"Хорошие люди", или Почему некрологи о россиянах отвратительнее писем немецких солдат из Сталинграда

Гомеричний регіт, зловтіха, злість, ненависть, здивування, огида. Які ще емоції викликає читання некрологів про загиблих в Україні росіян?

Якщо зробити над собою зусилля і спробувати відкинути емоції, то висновок із цього захоплюючого, але непростого заняття такий: окупанти – теж люди, які мають рідних, друзів, колег. 

Окупанти – це такі люди, які перетворили вбивства та руйнування в Україні на геройство та найголовніший вчинок свого життя.

"Арсланг прожил честно и в заботе о близких. Жил достойно и достойно ушел, оставаясь мужчиной до последнего вздоха".

"Сережа, ты всегда останешься в нашей памяти! Самые лучшие, самые добрые, отважные и милосердные сердца покидают этот бренный мир! Лучшая часть нашего народа!".

"Друзья и родные будут помнить Николая жизнерадостным, доброжелательным и открытым человеком".

"Дмитрия Игоревича любили и уважали ученики, родители и члены педагогического коллектива. Он был добросовестным, отзывчивым, светлым и чутким человеком". 

"Руслан погиб, освобождая Артемовск (Бахмут – УП). Мы гордимся такими земляками и обязаны сделать все для ПОБЕДЫ, ведь наши ребята отдают за нее свои жизни. Вечная слава ГЕРОЮ!".

Безглуздо очікувати від рідних ліквідованого ЗСУ російського вояка, що, стоячи біля його могили, вони назвуть його злочинцем. Жанр некролога не передбачає критики.

Але найгірше Зло те, що продовжує уявляти себе Добром.

За вже опублікованими некрологами, за хвалебними промовами, що були виголошені на похороні, у ворога, в кожного з його близьких завжди залишиться простір для маневру, щоб сказати: "Я – хороша людина".

Листи солдатів вермахту зі Сталінграда теж вражають своєю "людяністю".

Окремо, без контексту та мільйонів жертв, майже кожний гвинтик нацистської машини вписується у параметри нормальності.

"Хай Господь береже вас, дорогі батьки, – писав один із них. – Зараз вечір, і нам варто привести будинок до ладу. Ми увійдемо в ніч спокійно, якщо на те воля Господня. Але ми не зазиратимемо в нескінченну ніч. Ми повернемо життя в руки Господа. Нехай Він буде милосердним, коли настане час".

Сьогодні ці листування викликають меншу гаму емоцій, ніж сучасні російські некрологи. І річ навіть не в тім, що їх писали 80 років тому.

"Людяності" їм додають 80 років провини та каяття, яких Німеччина не позбулася досі. А ще – юридичні та гуманістичні підсумки Нюрнберга, визнані всім світом.

Росіянин Володимир Поморцев, фотограф та емігрант, який понад 20 років живе в Чехії, чотири роки досліджував у Німеччині меморіали, присвячені німецьким солдатам Першої та Другої світових воєн.

Він з'ясував: абсолютна більшість таких меморіалів присвячена солдатам Першої світової. Найчастіше до списків загиблих, які є на таких пам'ятниках, акуратно, без зайвої уваги, додавали тих, хто воював у складі гітлерівської армії.

"Окремі пам'ятники солдатам вермахту зустрічаються надзвичайно рідко. Як правило, це просто стенд із фотографіями загиблих односельців у парафіяльній церкві", – каже Поморцев.

Вірити в те, що з росіянам станеться каяття, подібне до того, що пережила постнацистська Німеччина, наївно.

Уявити, що Z-символіку в РФ не лише заборонять законодавчо, але з нею ще й соромно буде вийти на вулицю – неможливо.

Росія завжди вміла міфологізувати та героїзувати свої війни, незалежно від їхнього результату та ступеня "нормальності". Тому її повоєнне майбутнє навряд чи відрізнятиметься від її минулого.

Пам'ятники "воїнам-афганцям" у всіх містах та селах розбавлять пам'ятники "героям СВО".

До "інтернаціонального обов'язка" додасться "допомога російськомовним Донбасу".

А замість пісень про доблесні бої за Кабул та Кандагар в ефірах уже сьогодні лунає шансон про "Гостомельський десант".

Чи може бути щось спільне в України з таким сусідом після нашої перемоги?

Крім цієї війни та кордонів станом на 1991 рік – нічого.

Євген Руденко, журналіст УП