Наиболее распространенные военные преступления до сих пор не имеют четких определений в законе: каковы последствия для бойцов?

ГО "Принцип" представив звіт щодо стану військової юстиції в Україні – щоб розібратися з проблемними точками та ініціювати експертну дискусію. Як результат такого обговорення, що переросте в дії та зміни, ми бачимо підлаштовану під сучасні реалії систему військового права в Україні. Це велике концептуальне завдання, яке передбачає і перегляд функцій інституцій, і власне законів.

Я займаються захистом військових від 2019 року, тому зосереджуся на одному з показових і частих прикладів притягнення військовослужбовців до кримінальної відповідальності. Це непокора та невиконання наказу (ст. 402 та 403 Кримінального кодексу). Статті за змістом схожі між собою, тільки непокора полягає у відкритій відмові виконувати наказ начальника – тобто коли військовий демонструє (наприклад, усно) відмову.

Закон передбачає, що обов‘язково треба виконувати наказ начальника, який є – очевидно – законним. Та з практики не завжди є можливість належним чином провести службове розслідування та дослідити наказ. Навіть попри незаконність, кримінальне провадження вже може бути відкритими щодо військовослужбовця.

Частий випадок, коли у військовослужбовця – раптове захворювання чи загострення хронічної хвороби. Уявімо ситуацію, коли він чи вона звертаються до медичних працівників, отримують знеболювальні, але стан погіршується. Водночас на цьому ж тижні їхній командир отримує бойове розпорядження виступити в район ведення активних бойових дій та виконання там відповідних завдань. 

Військовослужбовець розуміючи, що фізично не в змозі виконати це завдання, повідомляє про сильний біль та необхідність госпіталізації. Командир же розцінює це як відмову від виконання бойового наказу та повідомляє Державне бюро розслідувань про вчинення кримінального правопорушення.

Читайте також: Шлях пораненого: реальність, з якою стикаються військові

Суди часом показують позитивну практику в подібних випадках. Наприклад, в одному кейсі військовослужбовець мав сильний зубний біль, а ліки вже не допомагали. Про це він повідомив безпосередньому командиру й відмовився від виконання наказу. Кримінальне провадження було відкрито, однак суд враховав усі обставини та визнав військовослужбовця невинуватим,  пославшись на статтю 58 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Відповідно до неї, треба знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями.

Однак важливо те, що під час досудового розслідування хворий військовий змушений був перебувати на гауптвахті, звідки його, до речі, і було направлено для надання стоматологічної допомоги.

Тож важливо вирішувати проблему ще на досудовому рівні – для початку прописати чіткі визначення:

• зараз Кримінальний кодекс (ККУ) дає дуже узагальнене визначення "законного наказу" і при цьому не дає визначення "явно кримінально протиправного наказу", який згадується у цій же статті:
• на законодавчому рівні треба закріпити також тлумачення поняття відкритої відмови виконувати наказ начальника та визначити умови, за яких поважних причин така відмова не є відкритою;
• варто встановити обставини НЕпритягання до кримінальної відповідальності за таку відмову (окрім злочинності наказу або наказу, який неможливо реалізувати, що вже визначено законодавством);
• під час воєнного стану покарання за непокору передбачає позбавлення волі до десяти років. Це дуже істотний наслідок, який водночас не достатньо юридично визначений. Тож треба врегулювати і це питання, щоб бійці без юридичної освіти змогли зрозуміти, за що можуть бути притягнутими до кримінальної відповідальності;
• Поки що ККУ не розрізняє і значущість наказу, чим створює ситуацію, коли в умовах воєнного стану можна бути притягнутим до кримінальної відповідальності і за відкриту відмову виконати наказ виступити на позиції та вступити в бій з ворогом, і за відкриту відмову виконати наказ прибрати на території. 

Чітка юридична визначеність є дуже важливою, оскільки навіть застосування військовослужбовцем свого права, передбаченого ст. 37 Статуту внутрішньої служби (підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ) може тлумачитися командиром як відмова від виконання такого наказу. 

Від  юридичної визначеності у законодавчих нормах залежить як і загальний фізичний та психологічний стан військовослужбовця, що впливає на загальну бойову спроможність, так і імідж армії загалом. Погодьтеся, зараз ЗСУ – це найважливіша структура в державі, тож хіба ми можемо допускати неточності у законодавстві, яке її регулює?

Анастасія Заволока, юристка, експертка проєкту з військової юстиції ГО "Принцип"