною, оскільки ніщо не може виправдати окупацію незалежної держави та переселення її громадян до іншої країни.

Також це не має значення, оскільки неможливо розділити людей на тих, кого варто поважати, і тих, хто має бути вдячним лише за те, що вони живі. Люди не люблять своїх викрадачів і ланцюги, навіть якщо їм примушують вірити в інше. Одна з жертв депортацій сказала про виїзд з російської території після депортації так:

"Я відчувала себе у полоні. Тому що у мене не було свободи руху. Мені було страшно йти до кордону. Я думала, що нас просто затримають на кордоні. Усі в автобусі казали, що вони відчувають себе як раби, з якими можна робити все, що завгодно".

• Винних покарають у Гаазі

Винні – це не лише високопосадовці, які підлягають таким ad hoc трибуналам. Багато з них є звичайними громадяни агресорської країни, які пішли воювати за вигадані цінності та ідеологію, ті, які збирають гроші для утримання українських громадян, і ті, які незаконно усиновлюють дітей без попереднього звернення до країни їхнього походження. Ба більше, росіяни навіть не приховують свої злочини, можна знайти цілі документальні фільми про сім'ї, які усиновили депортованих українських дітей та вдало це представили як великий жест.

Вебсайт Фонду дітей Росії говорить сам за себе: звичайні люди утримують українських дітей та надають кошти на їхнє утримання, вважаючи депортованих "біженцями".

Варто розуміти, що ми можемо повернути цих людей. Їхнє повернення та реабілітація повинні бути основним завданням, а не притягнути символічного Путіна до Гааги. Єдиний спосіб цього досягти – продовжувати тиснути на Російську Федерацію і підтримувати Україну, щоб окупація і, отже, депортація припинилися.

• Кількість депортованих людей занадто різниться, щоб мати чітке уявлення

Останні дані, оголошені Дмитром Лубінецем, уповноваженим з прав людини Верховної Ради України, становлять 2,8 мільйона осіб, яких депортували до Російської Федерації. ООН опирається на дані про 2,5 мільйона людей; громадська правозахисна організація ZMINA заявляє, що від 2,8 до 4,7 мільйона осіб є потенційними жертвами російських депортацій; американський держсекретар Ентоні Блінкен навів числа від 900 000 до 1,6 мільйона українських громадян (на липень 2022 року).

Як стверджує Human Rights Watch у своєму звіті:

"Хоча загальна кількість українських цивільних осіб, які були вивезені до Росії – чи то добровільно, чи примусово – залишається невизначеною, багато з них були депортовані до Росії в організованих масових процесах, навіть якщо вони сподівалися потрапити на територію, контрольовану Україною, в способі та контексті, які роблять їхнє вивезення незаконними примусовими переміщеннями".

Важливо розуміти, що людей примусово переміщують з окупованих (незвільнених) територій до країни агресора. Може знадобитися певний час, поки будуть уточнені правильні числа та реальні імена. Це не змінює факту, що депортації відбуваються з початку повномасштабної російської інвазії й донині.

Історія політики депортацій Російської імперії та радянської Росії повторюється. Часи змінилися, у нас є більше інструментів, щоб втрутитися і вимагати елементарної порядності стосовно людей, які стали бранцями Росії на очах у всього демократичного світу.

Анастасія Марушевська