Без игры на вражеском поле не бывает победы

Нещодавні події у сусідів лікують мій ПТСР. "Москва-сіті", склади Севастополя, сигнали SOS руського воєнного корабля – потужні удари наших спецслужб в болючі точки ворога підривають віру у невразливість російського режиму серед тих, хто досі не відкрив очі і не відчув нову реальність. 

Без переведення війни на територію противника ми точно не виграємо війни. Вивчаючи досвід Німеччини у Другій світовій, я бачу, як перетворилися на попіл міста у результаті бомбардувань союзників. Катастрофічних руйнувань та знищення цивільного населення зазнали Гамбург, Дрезден, Берлін, Кельн та інші міста, в які прийшов "вогняний смерч".

Чи була у цьому військова необхідність? Напевно, ні. Проте командуванням союзних сил було прийнято рішення зламати бойовий дух цивільного населення та завдати ударів по промислових підприємствах, для чого масовані авіа удари були нанесені по містах з населенням понад 100000 людей. 

Власне, в ці літні дні 1943 року Королівські військово-повітряні сили Великої Британії здійснювали операцію "Гоморра" – серію бомбардувань Гамбурга, спрямованих перш за все проти цивільного населення. У результаті операції загинуло до 45 000 людей, до 125 тисяч отримали поранення. Люди гинули цілими родинами. Був знищений історичний спадок міста, а масштаби руйнувань посіяли паніку по всій Німеччині. 

Тож влучання ГУР у міністерства, військові кораблі та склади супротивника – це лише перші ластівки майбутніх дій на території противника. Чи хочемо ми такої масакри в росії? Напевно, ні. Але без масштабної контрнаступальної операції не буде змоги взяти під контроль стратегічні об’єкти та відправити під трибунал усіх тих, хто розпочав "спеціальну воєнну операцію". 

Засідання ради нацбезпеки рф напередодні вторгнення я не забуду ніколи. Але вдячна особисто директору служби зовнішньої розвідки рф Наришкіну за перелякану пику, побачивши яку, я посадила сонних дітей в авто та тієї ж ночі вивезла до Молдови. 

По порожній трасі та в повній самоті на прикордонному контролі, вмовляючи службовців випустити нас без повного пакету документів: "Хлопці, починається війна і мені потрібно терміново вивезти дітей, бо маю військовий контракт резерву і зобов’язана стати до строю вже за лічені дні". 

О 9:00 24 лютого я вже координувала мобілізаційний процес у Солом’янському районі й навіть не мріяла знову побачити своїх дітей. 

Окупація Київської області, постійне очікування десанту в Жулянах, війська противника на підступах до міста – наше майбутнє тоді здавалося настільки туманним та нереальним, що нинішні досягнення ЗСУ та особливо ГУР здаються просто фантастикою. Як будуть розгортатися подальші події, складно передбачити, проте "замполіт" в мені наказує випромінювати оптимізм. 

Читайте також: Нація трьохсотих. З війни із почуттям провини

Днями знову прочитала про наміри призначити Буданова міністром оборони. Напевно, слушна ідея, але в цьому разі доведеться буде перейменувати Міністерство оборони у міністерство наступу. 

Ірина Сєргєєва