Не добрые самаритяне: как Российская православная церковь "спасает" украинцев от войны

Колонка містить посилання на російськомовні джерела, які підтверджують злочинні зв'язки Російської православної церкви (далі – РПЦ) з російською владою. Переглянути ці матеріали можна через VPN.

Західний світ давно залишив релігійні війни в далекому минулому, але Росія пішла власним шляхом. Немає нічого нового у вбивствах, катуванні мирного населення, грабежах та руйнуванні інфраструктури, до яких Росія вдається на окупованих територіях України – геноцид завжди був невіддільною частиною російської воєнної історії.

Цікавішим видається те, що воєнні злочини вчиняються з благословення та активної залучености Російської православної церкви  – інституту, відповідального за збереження моральної чистоти "загадкової російської душі". На тісну співпрацю кліриків з владою та правоохоронцями вказують як офіційні медіаресурси РПЦ, так і публікації Міністерства оборони РФ, яке навіть має окремий відділ взаємодії з вірянами в Збройних Силах РФ. 

Тісна співпраця РПЦ з нинішньою російською владою бере початок зі спільного відстоювання концепції "русского мира" – ідеології, яка просуває Росію як "цивілізацію", що виходить далеко за межі її поточних чи попередніх законних кордонів.

Росія виправдовує свої територіальні претензії на українські землі ще й тим, що православ’я, яке виникло в "київській купелі", охоплює сучасні території України, Росії та Білорусі. З такої точки зору Росія, як найбільша з цих країн, повинна контролювати стародавній центр православної культури, розташований у Києві.

Концепція "русского мира" є дуже зручним інструментом виправдання не лише вторгнення в Україну, а й всіх попередніх чи майбутніх війн, які потенційно може розв’язати Росія.

Однією з перших згадок поняття "русский мир" в офіційній риториці російської влади було щорічне послання Путіна Федеральним зборам у 2007 році. Цю ідею підхопив Патріарх Московський Кирило, який, ще будучи митрополитом Смоленським і Калінінградським, говорив про "русский мир" у телепрограмі "Слово пастиря":

"Якщо говорити про цивілізацію, то Росія належить до цивілізації ширшої, ніж Російська Федерація. Цю цивілізацію ми називаємо русскім миром. Російський мир – це не світ Російської Федерації, це не світ Російської імперії. Русскій мир – від київської купелі. Російський мир – це особлива цивілізація, до якої належать люди, які сьогодні називають себе різними іменами – росіяни, українці, білоруси. У цей світ можуть входити люди, які взагалі не належать до слов’янського світу, але прийняли культурні та духовні складові цього світу як свої".

Зазвичай ідеологи "русского мира" розмивають поняття "російськомовні" та "православні" (маючи на увазі Російську православну церкву), розширюючи діапазон інформаційного впливу не лише на росіян, які проживають в Україні, а й людей інших національностей, зокрема і парафіян Української Православної Церкви Московського Патріархату.

Юридичний статус УПЦ МП дає змогу російській владі широко використовувати релігійно-політичні наративи серед великої кількості парафіян УПЦ МП в Україні, поширюючи ідею їх духовної та територіальної спільности з Росією через нібито історичну єдність російської та української православних церков.

Використання священиків УПЦ МП як посередників проросійських ідей все ще залишається ефективним, зважаючи на їхній високий авторитет серед значної кількости українських вірян.

Читайте також: Чому в загадковій російській душі немає нічого загадкового

Саме концепція "русского мира" стала ідеологічною основою російської анексії Криму та розв’язання війни на сході, а з 24 лютого 2022 року – повномасштабної війни проти України. Після вторгнення російських військ у лютому минулого року боротьба за ідею "русского мира" стала однією з пріоритетних цілей "спеціальної військової операції", на що неодноразово вказував Путін у своїх заявах.

Одним із найактивніших рупорів антиукраїнської риторики в рядах РПЦ є протоієрей Андрій Ткачов, відомий своїми антиукраїнськими виступами ще з часів Революції Гідности, яку він назвав "одержимістю бісів", звинувачуючи демонстрантів у "відсутності духу Божого". У 2014 році Андрій Ткачов виступав у тимчасово окупованому Криму за кафедрою з російською символікою на тлі транспаранта з написом "Русский мир". З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Ткачов виправдовував дії російських військ, назвавши їх "апокаліптичною війною" та "очищенням", а в іншому відео цинічно закликав бомбити українців системою "Град".

Біографія протоієрея є прикладом того, як священник, що має поширювати євангельське послання любові, виголошує проповіді у дусі політичного комісара радянської доби. У 15 років Андрій Ткачов вступив до Московського суворовського військового училища, а після його закінчення навчався у Військовому інституті Міністерства оборони СРСР на факультеті спецпропаганди.

Ткачов – не поодинокий випадок. ЗМІ задокументували участь російського духовенства у війні проти України ще у 2014 році, а деякі з них продовжують служити під час повномасштабної війни. Зокрема, відомо про ієромонаха Нестора (Архипова), який служив на стороні сепаратистів так званих ДНР і ЛНР з 2014 по 2018 рік, а у 2022 році став кадровим капеланом 155-ї бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту РФ. Також відомо про перехід священнослужителів Української православної церкви Московського патріархату на бік незаконних збройних формувань на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

Нерідкі випадки, коли колишні спецназівці виконують роль капеланів у Збройних Силах РФ. Зокрема, про це відомо з інтерв'ю російським ЗМІ одного з таких "капеланів", протоієрея Святослава Чурканова: "Багато хто має військове минуле, є священнослужителі, які пройшли гарячі точки. Я, наприклад, служив у спецназі, проходив військову службу у внутрішніх військах, у спеціальному моторизованому підрозділі міліції. Разом з перебудовою почалися міжнаціональні конфлікти. Нас перевезли до Тбілісі, де у квітні 1989 року спалахнули масові заворушення на тлі грузино-абхазького конфлікту. Потім нас відправили в Нагірний Карабах, а на початку 1990 року ми майже два місяці охороняли аеропорт у Баку…".

За православними канонами, служитель церкви не може брати до рук зброю свідомо здійснюючи напад на когось, але російське духовенство трактує це дещо інакше. Наприклад, протоієрей Костянтин Татаринцев – перший заступник голови Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами і правоохоронними органами РПЦ – заявив в інтерв'ю, що священики, які направляються в бойові частини РФ, повинні пройти обов'язкову військову підготовку. Це суголосно заклику Вахтанга Кіпшидзе – заступника голови Синодального відділу зі зв’язків Церкви з суспільством і ЗМІ Московського Патріархату – прийняти розроблену РПЦ програму забезпечення правового статусу військових священиків, яка б зробила їх служіння в зоні "спеціальної військової операції" "ефективнішим".

Чисельність російських духівників, які воюють в Україні, Кіпшидзе оцінює наступним чином: "Ми не можемо назвати точних цифр, тому що багато священнослужителів туди приїжджають і їдуть, інші знаходяться в процесі виряджання, деякі священнослужителі перебувають у нерегулярних військових частинах, наприклад козацькі частини, де також важко отримати статистичну інформацію. Але ми вважаємо, що зараз не вистачає військових священиків, тому необхідно врегулювати їхню дислокацію, соціальні гарантії, порядок перебування – весь комплекс питань, пов’язаних із цим". Ця риторика наголошує на тому, що з часом кількість таких "служителів" тільки зростатиме.

Читайте також: Московська церква має "скласти зброю" в Україні

Президент Росії активно підтримує такі процеси. Путін навіть доручив патріарху Кирилу призначити головного священника "спеціальної воєнної операції" – тобто клірика, який буде контролювати всіх військових капеланів, що беруть участь у війні проти України в складі російських військ.

Указом Путіна також надано звання Героя Росії протоієрею Михаїлу Васильєву, який загинув 6 листопада 2022 року. Цікаво, що цей настоятель храму великомучениці Варвари при Генштабі Ракетних військ стратегічного призначення ЗС РФ брав участь у воєнних операціях у Косово, Боснії, Абхазії, Киргизстані, на Північному Кавказі та в Сирії, і свідомо пішов воювати проти України як кадровий військовий.

Російська православна церква всебічно і цілеспрямовано співпрацює з російським урядом у веденні повномасштабної війни проти України. Ця злочинна співпраця виражається різними способами: від просування путінських наративів в офіційних посланнях та проповідях церковних ієрархів до цілком практичної участі – зокрема, служби "капеланів" в російських військових формуваннях та безпосередньої участі у депортації українців.

Ще у 2017 році Патріарх Московський Кирило підписав угоду про співпрацю з головою МНС Росії Володимиром Пучковим. У березні 2022 року, відразу після початку Росією повномасштабного вторгнення в Україну, голова Синодального відділу благодійності та соціального служіння РПЦ єпископ Пантелеймон зустрівся з генерал-лейтенантом Олегом Мануйловим – директором Департаменту цивільного захисту генерал-лейтенантом Олегом Мануйловим.

Ця співпраця має важливе значення, оскільки саме згаданий Відділ церковної благодійності та соціального служіння отримав документи щодо проведення так званої "евакуації" з окупованих Росією українських територій: кількість "евакуйованих", розклади руху потягів на територію РФ, картотеки з інформацією про розподіл евакуйованих по пунктах тимчасового розміщення. У копії цих листів є електронна адреса Поліни Юфер’євої, яка координує сектор організації допомоги РПЦ у надзвичайних ситуаціях і тісно співпрацює з МНС Росії. Зокрема, вона отримала листа з даними про кількість депортованих українців, які були вивезені до Росії, а також про розташування пунктів розміщення, куди вони будуть розселені в майбутньому.

Слід зазначити, що росіяни не вважають депортованих українців такими, називаючи їх "біженцями з Донбасу" або "біженцями із зони конфлікту". Ці рекомендації владика Пантелеймон особисто надав співробітникам Відділу благодійності та соціального служіння РПЦ під час приватної зустрічі в березні 2022 року.

Примусово депортованих українців на території Російської Федерації розміщують та реєструють в пунктах тимчасового розміщення. Російське МНС навіть розробило спеціальні методичні рекомендації щодо обладнання таких центрів, кількости розміщених людей та умов їх перебування.

Найвідомішими місцями поселення депортованих українців є монастирі та благодійні заклади єпархій, розташовані у прикордонних областях. У дописі від 26 лютого 2022 року на офіційному сайті Московського Патріархату йдеться про розміщення 30 депортованих українців на території Іверського жіночого монастиря Ростовської єпархії, 23 – у Новочеркаську (21 з них – вихованці дитячого будинку з Донецької області), 40 осіб у церковному закладі Шахтинської єпархії Донської митрополії. У звіті про "допомогу біженцям" від 20 квітня 2022 року також вказуються притулки в станиці Маничській Каменськ-Шахтинського району, церковні пункти розміщення біженців в Успенському монастирі Тверської єпархії, єпархіальний центр матері та дитини в Бєлгороді, Ковалівський дитячий будинок Костромської єпархії.

Крім цього примусово депортованих українців розміщують у спортивно-оздоровчому комплексі "Ромашка" Некліновського району Ростовської області. У дописі на сайті diaconia.ru від 28 лютого 2022 року про візит митрополита Ростовського Меркурія до цього закладу містилася примітка про 500 дітей, переміщених туди з двох шкіл-інтернатів та соціально-реабілітаційного центру Донецької області.

Усі збори коштів на церковні рахунки РПЦ можуть здійснюватися лише з дозволу Предстоятеля Церкви Патріарха Московського Кирила. У листі від 3 березня 2022 року, який було підготовлено та надіслано до Московського Патріархату на внутрішню пошту єпископату Руської Церкви, вказується на початок збору гуманітарної допомоги для "переселенців" з України, уточнюється, що саме необхідно зібрати та який відповідає за реалізацію цього збору.

У фінансових звітах на офіційному сайті Синодального відділу з благодійності та соціального служіння РПЦ від листопада 2022 року можна знайти запис про сотні мільйонів рублів "допомоги на біженців". Надсилають гроші також і великі бізнес-структури – наприклад, "Норильський нікель" виділив на допомогу 4,4 мільйона рублів.

Додатково у 2022 році була створена окрема гаряча лінія церковної допомоги "біженцям" та "жертвам" "конфлікту". Сайт цієї платформи згадує вже 3 окремі "штаби церковної допомоги" примусово депортованим особам саме в прикордонних з Україною областях: церкву Покрови Пресвятої Богородиці у Ростовє-на-Дону, Марфо-Маріїнський монастир у Бєлгороді та Тихвіно-Онуфріївський храм у Воронежі.

Близькість до територіального кордону з Україною, і те, що цей ресурс працює з 2022 року, свідчить про їх призначення для розселення депортованих українців. Щобільше, за 9 місяців повномасштабного вторгнення географія єпархій, які "допомагають" депортованим, значно розширилася. Якщо в перших звітах від березня 2022 року офіційний сайт Відділу з питань благодійності та соціального служіння РПЦ згадував близько 30-40 єпархій, то вже 19 квітня 2022 року їх кількість зросла до 52. В офіційному звіті від 17 листопада 2022 року озвучено 58 церковних установ, в яких утримують примусово переміщених українців.

Ці "пункти тимчасового розміщення", а фактично – місця примусового перебування депортованих українців на території РФ, – не єдині місця їх утримання.

Першочерговими завданнями для українського уряду та міжнародної спільноти лишаються збір всієї доступної інформації про розташування та умови проживання утримання українців в церковних закладах та дитячих будинках Росії та допомога цим людям у встановленні контакту з українською владою та їхніми родинами за допомогою міжнародних правозахисних організацій.

Усі ці чинники вказують, що "добрі самаритяни" з РПЦ втягнуті у війну проти України на всіх рівнях: від просування засудженої Вселенським Патріархом Варфоломієм ідеології "русского мира" та закликів до вбивства українців для "порятунку істинного православ'я" до відкритої служби в російських збройних силах, депортації українців до "центрів тимчасового розміщення" і проведення з ними агітаційних "духовних бесід".

Автор: Владислав Гаврилов
Співавторка: Оксана Остапчук