Персональные истории и исторический контекст: как рассказывать миру о российско-украинской войне

Спецпроєкт Аспен Інституту Київ "Лідерство та війна" 

Виконавча директорка Аспен Інституту Київ Юлія Тичківська обговорила в інтерв'ю з головною редакторкою "Української Правди" Севгіль Мусаєвою про незалежну журналістику в епоху постправди та роль журналістів у боротьбі з військовою агресією РФ. А також – шляхи донесення Україною об’єктивної інформації про російське вторгнення на міжнародній арені. 

До повномасштабного вторгнення українські реалії у світі висвітлювалися через московську призму

До 2022 року, до повномасштабного вторгнення, існувала практика, коли всі великі іноземні медіа відкривали свої бюро в Москві, а не в Києві. Відповідно, вони дивилися на українські події крізь московську призму. Така практика викликала багато непорозумінь та сприяла формуванню стереотипів про Україну. Журналісти писали про колишні республіки Радянського Союзу не емпатично, а подекуди – просто спотворено. 

Минулоріч ситуація змінилася на краще, і бюро деяких іноземних медіа почали зʼявлятися у Києві. Наприклад, The Washington Post, The New York Times. Це крок для правдивого висвітлення інформації, українських реалій. Здебільшого іноземні журналісти мають великий досвід роботи в московських бюро. Це, з одного боку, дозволяє їм зараз краще розуміти культурні та мовні особливості регіону. З іншого – вони самі зізнаються, що їхнє сприйняття України було спотвореним. Зараз це змінюється.

Проблема обʼєктивності висвітлення позиції України в арабських країнах

Наразі актуальною є проблема з обʼєктивним висвітленням подій російсько-української війни в арабських країнах, де "Russia Today" є провідним джерелом інформації. Навіть Al-Jazeera за показниками лише на третьому місці. Це створює жахливу диспропорцію і негативний вплив на сприйняття подій місцевими мешканцями.

Водночас, мій досвід зустрічей з латиноамериканськими медіа підтверджує, що їхні співробітники є розуміючими та емпатійними людьми з великим інтересом до України. Їхня зацікавленість та бажання почути правду про нашу країну відчуваються навіть на рівні емоційної комунікації. Це свідчить про голод до збалансованої та об'єктивної інформації.

Російська пропаганда також впливає на такі країни як Індія, де є негативне ставлення до західних медіа в цілому. Якось я давала інтерв'ю одному великому індійському телеканалу, розповідаючи про війну в Україні. Після деякі глядачі знайшли мій твіттер і дивувалися у коментарях, що наприклад, я робила ретвіти публікацій про Азов. Через російську пропаганду бійці Азову у їхній уяві досі вважаються "нацистами". 

Громадяни таких держав мають менше інформації про передумови та історію відносин з Росією, потребують більш ґрунтовного пояснення. Комунікацію із ними необхідно розпочинати не з 2022 року, а з 2014-го, коли війна тільки почалася. Вони також не розуміють історію Криму. Тому я, як кримська татарка, розповідаю персональні історії і вони завжди працюють. 

Який внесок роблять українські журналісти у боротьбу з Російською агресією

Продовжу тему персональних історій. Для журналістів надзвичайно важливо документувати злочини Росії проти українців, розповідати про них. Бо все це – не статистика жертв війни, за кожною "цифрою" стоїть персональна трагедія. Можливо, за цей рік люди втомилися від цих історій, але ми продовжуємо розповідати такі історії, продовжуємо шукати докази, шукати вбивць.

Наприклад, нещодавно завдяки розслідування "Української Правди" знайшли людину, яка вбила лікаря в Ізюмі. Таких прикладів багато. Нам не можна пропустити жодну важливу історію, жодне важливе порушення міжнародного гуманітарного права, яке скоює Росія. При цьому ми маємо працювати з емпатією до людей, які пережили ці злочини. 

Ми відкрито розповідаємо правду про війну: вважаю, що це допомогло нам в перші дні повномасштабної війни та допомагає зараз. Ми показуємо свій спротив, пишаємося своїми військовими. Часто це не кадрові армійці, а люди, які ще вчора були журналістами, дипломатами, артистами, художниками. Зараз вони взяли до рук зброю і захищають свою країну. 

Переламний момент в історії не тільки української журналістики, а, напевно, роботи журналістів в усьому світі – це Буча і документування там російських war crimes. У Бучі стало зрозуміло, яку роль має незалежна журналістика. Коли місто звільнили, журналісти змогли показати все, що там відбулося: всю правду, все жахіття. Це повністю змінило хід війни.

Після злочинів, які вчинили росіяни, складно думати про якісь перемовини та про щось домовлятися з їхньою країною. 

Російська пропаганда, про яку я вже згадувала, активно працює і в Україні. Журналісти повинні звертати увагу на пропагандистські та дезінформаційні кампанії, які поширюються з боку агресора. Важливо фіксувати заяви пропагандистів і висвітлювати, що вони також несуть відповідальність за свої дії. 

В умовах повномасштабної російсько-української війни збільшилася відповідальність лідерів. А цінності, які лежать в основі їхніх дій, стали ще важливішими. Більшість членів Аспен-спільноти та випускників Аспен Інституту Київ долучилися до боротьби України за свободу. У проєкті "Лідерство та війна" члени виконавчої команди Інституту спілкуються з ними про їхній досвід проживання війни, прийняття рішень та бачення майбутнього.