Оборона "в металле" и "в головах": как государство должно поддерживать и развивать отечественный научный потенциал

Спецпроєкту Аспен Інституту Київ "Лідерство та війна"

Українська наука – один із ключових факторів розвитку оборонного потенціалу. А відтак без ефективного державного менеджменту наукової діяльності досягти успіху у цій сфері буде неможливо.

Про перші необхідні кроки для відродження української науки, заохочення науковців працювати в нашій державі, а також прогалини у роботі з фахівцями, які є наразі, директор програмного розвитку Аспен Інституту Київ Денис Полтавець поговорив з Антоном Сененком, старшим науковим співробітником Інституту фізики Національної академії наук України, волонтером, випускником семінару "Відповідальне лідерство" – 17.

Вибухи 24 лютого на друзки розбили все життя та плани, які були до того 

Я займався волонтерством для фронту ще з 2014 року. Але це ніяким чином не можна порівняти із тим, що відбувається нині — тоді ми плели сітки, збирали кошти на амуніцію для невеликих підрозділів українських військових на сході. Це був громадянський обов'язок, але я не відчував війну аж так, як зараз. Був, так би мовити, "ламповим" волонтером.

З початку повномасштабного вторгнення я займався евакуацією людей з Ірпеня та Бучі, перевезенням гуманітарних вантажів, а також – автопостачанням на фронт. Через мої руки пройшли мабуть уже під сотню автівок різних марок. Так, це не зброя, це не МАВіки, які скидають бомби чи наводять артилерію, це не ССО, але фактично машини – це кров фронту. І я почав надзвичайно глибоко занурюватися в усі процеси: контролювати ремонти, цікавитися закупівлями тощо. 

В перші місяці широкомасштабного вторгнення я майже повністю відійшов від своєї безпосередньої роботи – досліджень в Інституті фізики Національної академії наук України. Мені здалося, що це взагалі неважливо. Лише у травні 2022 року я повернувся до роботи в Інституті і до лабораторного життя. Це була величезна в психологічна проблема, тому що я вагався – навіщо це роблю? 

Тобто, я розумів, що науку треба розвивати, життя має продовжуватись, але у мене погано виходило робити усе, як раніше – розчиняти молекули, наносити їх, робити досліди.

Згодом я знайшов відповідь на питання, "навіщо?"– люди певною мірою краще відчули та зрозуміли значущість досліджень, зокрема, для розвитку військової галузі. Тому зранку я працюю в Інституті, а практично всі вечори і на вихідних я на СТО.

Читайте також колонку письменника та волонтера Андрія Любки "Три відкриття волонтера"

Від успіху вітчизняної науки залежить успіх оборонної промисловості

Зараз існує багато соціологічних опитувань, які показують, що все менше і менше українців планують повертатися з-за кордону: вони там інтегруються, вчать мови, знаходять роботу, віддають дітей у школи та садочки. Але якщо говорити про науковців, то ситуація взагалі катастрофічна. 

Коли виїжджають громадяни інших професій, дуже часто їм доводиться працювати на менш оплачуваних роботах. Коли виїхали науковці, наші міжнародні партнери запустили купу програм підтримки релокованих  спеціалістів, зокрема, на базах західноєвропейських університетів. Нашим фахівцям вже важко буде повернутися в Україну, тому що їм запропонували дуже хороші умови за кордоном. І не варто забувати, що їхня фінансова мотивація там на порядок вища. 

Якщо ми хочемо, щоб у нас технології, і оборонні зокрема, були на рівні розвинених країн, то уже зараз маємо знову почати нормально фінансувати фундаментальну науку. Лише такі дослідження дають підґрунтя для технологій майбутнього. 

Зараз запущені оборонні науково-дослідні програми, але їх масштаби недостатні. Такі програми були і раніше, але держава не приділяла цьому достатньої уваги та фінансування. При цьому, багато науковців працюють з власної ініціативи як волонтери – роблять "кровоспас", протиопікові пов'язки, інші потрібні для військових речі. 

З одного боку я реально вважаю, що найголовніше завдання зараз для усіх – це перемога. Але з іншого – розумію, що науковці мають виконувати свою роботу добре і наука має розвиватися. Це допоможе нам успішно протистояти величезній, скаженій країні, яка знаходиться поруч і, що важливо, нікуди не подінеться. 

Перш ніж щось змінювати, треба провести аудит української науки

Потрібне реальне бажання держави розвивати науку. Для цього є всі можливості, насамперед – законодавчі. Закон "Про наукову та науково-технічну діяльність" чітко регулює, скільки відсотків ВВП має витрачатись на наукову галузь, яка має бути зарплата молодшого наукового співробітника тощо. 

Держава має вийти на діалог і зрозуміло артикулювати науковцям, що їх очікує найближчим часом, які будуть державні програми відновлення інфраструктури, підвищення фінансування наукової сфери, тому що без фінансування у галузь не прийде молодь, а також не повернуться в країну ті, хто вимушено виїхав через війну.

Крім цього, потрібно надати зрозумілий план дій: що ми робимо далі? Як ми плануємо відновлювати науку? І в тому числі проводити консультації, наради з міжнародними партнерами, щоб більше ресурсів спрямовувалося на відбудову наукової інфраструктури в Україні. 

Першочергово ми маємо зрозуміти, що у нас залишилося? Потім треба припинити фінансувати імітацію науки та зробити якісний перерозподіл коштів. Так, в Україні суттєво недофінансовували математичні та природничі галузі науки, які після повномасштабного вторгнення показали свою значущість. У гуманітарній сфері також потрібно навести лад – наприклад, розробляти національні комунікаційні стратегії, щоб наші громадяни нарешті зрозуміли, що таке є Росія. 

Ще до повномасштабного вторгнення я бачив, що на YouTube з'явилися приватні ініціативи – історичні пізнавальні канали, на яких розповідають як про актуальні події історії, так і сьогодення. Важливе значення має й книгодрукарство, яке потрібно підтримувати. Все це має бути поставлене на державний рівень. По суті це також оборона, але не в "металі", а в "головах".

Впоратися за "два-три тижні" не вийде

Загалом, я уявляю Україну освіченою і "зубатою". Ми маємо стати країною, яку мають поважати усі. Нас поважають поляки, представники країн Балтії, тому що вони бачать, що Україна себе відстоює. Всі причетні до агресії проти України мають розуміти, що всіх їх знайдуть і всі вони будуть покарані. 

Ми будемо дуже стійкою країною, яка думає на десятиліття наперед, яка припинить розпродавати свій науковий потенціал, яка вкладається в своє суспільство та в щасливе дитинство підростаючого покоління. 

Антон Сененко