Как Министерство ветеранов кинуло семьи погибших
У перші тижні повномасштабного вторгнення в боях за Київщину, Харківщину, Сумщину, Чернігівщину, Херсонщину та Маріуполь загинули десятки добровольців, які не встигли оформитися у військкоматах.
Влада пообіцяла їхнім родинам соціальний захист і гарантії. Усі ті гарантії та захист, які мають родини загиблих кадрових військових.
Був ухвалений і набув чинності відповідний закон, Кабмін затвердив постанову про порядок його виконання.
Але на практиці жодна з норм закону не запрацювала. Сім'ї потрапили в принизливе бюрократичне пекло і були позбавлені обіцяного захисту.
Причина – саботаж рішення з боку Міністерства ветеранів.
У середині січня 2022-го українське військове командування розпочало активну підготовку для того, щоб відбитти повномасштабний наступ росіян.
У координації з місцевими органами влади Генштаб розробив план, згідно з яким навіть у разі, якщо Росія знищує центри управління та вузли зв'язку, підготовлені люди беруть у заздалегідь визначених місцях зброю і розпочинають опір. За цим задумом, ветеранам "Азова" була відведена важлива роль в обороні Києва.
На момент вторгнення екскомандир Азова полковник Андрій Білецький разом із іншими нашими офіцерами розгорнули багатотисячний добровольчий підрозділ територіальної оборони з ветеранів-азовців, ветеранів АТО з інших підрозділів, членів парамілітарних організацій та вишколених за місяць цивільних.
У середині березня 2022-го після боїв у Мощуні, Бучі, Ірпені та інших найгарячіших на той час точках підрозділ був оформлений як полк у складі Сил спеціальних операцій.
На жаль, деякі з бійців загинули до того, як підрозділ де-юре став частиною ССО.
14 березня 2022-го Київщині була розстріляна з російських Градів машина, у якій їхав наш офіцер, задіяний у дуже важливих державних процесах, повʼязаних з підготовкою Києва до війни. У нього лишилися дружина, мати, двоє малих дітей.
Тоді ж загинув наш іще один офіцер Сергій Машовець, який за кілька днів до того дізнався, що дружина чекає на довгоочікувану дитину. 24 березня при обороні села Лукʼянівка загинув Денис Котенко, позивний Шкіпер. Йому було 25 років, він встиг попрацювати у Міноборони та Мінветі. Залишилися дружина і немовля.
Ці люди були офіцерами, відбивали російське вторгнення зі зброєю в руках не тільки за велінням серця, але й відповідно до завдань найвищого командування. Тоді ніхто не думав про формальності – потрібно було битися з російською армією, паралельно налагоджувати постачання, шукати спорядження і зброю для більшої кількості бійців, ніж це було заплановано.
Читайте також: Керівниця патронатної служби "Азову": Росіяни віддають настільки пошкоджені тіла воїнів, що немає з чого взяти ДНК-матеріал
У січні цього року Верховна Рада ухвалила закон, за яким родини добровольців, які загибли на початку вторгнення, повинні отримати всі ті самі соціальні права, які мають родини загиблих військовослужбовців.
У липні Кабмін ухвалив постанову, яка встановила порядок виконання закону.
Сім'ї загиблих добровольців отримали можливість набути статусу "члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці", після чого на них повинні поширюватися передбачені законодавством соціальні гарантії.
У цьому процесі центральна роль відведена Міністерству ветеранів. Воно й надає офіційний статус "сімей захисників України" та координує інші органи влади, щоб закон щодо соціальних гарантій працював.
Міністр Юлія Лапутіна неодноразово запевняла: її відомство співпрацює з усіма органами влади для налагодження механізму.
Із великими труднощами родини почали отримувати статус.
Процедура непроста: безумовною підставою для надання пільг добровольцю або його сім'ї є довідка, видана командиром підрозділу ЗСУ, НГУ, Нацполіції чи іншого військового формування, разом із яким у період лютого–березня 2022-го року діяв доброволець. Або як варіант – покази трьох свідків, зокрема командира підрозділу, разом із яким воював доброволець та які були з ним безпосередньо у зоні бойових дій. Або надати покази двох свідків, які отримали поранення під час бойових дій разом із добровольцем і мають підтверджуючі медичні документи.
На практиці це працює так: сім'ї добровольців вимушені шукати діючих на момент лютого–березня 2022 року військових, які зможуть підтвердити участь їхнього добровольця у бойових діях. Зазвичай отримати вказану в законі довідку від командира військової частини практично нереально.
Якщо немає кадрових військових, які можуть підтвердити участь добровольця у війні, виплати родині в разі його загибелі не передбачені.
Отримавши у Мінветі сіру книжечку зі статусом "Захисника України", родина йде в управління соцзахисту. Але там замість військової пенсії пропонують мінімальні виплати з втрати годувальника, які можна було отримати і без статусу від Мінвету.
Далі родини спрямовують у центри комплектування (ТЦК)., де їм кажуть: підрозділу, в якому воювали ваші сини/чоловіки, не існує. Бюджет Міноборони на вас не поширюється.
Дітям, згаданих мною офіцерів, зараз належить від держави 2100-2500 гривень.
Подібна ситуація склалася в ще 18 родин азовських ветеранів, які вже в перші години вторгнення опинилися в найгарячіших точках Київщини.
Не під запис Лапутіна висловлює побоювання, що таких родин може бути надто багато і це створить навантаження на бюджет.
Водночас публічно й на зустрічах з родинами міністр запевняє, що закон дає рівні права щодо соцзахисту сім'ям загиблих кадрових військових і добровольців.
Насправді ці права не просто не рівні, вони абсолютно різні. Сім'ї загиблих кадрових військових отримують виплати відповідно до режиму воєнного стану, а сім'ї загиблих добровольців – цивільні виплати мирних часів.
Перші в разі смерті чоловіка/сина отримують 15 мільйонів гривень. Другі – 2 мільйони.
Для перших передбачена військова пенсія для дітей чи батьків – щонайменше 7800 гривень/місяць.
Для других – лише цивільна виплата за фактом втрати годувальника – близько 2 тисяч гривень.
Що потрібно, аби гучні обіцянки влади надати соціальні гарантії для сімей добровольців були виконані?
Передусім Міністерство ветеранів повинне було внести зміни до постанови КМУ № 168 та зазначити в ній про нарахування сім'ям 15 мільйонів гривень замість нинішніх 2-х.
Читайте також: "Загиблі Герої заслуговують на почесне вшанування", або Візит Блінкена завершується, а сором залишається
Міністерство має напрацювати зміни до низки законів. Зокрема до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає основи соціального захисту військовослужбовців та їхніх сімей.
На сьогодні норми цього закону поширюються на сім'ї добровольців лише в тому, що стосується одноразової грошової допомоги. Але і вони значно менші, ніж у сімей військових.
Також потрібно внести зміни до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який визначає підстави та порядок призначення пенсій військовослужбовцям.
Станом на зараз жодна норма цього закону не поширюється на добровольців, які нарівні з іншими військовими захищали нашу державу на початку повномасштабного вторгнення.
У зв'язку з відсутністю спеціального законодавства та пенсійного забезпечення для сімей добровольців, зараз діє загальний Закон України "Про пенсійне забезпечення" та загальні підстави призначення пенсії з втрати годувальника, які сім'я не може пов'язати зі службою добровольця та необхідністю призначення саме "військової пенсії".
Чому Мінвет не зробив цього – питання відкрите. Можливо, справді побоюється тиску на бюджет. Але Лапутіна – не міністр фінансів, її компетенція – захищати права ветеранів. Зрештою, є закон і його необхідно виконувати. А надто що мова не йде про тисячі людей. Це максимум сотні в межах всієї України. У нашому підрозділі їх було найбільше – 22, і тепер 21 сім'я претендує на виплати.
Цим родинам дали надію публічними обіцянками. Тепер вони принижені, ображені та вважають, що влада їх обманула. Міністр ветеранів створила чергову не потрібну для держави точку конфлікту з сім'ями загиблих.
Така якість ветеранської політики – це сигнал мотивованим військовослужбовцям: держава намагатиметься забути ваш подвиг.
Але забути подвиг не вийде. Родини наших загиблих і ми як Патронатна служба продовжимо боротьбу за те, щоб добровольці отримали однакові соціальні гарантії з кадровими військовими.
Бо якби не масовий добровольчий рух і не шалена самоорганізація в перші дні війни, Росія, найімовірніше, захопила б Київ.
Олена Толкачова
