"Если бы можно было вернуть время, я поступил бы так же". Письмо президенту от арестованного заместителя Резникова

Шановний пане президенте, верховний головнокомандуваче Збройних сил України!

Цей лист я пишу Вам з Лук'янівського слідчого ізолятора, де перебуваю вже пів року за абсурдними і бездоказовими звинуваченнями в перешкоджанні Збройним силам України.

У цій ситуації є тільки одна добра складова – це український слідчий ізолятор. А могло бути і по-іншому.

Я часто згадую третю ніч від початку повномасштабного вторгнення, коли Ви мене запросили на нараду в спеціальне захищене місце, щоб поговорити про забезпечення армії. Тоді на складах не було запасів шоломів і бронежилетів, достатньої кількості форми. Армія збільшувалась в геометричній прогресії і потрібні були швидкі рішення щодо її забезпечення.

Тоді на нараді, о третій годині ночі, Ви чітко поставили завдання, і було зрозуміло, що його потрібно виконати: або ми зробимо це, або країни не стане. 

Ви особисто сказали мені, пане президенте, що треба зробити все, аби забезпечити ЗСУ необхідним, а "розбиратися будемо потім".

У нас не було часу думати про якісь наслідки для нас особисто – нам треба було діяти негайно, аби відбити агресію. І ми діяли. Чомусь було переконання, що усі державні інституції зосередили свою діяльність на кінцевій меті, на результаті, враховуючи страшний виклик для України.

Ваші слова я не сприйняв таким чином, що я чи мої підлеглі можемо вдатися до незаконних дій. Попри всі складнощі, ми здійснювали діяльність, виключно в рамках закону. 

Всі рішення були прийняті з огляду на умови і виклики того часу, і були єдиними можливими для виконання задач, поставлених військовим політичним керівництвом країни.

Ми купували і везли все, що було можливо на той час, іноді не зовсім у надійних постачальників (але тоді все було ненадійно), іноді здійснюючи передоплату. В той період ніхто не хотів інших умов постачань у країну, якій давали три доби на існування. 

Везли під обстрілами, працювали майже в походних умовах, оскільки в приміщеннях Міноборони було небезпечно, і ми змушені були постійно переміщуватися по Києву. 

Читайте також: Від вертольотів у Мексиці до їдальні в Костянтинівці. Що приховують силовики у гучних справах про корупцію в Міноборони

Ми не втекли, не сховались у сусідніх областях, а продовжували на місці виконувати наказ, який для нас був, без перебільшення, святим. Напевно, ми розуміли ризики, але не зважали на них, оскільки невиконання наказу означало би втрату своєї країни. 

Ми привезли десятки тисяч тонн необхідної продукції, яка була доставлена в Україну з-за кордону, коли були відсутні залізничне, морське та авіасполучення, а страховики відмовлялися страхувати автоперевізників.

Ми зробили це навіть попри протидію з боку країни-агресора, яка всіляко перешкоджала нам на товарних і сировинних ринках – росіяни скуповували все, аби Україні не дісталося нічого. Але їм це не вдалося: ми закупили понад 800 тисяч бронежилетів і таку ж кількість шоломів – це на 100% закрило потреби ЗСУ, і навіть був сформований резерв. 

Ми пошили і доставили мільйони одиниць одягу. Ми навіть зробили те, в чому самі сумнівались: забезпечили безперебійне харчування, одночасно позбувшись монополії. 

Мало хто пам'ятає, що станом на 24.02.2022 Міністерство оборони не мало діючого контракту на харчування, оскільки колишній монополіст оскаржував у судах результати тендерів, якими ця монополія була зруйнована, відповідно до завдання міністра оборони. І армію почали забезпечувати спочатку чотири компанії, потім шість, згодом вісім.

Але зараз Державне бюро розслідувань підозрює мене у тому, що нібито я, будучи заступником міністра оборони і людиною, яка відповідала за політику державних закупівель Міноборони, перешкоджав Збройним силам України під час особливого періоду. 

Так званими доказами моєї провини є те, що Департаментом державних закупівель Міноборони було підписано декілька контрактів на постачання шоломів, бронежилетів і взуття для нашої армії, частина яких виявилася неналежної якості. При цьому ці контракти підписував не я, а продукція, яку було визнано неякісною, одразу ж замінювалася постачальниками на вимогу Міноборони.

Оскільки уряд суттєво спростив процедуру закупівель, Міноборони підписувало прямі договори з постачальниками. Тепер слідство закидає мені те, що у цих договорах не було якогось окремого пункту про контроль якості і що нібито я робив повну оплату за постачання. Але ж це звичайні міжнародні контракти, і відповідальність про належну якість у них, звісно ж, прописана.

ДБР не підозрює мене у тому, що закупівлі були здійснені за завищеними цінами. Мене також не підозрюють у тому, що я отримав особисту вигоду. Але при цьому слідство вважає, що в мене був якийсь корисливий умисел. А от який саме і чому він у мене раптом виник, пояснень досі немає.

Тому склався наступний парадокс: ані державні фінанси, ані наші військові та й взагалі ніхто не постраждав, ніякої вигоди я від того не отримав, а звинувачення проти мене все одно були висунуті і досі не зняті. 

І на додачу до всього у слідчих органів України немає жодних претензій до постачальників, продукція яких була визнана неякісною. Цікаво чому, адже це вони продали Україні неякісні товари. Ба більше, ці компанії продовжують постачати нам амуніцію на підставі таких саме договорів, які закидають мені. 

Взагалі стаття Кримінального кодексу 114-1 "про перешкоджання ЗСУ" має на увазі фізичне перешкоджання, тому справа проти мене відкриває "скриню Пандори": якщо суд визнає мене винним, під цю статтю підпадатимуть будь-які дії, які можна трактувати як перешкоджання ЗСУ. Це надасть слідчим органам і суддям широке поле для фантазії та маніпуляцій. 

Днями мені вручили нову підозру за тією ж статтею, але цього разу – від Служби безпеки України.

Іноді мені здається, що я навіть розумію тих, хто сьогодні виявляє такий "кримінальний креатив". У перші місяці повномасштабного вторгнення більшість слідчих, прокурорів, суддів виїхали в західні області. Вони просто не розуміють, у яких умовах ми забезпечували армію. Зараз ті, хто "захищали" західні кордони, намагаються бути витребуваними й корисними. Це комплекси, з якими тепер їм жити.

Для того, аби Ви, пане президенте, та українська громадськість, відчули всю абсурдність ситуації, я наведу ще один приклад того, у чому саме і як саме мене звинувачують. 

СБУ вважає, що буквально з дня свого призначення – 17 листопада 2021 року – я нібито був "достеменно обізнаний" про те, що вторгнення почнеться саме 24 лютого 2022 року.

Володимире Олександровичу, я не жартую, саме так написано у підозрі, підписаній слідчим СБУ. Я шукав у тексті підозри хоча б натяк на докази такого твердження, але, звісно, його там нема. Та й не могло бути. 

Якщо одного дня мене визнають винним саме з таким формулюванням, тоді буде відкрито ще одну "скриню Пандори": якщо дуже захотіти, звинуватити у бездіяльності можна всіх.

Пане президенте, як Вам відомо, я не втік з початком повномасштабного вторгнення і наполегливо працював на зміцнення нашої оборони до моменту оголошення мені підозри у лютому 2023 року. 

Я добровільно надав слідчим всі документи і власні цінності. І так само добровільно я подав заяву на звільнення з посади, аби не кидати тінь на Міноборони і продемонструвати, що я не тримаюся за посаду – честь міністерства і Збройних сил та власна репутація мене хвилюють більше, ніж посада та гроші.

Переслідування мене має всі ознаки політичного – у тому сенсі, що якась невідома мені сила робить все, аби я не вийшов з-за ґрат.

Ця справа політична ще й тому, що під час найгарячішої фази війни хтось вирішив "закрити" людину, яка формувала політику забезпечення ЗСУ, не замислюючись про наслідки.

Я бачу у процесі проти мене повну відсутність основного елементу правосуддя – справедливості. 

Не хочу заглиблюватись у деталі, але порушення моїх прав під час процесу настільки кричущі й демонстративні, що немає жодних сумнівів: у разі якщо доведеться звернутися до ЄСПЛ, результат буде не на користь нашої правоохоронної системи. 

Звісно, я не апелюю до Вас, пане президенте, як до судді, і не прошу вплинути на суд, оскільки це поза Вашими конституційними правами та обов'язками. 

Я звертаюсь до Вас як до президента, гаранта Конституції – документа, який, своєю чергою, гарантує громадянам України право на справедливий суд. Такого суду я, на жаль, не отримав.

Я звертаюсь до Вас як до верховного головнокомандувача Збройних сил України і прошу просто оцінити: перешкоджав я Збройним силам України чи чесно виконав Ваш наказ. 

На одному із засідань глава уряду Денис Шмигаль, з огляду на складну ситуацію, що склалась на той момент, і на важливість оперативного вирішення нагальних питань, звернувся до присутніх зі словами про те, що, беручи на себе відповідальність та ухвалюючи рішення, він готовий сидіти в тюрмі, але за умов, що це буде тюрма українська. 

Всі, від кого залежало забезпечення армії усім необхідним, так і діяли – працювали на результат. 

Мені вдалося поставити для потреб ЗСУ надзвичайно багато необхідного, що зараз успішно використовується на фронті.

Попри мою "достеменну обізнаність" про вторгнення, що мені закидають у провину, та моє "перешкоджання ЗСУ", мені та людям, з якими я мав честь працювати, вдалося створити стратегічний запас бронежилетів, шоломів та іншого спорядження. Так, я настільки старанно "перешкоджав" ЗСУ, що створив стратегічний запас для наших оборонців. І я цим пишаюся. І, якби можна було повернути час, я вчинив би так само. 

Дякую. 

Честь маю.

Слава Україні!

В'ячеслав Шаповалов