Пять шагов к реформе ООН
Мені подобаються ці процеси.
Як Україна знімає рожеві окуляри з Європи, заколиханої піснею про вічну і всесильну демократію.
Як Україна народжує нову якість дипломатії.
Як Україна демонструє нову якість сміливості і рішучості.
Як світ змінюється під впливом України.
Світові лідери у ці дні з’їжджаються на вересневу сесію Генасамблеї ООН.
Організація Об’єднаних Націй, створена відразу після 2 світової війни – колись тріумф гуманізму, ода світової єдності заради миру - втрачає свій унікальний статус.
Українці її нещадно критикують: за повну безпорадність, бездіяльність, зашореність.
Росіяни, як завжди цинічно, зневажають і користуються бюрократичними зачіпками, завдяки яким країна-агресор не просто залишається непокараною, а ще й всідається в головні крісла ООН і править балом.
І це найглибше дно. Або потонути, або відштовхнутися.
Тому світові лідери їдуть на Генасамблею з чітким розумінням – треба щось міняти. І це не тільки президент України Володимир Зеленський, який уже не один раз заявляв про неспроможність ООН виконати свою головну функцію – забезпечити мир. Це ключові геополітичні гравці світу.
Євросоюз вустами свого головного дипломата Жозепа Борреля закликає ООН до реформи Радбезу.
"Для того, щоб відновити унікальну легітимність ООН, необхідно терміново зробити Раду Безпеки більш репрезентативною, щоб відобразити зміни, які відбулися у світі, і, зокрема, надати голос Африці", – заявив глава європейської дипломатії напередодні осінньої сесії в Нью-Йорку.
Президент США Джо Байден пропонуватиме 193 країнам-членам ООН "розглянути архітектуру Ради безпеки" на цій сесії, заявив напередодні речник Білого дому з національної безпеки Джон Кірбі.
Генсек ООН Антоніу Ґутерреш раніше вже висловився на користь реформи Радбезу, щоб увідповіднити її з "реаліями сучасного світу".
"Рада безпеки ООН, яка представляє світ 20-го століття, більше недоречна", – заявила міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок, яка провела чимало безплідних дискусій за круглим столом Радбезу, щоразу наштовхуючись на цинічну і зухвалу брехню росії – країни-терориста, яка чомусь має в ООН право вето, країни-агресора, яка, розв’язавши жорстоку і безпідставну війну, чомусь отримує право головувати в найвищому органі Організації Об’єднаних Націй.
Рівно рік тому на сторінках УП я закликала ООН і ЄС позбутися права вето.
Пів року тому на Київському безпековому форумі я пропонувала подумати, як саме рефомувати ООН, щоб вона не повторила сумну долю Ліги Націй. Сьогодні я стежу за дебатами в Нью-Йорку і чекаю результату.
Мої запитання очевидні всім українцям, які уже майже 600 днів потерпають від війни, розв’язаної росією.
Якщо хтось не може визнати очевидне зло злом – то хіба він може бути мірилом світової справедливості?
Якщо хтось на другому році повномасштабної війни, а загалом на 9-му році агресії дозволяє росії заступати на головування в Раді Безпеки, бо такий статут – то хіба він може гарантувати безпеку?
Якщо хтось досі залишає за агресором право вето на будь-яке рішення – то хіба це прагнення миру?
Як зняти з ООН шати статутів, інертності, бюрократії? Які є шатами байдужості, а не дії; слабкості, а не сили; імітації, а не правди?
Як змусити ООН виконувати свої функції: повертати українських дітей, яких агресор викрадає, депортує, насильницьки русифікує?
Визволяти військовополонених або хоча б інспектувати місця їх утримання?
Давати належну оцінку і провадити повноцінні розслідування військових злочинів, а не звично і безпечно висловлювати занепокоєння?
І що робити далі?
Розпустити ООН, залишивши світ у гарячій стадії війни без хоч і примарної, але все-таки звичної опори?
Чи запустити докорінну реформу організації, яка вже багато років, схоже, існує тільки для того, щоб існувати?
Наполягаючи на реформі, дозволю собі накреслити 5 першочергових кроків.
- Виключити росію з Радбезу ООН як таку, що самовільно і безпідставно отримала місце в Радбезі як правонаступниця СРСР, не пройшовши необхідні процедури повторного вступу до організації.
- Передбачити в статуті автоматичне виключення з Ради Безпеки чи навіть зі всієї організації країну, яка вчинила акт військової агресії проти іншої країни.
- Розширити склад постійних членів Ради Безпеки.
- Позбутися права вето як такого, натомість виробивши альтернативний механізм ухвалення рішень.
- Пропрацювати механізм включення до складу Радбезу країни, яка зазнає військової агресії, на період війни. Це означає, що Україна має стати постійним членом Радбезу на той час, поки триває війна.
Я дуже щиро сподіваюся, що ця сесія Генасамблеї, яка триває нині в Нью-Йорку, дасть відповіді на питання про те, чи всесильна демократія і чи існує в світі система безпеки.
Олена Кондратюк
