Министерство победы

Перемога у війні здобувається не тільки на полі бою, а й у постійних переговорах, координаційних нарадах, бюрократичних звітах та процедурах. Поки військо тримає фронт, виграє час та крок за кроком звільняє наші території, необхідні для нього ресурси забезпечує вдало організована бюрократія, економіка та дипломатія.

Володимира Зеленського часто порівнюють з Вінстоном Черчиллем, який об'єднав союзників для успішної перемоги над гітлерівською Німеччиною. Ще у 1940 році, коли США дотримувалися нейтралітету, Черчилль вибудував довірливі відносини з американським президентом Рузвельтом і переконав його запровадити програму ленд-лізу з постачання американського озброєння в обмін на військові бази Великої Британії. 

Основою співпраці між Британією та США була "Книга Перемоги" – 15-ти кілограмовий документ, що складався з нудних бухгалтерських, економічних та статистичних розрахунків. Її автором був математик з білоруського прикордонного міста Пінськ – Семен Кузнець. Нині його ім’я носить Харківський національний економічний університет. "Книга Перемоги" містила детальний перелік та кількість матеріалів, потрібних США та Британії аби виготовити необхідну для перемоги кількість зброї та техніки. 

Ще в грудні 1941 року математики знали, що економіка забезпечить успішний контрнаступ союзників не раніше літа 1944 року. Прогнози справдились під час висадки в Нормандії. Гаррі Гопкінс, спецуповноважений американського президента з координації воєнних зусиль, переконав Франкліна Делано Рузвельта ухвалювати всі свої рішення, спираючись на розрахунки з "Книги Перемоги".

Якщо Володимир Зеленський прагне виграти війну, президенту потрібна своя "Книга Перемоги" та ефективний менеджер війни. У Рузвельта таким менеджером був Гаррі Гопкінс. У Володимира Зеленського ним може стати новий міністр оборони України Рустем Умєров.

Про проблеми в Міністерстві оборони за часів Олексія Резнікова читайте у матеріалі Марії Берлінської "Міністерство поразки"

Паперова армія та збір потреб

"Книга Перемоги" формується шляхом збору потреб армії для виконання воєнних стратегічних і тактичних завдань, а також аналізу наявних всередині країни та за її кордоном ресурсів, аби оперативно забезпечити ці потреби.

Паперова логістика, з якою зараз мусять працювати ЗСУ, вбиває можливість оперативно і точно збирати реальні потреби армії та визначати їхню пріоритетність. Наприклад, засоби радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби, засоби зв'язку та інше технічне обладнання  розвідки і ситуаційної обізнаності, що критично важливі для виживання людей і техніки, рідко потрапляють до списку першочергових потреб. Через пекельну паперову бюрократію в армії військовим зручніше напряму – за свій кошт чи через волонтерів – купувати оборонну техніку, мавіки, засоби для такмеду чи пікапи. 

Цифровізація армії повинна початися із запровадження цифрової системи логістики, в якій фіксуватимуться критичні потреби в обладнанні та зброї для кожного солдата та підрозділу, а також реальний стан втрат і забезпечення підрозділів на поточний період. 

Колишній міністр Резніков за півтора року не спромігся запровадити таку систему. Вочевидь, в закритих для службового користування папірцях набагато легше заховати профнепридатність та корупцію, ніж у захищених цифрових системах. Часто-густо поки папірець пройде шлях від запиту з підрозділу до Командування сил логістики, а потім і до Міноборони (далі – МОУ), суть потреби губиться. 

А головне – паперова логістика дозволяє відірваним від реалій війни закупівельникам МОУ без жодного зовнішнього контролю визначати, яку саме зброю та обладнання, в якій пріоритетності, у кого та коли купувати, який графік поставок приймати. Ба більше, закупівельники МОУ не мають постійної та ефективної координації з діяльністю підрозділів міністерства, які відповідають за міжнародно-технічну допомогу.

Міжнародна технічна допомога та оборонні закупівлі

Ізраїль отримує щороку від США близько 4 мільярдів доларів на зброю, що прописано нормою в оборонному бюджеті Америки. Наприклад, "Залізний купол" фінансується окремим рядком оборонного бюджету США за довгостроковою програмою FMF (foreign military finance), за який щороку голосує Конгрес. 

У Міністерстві оборони Ізраїлю працює не менше сотні високопрофесійних експертів, які слідкують за кожним доларом витрат з цього американського бюджету, ретельно готують офіційні листи-запити (letters of request) до Пентагону, далі пропрацьовують кожен крок проходження цих запитів через бюрократію Америки.

Ізраїль заздалегідь планує, яку зброю він закуповує напряму, а яка фінансується чи співфінансується різноманітними програмами в стратегічних партнерствах з США. У запиті на зброю ізраїльські фахівці зрозумілою для американських бюрократів мовою прописують обґрунтування потреби, причину пріоритетності, зазначають джерела співфінансування проєктів. Співфінансування, тобто оплата частково витрат на зброю за рахунок власного бюджету Ізраїлю – це невід'ємна частина успіху, яка забезпечує доступ не лише до заліза, але і до технологій.

На жаль, у Міністерстві оборони України ви не знайдете ЖОДНОЇ людини, яка оперує цифрами, важливими нюансами та логікою трьох основних програм, за якими США надають нам зброю, а це – FMF, presidential drawdowns, USAI. Більше того, ми як країна не можемо вже другий рік повномасштабної війни пояснити нашим партнерам, яку зброю та обладнання та чому ми купуємо самостійно, а яку ми просимо у наших іноземних союзників. 

Ще в квітні 2022 року американські партнери, котрі готують Рамштайни, непублічно натякали Україні, що їх дуже цікавить, в кого, чому і скільки зброї ми купуємо, але і досі їм ніхто не зміг пояснити логіки роботу закупівельників МОУ.

Скандали з оборонними закупівлями – це не тільки про корупцію, а й про спроможність нас як країни отримати доступ до технологій зброї країн НАТО. 

Нарешті, ми напряму маємо навчитися закуповувати обладнання в кращих світових виробників хоча би частково за наш бюджет, а частково за рахунок бюджетів різних оборонних програм союзників. Це дозволить вибудувати довіру та з часом локалізувати іноземні провідні виробництва в Україні. Але це передбачає кардинальну зміну правил гри в оборонному секторі, за якими корупція та некомпетентність має бути однозначним вироком.

Сподіваюся, новий міністр Умєров почне каденцію з чистки МОУ від некомпетентних та корумпованих кадрів, особливо в секторі збройних закупівель. Така чистка має безумовно початися з негайного звільнення заступників міністра Ростислава Замлинського та Дениса Шарапова. Останній з квітня 2022 року координує ВСІ оборонні закупівлі МОУ.  Також позитивним сигналом стане звільнення протеже Шарапова – керівника департаменту військово-технічної політики Томааса Нахкура, котрий замінив одіозного Олександра Лієва, та Володимира Пікузо, керівника новоствореного ДП "Агенція оборонних закупівель". 

Саме Шарапов та його ставленики – Нахкур і Пікузо – перетворили закупівлі зброї в країні на масштабне виведення на рахунки невідомих прокладок-посередників за кордон мільярдів гривень українських платників податків. 

Наші іноземні партнери, які постачають нам зброю, шоковані через ці оборудки та неодноразово непублічно натякали вищому керівництву країни про джерело проблем. Навіть всередині уряду цьому чинять опір.  Як свідчать джерела УП, міністр фінансів Сергій Марченко на прохання Резінкова дати ще більше грошей "рекомендував" йому повернути виведені мільярди й купити на них все необхідне.

Більшість країн НАТО проводить оборонні закупівлі через спеціалізовані закупівельні агентства, з жорсткою підзвітністю та підконтрольністю уряду і парламенту. Для України саме така модель дозволить зменшити інтерес корумпантів до оборонного відомства та  забезпечить поповнення його професіоналами.

Перед  відставкою, після місяців публічного тиску, Резніков призначив керівником ДП Міноборони "Агенція закупівель у сфері оборони" Арсена Жумаділова. Ця "тилова" агенція має нарешті налагодити закупівлі "яєць", "курток" та інших нелетальних потреб для армії. 

Досвід Жумаділова в ДП "Медичні закупівлі України" довів – чесні закупівлі в Україні можливі. Однак, зараз Агенція тилових закупівель існує лише на папері, реальних ресурсів чи бюджету попереднє керівництво Міноборони їй не передало.

У підсумку каденції Резнікова в оборонних закупівлях, крім безлічі корупційних скандалів,  маємо десятки мільярдів протермінованої дебіторської заборгованості та дві закупівельні агенції: Агенцію оборонних закупівель на чолі з корумпованим керівництвом, яка вже дискредитувала себе, та поки незапущену Агенцію тилових закупівель, без коштів, персоналу та ресурсів, з щойно призначеним керівником. 

Одним з перших пріоритетів нового міністра оборони має бути передача оборонних бюджетів на закупівлю зброї та тилового забезпечення до закупівельної агенції, якою керуватимуть професіонали з бездоганною репутацією, довірою наших іноземних партнерів та громадянського суспільства.

Доки в оборонних закупівлях України буде хоча би натяк на корупцію, ми можемо забути про доступ до провідних військових технологій світу та локалізацію їхніх виробництв у нас. Про багаторічний фіксований бюджет на спільні проєкти на кшталт "Залізного купола" з США ми можемо навіть і не мріяти. 

Нам і надалі надсилатимуть артилерійські гармати без цифрової системи наведення вогню, танки без комп'ютерів та гідної броні. Навіть літаки F-16 до нас прийдуть лише через рік і без сучасних  радарів дальнього радіусу дії та необхідної авіоніки. 

Ми і далі ображатимемось на партнерів, що ті не надають нам технічну документацію на військову техніку НАТО, без котрої ми не можемо налагодити повноцінне обслуговування та ремонти техніки НАТО в Україні, й будемо возити наші гаубиці та іншу техніку в Польщу і назад на ремонти, втрачаючи місяці часу.

Корупція та непрофесійні кадри в оборонній сфері, а особливо в оборонних закупівлях – це наш основний внутрішній ворог. Він вбиває наших солдатів тисячами і відкидає на роки можливість звільнити окуповані території та отримати гарантії безпеки від союзників, зокрема швидку перспективу членства в НАТО.

Збройні технології, геополітика та виробництво

Світовий ринок зброї працює за своїми особливими правилами, законодавцем яких найперше є США – найбільший виробник та експортер зброї у світі. В Америці запроваджений жорсткий контроль за передачею зброї та оборонних технологій третім країнам, що регулюється програмами  Blue Lantern та Golden Sentry.

Хоча виробниками зброї є переважно приватні компанії, держава регулює кожен їхній крок. Без дозволу уряду США, наприклад, компанія Raytheon не може передати Україні технічну документацію до "джавелінів", а без цього ми навіть розкручувати та ремонтувати зброю не можемо…

А тепер розглянемо гучний приклад торішнього арешту Вячеслава Богуслаєва, ексдиректора "Мотор Січі" – стратегічного оборонного підприємства України. Роками державним оборонним гігантом, що виробляє двигуни для авіації, керував зрадник, який працював на ворога та зливав своїм координаторам в РФ інформацію про обороноздатність та військові технології України. 

Ми десятиліттями вважали Мотор Січ флагманським вітчизняним оборонним підприємством, а воно кишіло російськими агентами. 

Наші партнери в НАТО зробили свої висновки. Як вони можуть передавати Україні технічну документацію та інструкції до своїх технологій, якщо рано чи пізно все це може опинитися через корупціонерів та зрадників в оборонному секторі РФ чи Китаю? І якщо таке відбувається в Мотор Січі, де гарантії, що подібні "кроти" не сидять в інших оборонних підприємствах України?

Довіра давно підірвана, і новий міністр оборони, в координації з Мінстратегпромом та новим керівником УОП, мають зробити все, аби її відновити. А це передбачає чистки кадрів на основних державних оборонних підприємствах, відбудову нової якості корпоративних процесів, процедур із захисту доступу до чутливої інформації, контролю за використанням об'єктів інтелектуальної власності, спрощення та інтеграція зі стандартами НАТО сотень застарілих інструкцій МОУ з регулювання оборонного виробництва та замовлення.

Ніхто з провідних виробників зброї в країнах НАТО не буде інвестувати в український оборонний державний сектор та запроваджувати локалізацію свого виробництва, доки така чистка не відбудеться, і доки потенційні інвестори не розумітимуть  кадрові процеси та механізм захисту технологій. 

"Немає гуми – немає війни"

Основним дефіцитним матеріалом в "Книзі Перемоги" Семена Кузнеця під час Другої світової війни була гума. За розрахунками математиків, Америка потребувала мінімум 800 тисяч тонн гуми на рік, аби виготовити достатню кількість літаків, танків, човнів та іншого обладнання, необхідного армії союзників задля перемоги. Але виробнича індустрія та наявні ланки постачання могли задовольнити лише третину потреби. 

Для пошуку та закупівель гуми Рузвельт створив окрему Гумову Резервну Компанію. Уряд навіть запустив кампанію пропаганди серед населення із закликом здавати державі непотрібну гуму.

Гумою у нашій війні з Росією є чіпи та рідкісноземельні матеріали. Саме ці компоненти становлять основу "мізків" будь-якої сучасної високотехнологічної зброї, починаючи від простих дронів і завершуючи балістичними високоточними ракетами. Попит на ці матеріали на світовому ринку зброї зараз шалений, адже десятки країн, спостерігаючи за повномасштабним вторгнення РФ в Україну, терміново вирішили поповнити свої оборонні резерви. 

Виробники зброї у світі отримали замовлень вже на десять років вперед, але індустрія вперлася в ланку постачання чіпів та критичних сировинних матеріалів.

Ніхто з наших партнерів не координує закупівлю та пошук цих матеріалів задля нашої перемоги, як це організував Рузвельт у 1941 році. Це очевидно, адже війна все ж в Україні, а економіки країн Заходу продовжують працювати у штатному цивільному режимі. І зброю союзники виробляють для посилення своєї обороноздатності, а не нашої. Нам видають обладнання, яке давно вже застаріло і роками було у вжитку. 

Головний парадокс полягає у тому, що навіть через 550 днів повномасштабного вторгнення та 8 років війни з РФ Україна все ще не почала закупівлі та пошук через міжнародну технічну допомогу (далі – МТД) критичних для війни ресурсних матеріалів ні у вітчизняного постачальника, ні за кордоном. 

Попередній міністр Резніков, напевно, вважав, що в Україні якимось магічним чином мають з’явитися виробники зброї, які самостійно роздобудуть критичні сировинні матеріали, протестують збройні технології та налагодять серійне виробництво. Все, що на думку Резнікова мало робити МОУ – просто укласти контракт. 

В Україні за час війни дійсно зародилася приватна збройна індустрія, зокрема виробництво дронів. Проте маленькі "гаражні" компанії-стартапи, засновані геніальними айтівцями та інженерами, впираються у стелю можливого, і без проактивної політики та допомоги держави не можуть виготовити навіть десяту частину потрібного для армії обладнання. Допомагати галузі зголосився віцепрем'єр-міністр Михайло Федоров, який започаткував проєкт "Армія дронів". Але без системного підходу МОУ, яке би закуповувало рідкісні комплектування та матеріали для виробників і гарантувало довгострокові контракти з можливістю інвестувати прибуток в RnD, Україна ніколи не наздожене РФ. А там, нагадаю, вже налагоджується серійне виробництво цілого ряду серій дронів, включно з іранськими шахедами, які, за даними ГУР, Кремль планує виготовити близько 1300 штук до кінця 2023 року.

Міністерство оборони України спільно з МЗС, ГУР та військовими аташе при посольствах України в партнерських країнах мали би налагодити оперативне постачання усіх необхідних для оборонного виробництва в Україні рідкісних комплектуючих. Водночас, ОП не призначає вже близько двох років військових аташе в такі стратегічно важливі партнерські країни, як Південна Корея, Норвегія і ще десяток інших.

"Рамштайн  комплектуючих" – може бути одним з форматів координації зусиль союзників для передачі Україні необхідних матеріалів для оборонної галузі, зокрема для серійного виробництва дронів. Водночас однією зустріччю в Рамштайні для того, щоб вирішити цю проблему, не обійтися. 

"Для перемоги варто знати і ворога, і себе" – Сунь-цзи

Задля успіху "Рамштайну комплектуючих" та налагодження серійного виробництва зброї в Україні, МОУ найперше необхідно налагодити систему аналітики, а саме цифрову якісну релевантну верифіковану систему збору потреб від війська, котрої, на жаль, в нас зараз немає. Є лише кладовища, засекречених нікому не потрібних, папірців, які генерує "паперова армія" та котрі збирають пил на поличках у бюрократів та "науковців" з військових інститутів. Це базовий перший крок до розробки "Книги Перемоги" України.

Другий крок – математичний розрахунок наявних виробничих приватних та державних спроможностей в Україні, включаючи ресурсну базу необхідних для оборонного виробництва матеріалів. Сировинна карта України та світу задля потреб нашого війська має висіти на стіні в міністрів оборони, мінстратегпрому, МЗС, керівника Укроборонпрому та в кабінеті президента Зеленського.

Без цифровізації армії неможливо налагодити ефективну логістику, як і неможливо побудувати адекватну систему збору знань про себе і про ворога. Міністр Умєров обнайдійливо заявив, що в основі роботи МОУ буде військовоцентричність. Є низка питань, на які потрібно відповісти, аби втілити на практиці цей принцип.

• Які основні причини загибелі наших бійців на першій лінії фронту? 
• Які є основні причини поранень наших військовослужбовців, що це саме за поранення? 
• За який період часу бійці відновлюються та як скоротити цей час? 
• Які медичні евакуаційні машини більш ефективні для порятунку пораненого з лінії фронту? 
• Яка є потреба в медеваках в Україні? 
• В яких умовах краще застосовувати медевак М113, а в яких медичний Humvee?

Це приклади питань, відповіді на які хочуть мати наші союзники, аби мати обґрунтування в передачі нам медичного евакуаційного та реанімаційного обладнання. Ми народжуємо такі відповіді у великих потугах місяцями, бо просто напросто Міністерство оборони України за 8 років війни та 550 днів повномасштабного вторгнення не змогло розбудувати ефективну систему збору аналітики. Цьому є дві причини: некомпетентні люди та застаріла система "державної таємниці".

Люди

Розробкою аналітик та державних політик на основі цих аналітик мали би займатися профільні департаменти та відділи в МОУ, але, на жаль, переважна більшість фахівців там або некомпетентні, або корумповані, або і те, і інше. Чого вартує лише вічний керівник департаменту кадрової політики МОУ Яцино Олег Валентинович, який відповідає за всі кадри, як МОУ, так і Генерального Штабу вже з два десятки років. Відзначився Яцина ще за часів президентства Порошенка роздачею нагородної зброї таким політикам, як Арсеній Яценюк, Павло Петренко, Ігор Кононенко.

На час воєнного стану Міністерство оборони має унікальну можливість з числа мобілізованих кращих геніальних ІТівців, кадровиків, математиків, економістів, менеджерів країни сформувати найпотужнішу команду, яка працюватиме над "Книгою Перемоги" та її імплементацією. 

В нашій країні добровільно мобілізований в лютому 2022 року старший солдат з трьома вищими освітами, вільним володінням іноземними мовами, багаторічним управлінським досвідом сидить в окопі на першій лінії фронту, а всю політику Міністерства оборони визначають часто-густо чиновники, котрі десятиліттями протирають штани, пишуть нікому не потрібні папірці, лякаються від англійської мови та стандартів НАТО і бояться поїхати на передову та зрозуміти реалії війни. Такі люди спроможні написати лише "Книгу поразки". Їм не місце в Міністерстві перемоги.

Державна таємниця

Фактично кожен, хто служить в армії, вже наслужив собі на статтю Кримінального кодексу України про розголошення державної таємниці. Кожен, хто коригує вогонь артилерії через  встановлену на планшеті "Кропиву", фіксує позиції ворога в системі "Дельта", передає розвідувальні дані через Signal на своєму телефоні – порушує застарілий закон України "Про державну таємницю". 

Положення цього закону зовсім не відповідають реаліям воєнного часу, створюють для армії купу перешкод та змушують генерувати тисячі непотрібних папірців. Більш того, законом про державну таємницю в МОУ закривають від зайвих очей всі закупівлі зброї України, що створює ідеальне середовище для корупції та зловживань, про котрі ми писали вище. Законом про державну таємницю обмежують допуск до відповідальних посад в МОУ доброчесних професійних фахівців. Без змін до закону про державну таємницю, жодної ефективної цифровізації в армії та МОУ не відбудеться. І головне, з наявним регулюванням державної таємниці, нам не вдасться написати та втілити "Книгу Перемоги". 

***

Усе це – великі стратегічні заходи, які Україна мала робити у попередні роки, принаймні з 2014-го. 

Сьогодні перед Умєровим стоїть справді величезна задача – "екстерном" виконати все те, з чим так старанно "тягнув" його попередник та частина міністрів оборони, призначених до нього. Міністру доведеться змінювати стерті колеса та полатаний двигун в автомобілі, котрий набрав швидкість і так-сяк рухається, але якщо цього не зробити, авто рано чи пізно заглохне і замість "Книги перемоги" ми отримаємо "Книгу поразки".

Дарʼя Каленюк, виконавча директорка Центру протидії корупції