Олигарх Шульгин добился отмены санкций в Суде справедливости ЕС. Есть ли повод для беспокойства?

Хто найгрубіше нехтує правом, посягаючи на інтереси інших, – той, як правило, найзавзятіше апелює до нього, коли зачіпаються його власні інтереси. Дію цього цікавого парадоксу демонструє хвиля судових справ, яка саме зараз починає здійматися із дедалі більшою силою. Йдеться про справи, у яких поплічники російської агресії намагаються оскаржити застосовані до них санкції та обмежувальні заходи, посилаючись при цьому на демократичні цінності і здобутки верховенства права, які росія сама всіляко заперечує.

Наразі обмежувальні заходи (санкції) вжиті щодо поплічників агресії, здебільшого, витримують перевірку судом і залишаються в силі. 

Наприклад, партнер Романа Абрамовича – Євген Швідлер, нещодавно програв суд щодо скасування британських санкцій. 

Аналогічно Європейський суд справедливості 6 вересня відхилив апеляцію двох російських мільярдерів (Дмитра Пумпянського та Геннадія Тимченка) щодо виключення з санкцій ЄС. Утім в цей же день той самий Європейський суд ухвалив рішення на користь одного із таких скаржників – російського бізнесмена Олександра Шульгіна. 

Що означає це рішення, і чи дає воно підстави іншим підсанкційним особам сподіватися на виключення власних імен із санкційних списків? Спробуємо у цьому розібратись. 

Олександр Шульгін з 2017 по 2022 роки обіймав посаду генерального директора компанії "Ozon" – найстарішого і другого за оборотами в Росії універсального інтернет-магазину (який подекуди називають російським Amazon’ом).

Після повномасштабного вторгнення в Україну, рішенням Ради ЄС (CFSP) 2022/582 від 8 квітня 2022 року ім’я Олександра Шульгіна було внесено до санкційних списків із таким обґрунтуванням:

"Олександр Олександрович Шульгін – відомий бізнесмен, генеральний директор Ozon, провідної універсальної платформи електронної комерції в Росії.

24 лютого 2022 року він був присутній на зустрічі олігархів у Кремлі з президентом Володимиром Путіним, де обговорювалися наслідки дій після запровадження західних санкцій. Той факт, що його запросили на цю зустріч, свідчить про те, що він є членом найближчого кола олігархів, наближених до президента Путіна, і що він підтримує або здійснює дії чи політику, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету і незалежності України, а також стабільності і безпеці в Україні. Крім того, він залучений до секторів економіки, що забезпечують значне джерело доходів для уряду Російської Федерації, який несе відповідальність за анексію Криму та дестабілізацію в Україні".

Із наведеного формулювання видно, що Шульгіна було внесено до санкційних списків на підставі двох критеріїв, передбачених у пунктах (a) і (g) частини першої статті 2 Рішення Ради 2014/145/CFSP від 17 березня 2014, а саме:

"(a) фізичні особи, відповідальні за підтримку або реалізацію дій чи політики, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету і незалежності України, стабільності чи безпеці в Україні, або перешкоджають діяльності міжнародних організацій в Україні;

(g) провідні бізнесмени, які працюють в Росії, та їхні найближчі родичі, або інші фізичні особи, які отримують вигоду від них, або бізнесмени, юридичні особи, суб'єкти чи органи, задіяні в секторах економіки, що забезпечують суттєве джерело доходів для уряду Російської Федерації, який несе відповідальність за анексію Криму та дестабілізацію в Україні".

Читайте також: Подарунок до дня незалежності: Перший позов про конфіскацію майна російського олігарха

Шульгін кілька разів звертався безпосередньо до Ради із вимогою виключити його із санкційних списків, посилаючись, зокрема, на те, що 11 квітня 2022 року він пішов із посади гендиректора Ozon. Утім йому було відмовлено, і в наступних рішеннях Ради від 14 вересня 2022 року і 13 березня 2023 року обмежувальні заходи щодо нього були продовжені.

На цій підставі Шульгін звернувся до Суду справедливості ЄС (Court of Justice of the European Union), вимагаючи скасування рішень якими до нього були застосовані санкції. На обґрунтування цієї вимоги було наведено п’ять аргументів:

• формулювання підстави застосування санкції є занадто загальним і недостатньо чітким – настільки, що це позбавляє можливості обґрунтовано заперечувати проти нього. Тим самим, на думку Шульгіна, було порушено його право на захист;
• має місце очевидна помилка, в тому сенсі, що заявник абсолютно і очевидно не відповідає критеріям, необхідним для застосування санкцій;
• вжиті щодо нього обмежувальні заходи є непропорційними, оскільки покладають на нього тягар, неспівмірний із цілями, які переслідує санкційна політика;
• санкційна політика є дискримінаційною, оскільки застосовується тільки до російських резидентів, тимчасом як іноземні підприємці та іноземні компанії приносять не менші гроші в російську економіку;
• він вважав порушеним своє право бути вислуханим з огляду на те, що попри його звернення до Ради, у яких він наголошував, що більше не є гендиректором, обмежувальні заходи щодо нього були залишені в силі.

Із усіх наведених Шульгіним аргументів Суд погодився лише із другим – і то тільки в частині. Суд дійшов висновку, що критерій (a) (причетність до політики агресора) не був належно обґрунтований у відношенні до Шульгіна. Самого факту його присутності на зустрічі бізнесменів із Путіним – недостатньо. А от щодо другого критерію (g) (стосовно того, що Шульгін є впливовим бізнесменом у секторі економіки, який приносить суттєві доходи РФ) – Суд дійшов висновку, що Шульгін таки був таким впливовим бізнесменом, але тільки доти, доки обіймав посаду гендиректора. Відповідно, після того, як він пішов із посади, його включення до санкційних списків потребувало іншого, додаткового обґрунтування (зауважмо, відставка з посади не унеможливлює визнання особи впливовим бізнесменом, а лише робить необхідною додаткову аргументацію). Утім такого додаткового обґрунтування Радою надано не було. І саме це послугувало причиною ухвалення Судом рішення на користь Шульгіна.

Попри те, що рішення у справі Shulgin v Council Case T-364/22 може здатися перемогою для пана Шульгіна, утім це лише одиничний епізод, який аж ніяк не є симптомом крихкості санкційної системи. Більше того, відхиляючи низку аргументів заявника, Суд іще раз підкреслює, що санкційна політика переслідує надважливу мету – забезпечення миру, і ця мета цілком виправдовує фінансові чи інші обмеження, що застосовуються до окремих осіб. 

Суд наголосив: "обмежувальні заходи, про які йдеться, мають на меті чинити тиск на російську владу, щоб вона припинила свої дії та політику, що дестабілізують Україну. Це мета підпадає під цілі Спільної зовнішньої та безпекової політики (PESC) згадані у статті 21(2)(b) та (c) Договору про Європейський Союз, такі як консолідація та підтримка демократії, верховенства права, прав людини та принципів міжнародного права, а також збереження миру, запобігання конфліктам та зміцнення міжнародної безпеки і захист цивільного населення" (параграф 137). 

І далі Суд продовжив: "Щодо необхідності обмежувальних заходів, про які йдеться, варто зазначити, що альтернативні та менш суворі заходи, такі як система попереднього дозволу або зобов'язання пост-фактум обґрунтувати використання сплачених коштів, не дають змоги так само ефективно досягти поставлених цілей, а саме здійснення тиску на російських осіб, відповідальних за ситуацію в Україні, зокрема з огляду на можливість обходу запроваджених обмежень" (параграф 143).

Таким чином, наведена справа – не причина зневіритися у міцності санкційної системи, утім вона актуалізує проблему, яка вже давно назріла і потребує якнайшвидшого вирішення, – це проблема боротьби з ухиленням від санкцій. Адже не секрет, що особа може зберігати за собою вирішальний вплив над бізнесом навіть тоді, коли формально не обіймає керівної посади в компанії. Перехід реального менеджменту в тінь часто використовується як засіб обходу санкцій, підриваючи тим самим ефективність санкційної політики. Тому зараз санкційній коаліції належить зосередити зусилля на боротьбі із обходом санкцій, бо інакше санкційні списки можуть втратити свою дієвість.

Аналітичний центр "Інститут законодавчих ідей"