Девичьи разговоры. Памяти Виктории Амелиной
***
2022 рік, Львів.
Це перший рік після початку повномасштабного вторгнення. Я не пам’ятаю якого місяця, але пам’ятаю, що було холодно, але ліхтарі працювали, це означає що в ті години не було блекауту, або просто росія тоді ще не вразила об’єкти інфраструктури.
Ми проходимо по вулиці Пекарській у Львові, завертаємо за ріг, минаємо головний вхід до Личаківського цвинтаря, йдемо вулицею попри приміщення, що колись було консульством росії у Львові. Я знову згадую вечір 22 лютого, коли на території консульства люди в чорному на подвір’ї палили документацію. Вогні горіли усю ніч. Я тоді написала тобі про це, але цей маршрут був прекрасною нагодою розповісти про ту подію в деталях. Ти слухала мене, а потім раптово перервала:
– Софіє, якщо буде нагода, я хочу бути похованою на Личаківському, ти зможеш це організувати? Я зараз більше з Києва, але Байкове мені категорично не подобається.
Я почала сміятися, і казати, що це ще ти будеш мене на Личаківському ховати.
– Але я, Софіє, хочу також бути кремованою. Ти ж придумаєш, як це зробити.
В цей момент ми проходили попри будинок, в якому була квартира культового фанкового композитора 70-х Володимира Івасюка. КГБ вбило його у 1979 році, а його похорони на головному цвинтарі Львова стали однією з перших акцій протесту за Незалежну Україну.
***
Кінець листопада 2020 року, Львів.
Ти приїхала до мене на зустріч. Це був день вшанування жертв Голодомору – геноциду, який організувала росія, щоб остаточно розв’язати "питання українських селян". Ти приїхала, щоб розрадити мене після похорону Левка Грицюка, перекладача зі шведської мови. Причиною його смерті стала депресія, а я тоді боролася зі своєю.
Ми обрали ресторан Атлас для зустрічі – історичний заклад на площі Ринок у Львові. В тридцятих це місце було місцем збору діячів культури: українців, євреїв, поляків, німців. Саме там проводило свої вечори літературне угрупування "Молода муза". Більшість завсідників "Атласу" не пережили окупації радянською та нацистською владами.
Того вечора ми багато говорили про вплив поколіннєвої травми на наші життя. Я розповідала про свою родинну історію, ти про свою. Ти говорила про пережиття Голодомору твоєю родиною (всі мої родичі з Західної України, тому цього досвіду у мене немає), а я розповідала про своїх сміливих тіток, що приєдналися до УПА, а потім були ув’язнені в російських концтаборах на Сибіру.
В закладі було напівтемно, все освітлювалося свічками. Того вечора ми по-справжньому познайомилися: дівчина з Франківщини та дівчина зі Слобожанщини, які опинилися у Львові, і несуть багаж родинної пам’яті, яка їх і сформувала.
В якийсь момент до нас підійшов мій знайомий, який явно намагався з кимось з нас (чи з обома) фліртувати. Ми сказали, що це не дуже доречно, бо ми хочемо поговорити, на що він відповів:
– О, я розумію, у вас дівчачі розмови.
З того часу, будь-які розмови про травму, геноциди, репресії ми називали "дівчачими розмовами".
***
Жовтень 2022 року, Київ.
Ти приєднуєшся до групи іноземних авторів, учасників BookForum, яких я везу в столицю, щоб показати Київщину та познайомити з активістами, які працюють на перемогу України. Ми потрапляємо під наймасованіший обстріл Києва на той момент. Ти відлучилася від нас, поїхала на трохи додому з Подолу на Олімпійську. За декілька хвилин після того, як ти проїхала перехрестя біля головного корпусу університету Тараса Шевченка, туди влучила ракета. Друга влучила в дитячий майданчик біля музею Ханенків, трохи вище від квартири Алли Горської, однієї з перших українок, що задокументувала злочини радянської окупаційної влади. Разом з Василем Симоненком, поетом, який помер внаслідок побиття у поліцейському відділку, та Лесем Танюком, режисером, вони знайшли масове захоронення жертв радянських репресій у Биківнянському лісі під Києвом. Зараз встановлено імена близько 19-ти тисяч жертв, які були поховані у лісі.
Наступного дня ми втрьох з американським журналістом Джоном Лі Андерсом стояли над вирвою від ракети. Я так і не змогла розповісти тобі, як тоді перелякалася. Як переживала за тебе щоразу, коли ти їхала без мене. Я жила з ілюзією, що зможу в разі чого тебе захистити, накласти турнікет, бути поруч.
Алла Горська загинула від удару по голові. Ми з тобою чекали моменту, коли нарешті знайдуться прямі докази того, що за вбивством Горської стоїть КГБ, і настане справедливість. Вікторія Амеліна загинула від удару по голові внаслідок вибуху російської ракети у Краматорську. Ми точно знаємо, що у вбивстві винна росія. Я сподіваюся, що ми виборемо справедливе покарання.
***
Ніч з 5 на 6 липня 2023 року, Львів.
Мені сниться Віка, яка каже, що я повинна встати і перейти в безпечне місце. Вона ж залишається у своїй київській квартирі на 19-му поверсі, з нею все буде добре, а я маю ховатися. Я прокидаюся, за декілька хвилин лунає перший вибух.
Тієї ночі ракета впала менш ніж за кілометр від моєї квартири.
***
5 липня 2023 року, день похорону Вікторії Амеліної.
Я придумала, як виконати твоє прохання. Найкращі подруги на те і є, щоб обрати правильне місце на кладовищі та найкрасивішу урну.
