Любовь Галан
соучредитель и глава "Правозащитного центра для военнослужащих "Принцип"

Путь раненого: реальность, с которой сталкиваются военные

Четверг, 13 июля 2023, 17:00

Автори: Любов Галан, Євген Лисенко, ГО "Принцип"

"Коли ти стикаєшся з цим усім, ти вже нічого не хочеш, ніяких ні виплат і нічого остального, просто ти нічого вже не хочеш" (Військовослужбовець, респондент 1)

Це цитата з відповіді бійця, який став учасником нашого першого соціологічного дослідження – "Шлях пораненого: потреби, проблеми та бачення майбутнього". Разом із Gradus та ГО "Terra U" ми провели його протягом лютого-травня 2023 року. І хоча за цей період у взаємодії поранених військових та держави все ж почалися певні зрушення (наприклад, вже тестується електронна черга на військово-лікарську комісію), ми розуміємо – попереду ще дуже багато роботи, аби відгуки бійців та їхніх родичів змінилися в позитивний бік.

Тяганина з документами, неправильні діагнози й помилки у виписках, затримка виплат, невчасна реабілітація, – це не повний перелік проблем військових, які ми виявили під час нашого першого соціологічного дослідження про шлях пораненого.

В цьому матеріалі розповімо про основні дані, які вдалося отримати під час якісного та кількісного етапу.

Ми їх оприлюднюємо, аби суспільство знало про нагальні завдання, які стоять не лише перед відповідальними держорганами, а перед нами всіма – як спільнотою людей, що проголошує повагу до Сил оборони. Бо передусім повага має виявлятися у реальних діях заради військових, які ціною свого здоров‘я і ціною свого життя забезпечують нашу обороноздатність.

Точки болю

Разом із дослідниками ми з‘ясовували, які проблеми виникають на різних етапах шляху пораненого – від евакуації до закінчення лікування і повернення/неповернення на службу.

За результатами, ми виділили основні три точки болю:

проблеми з організацією процесів, бюрократією та грошовим забезпеченням:
складний доступ до інформації;
низький рівень захисту прав військових.

Щодо першої точки болю, то йдеться, звісно, передусім про військово-лікарську (ВЛК) та медико-соціальну експертну комісії (МСЕК). Висновок першої встановлює придатність/непридатність до служби, а ще є підставою для відпустки за станом здоров‘я і реабілітації.

Правильність оформлення висновку ВЛК також впливає на те, чи отримує військовий належні виплати. Що ж до МСЕК, то ця комісія встановлює групу інвалідності та відсоток втрати працездатності. Її висновок також потрібен і для належної реабілітації, і для оформлення виплат та пільг.

Саме на цих етапах військові найбільше скаржаться на бюрократію, невпорядковану організацію процесів, а також на неможливість з‘ясувати, що вони мусять власне робити (з документами, виплатами і тд). Як наслідок – поранені часто не отримують вчасно документи, а отже, не можуть в потрібні терміни почати реабілітацію, не отримують своїх виплат.

Важливо зазначити, що низка проблем із цим процесом залежать також і від побудованої роботи в пірозділах – тобто військових частинах, до яких належать поранені військові. Саме від них залежить те, наскільки швидко боєць зможе отримати необхідні довідки, направлення та рішення, які впливатимуть на його/її реабілітацію. Ситуація може дуже відрізнятися у залежності від того, чи це є новостворений підрозділ, чи вже побудована там кадрова робота та взаємодія різних відповідальних осіб між собою.

Це власне перетікає в наступну точку болю – відсутність адекватної комунікації процесів. Тобто військовий після поранення не знає алгоритму – куди і по що звертатися.

Те, що з цією процесністю щось не так, засвідчують інші дані з дослідження – більше половини наших респондентів заявили, що їм треба юридична допомога. Тобто поранені військові та їхні сім"ї змушені витрачати гроші на приватних адвокатів або звертатися по допомогу до громадських організацій – для початку, щоб просто розібратися в процесах та необхідних папірцях.

Організація процесів, бюрократія та грошове забезпечення

Найбільш поширені проблеми, пов’язані з організацією процесів, такі:

затягування терміну надання необхідних документів військовою частиною (47%);
неможливість подати документ в електронному вигляді (42%);
відсутність змоги пройти реабілітацію / недостатній реабілітаційний період (42%).

Такі проблеми найчастіше виникали на етапі проходження ВЛК.

Серед проблем, пов’язаних з недбалістю, опитані військові найчастіше стикалися із неправильними/неповними діагнозами (42%), помилками при оформленні медичних документів (36%), відсутністю формулювання "при захисті Батьківщини" у документах (32%), помилками при оформленні документів військовою частиною (32%).

Нагадуємо, прив‘язка травми до захисту Батьківщини – ключова для військових, адже дає право на більші виплати, а також важлива для оформлення інвалідності.

Також під час лікування і проходження ВЛК багато військових стикалися з тим, що частини припиняли платити їм грошову винагороду. Так, 45% респондентів заявили про відсутність виплат, ще 32% – про їхню затримку. До речі, запитання щодо того, як добитися виплат, є одними з найчастіших від підписників соцмереж "Принципу".

Що стосується додаткових негрошових ресурсів, необхідним військовим після поранення, то 32% опитаних засвідчили відсутність/невідповідність потребам допоміжних засобів реабілітації (32%).

Тут варто вказати також на те, що основними джерелами фінансування у цей період для військових стали власні кошти або ж кошти сім’ї (68%) та фінансування з боку держави (67%). 42% користувалися цими двома джерелами одночасно.

Чому ж вийшло так, що військові змушені були використовувати свої гроші? Певні послуги неочікувано виявилися платними (41%), а ще значна частина респондентів просто не захотіла стикатися з бюрократією для матеріальної допомоги (32%).

Для розуміння проблемності етапів, деталізуємо відсотки проблемності по кожному з них: евакуація – 8%; лікування в Україні – 23%; лікування за кордоном – 23%; проходження ВЛК – 68%; відпустка за станом здоров'я – 23%; проходження МСЕК – 56%; реабілітація – 38%.

Отже, особливої уваги потребують етапи проходження ВЛК, МСЕК та реабілітації.

Доступ до інформації

"Бувало таке, що людина лікується, їй кажуть, що скоро будуть виписувати, він думає – класно. Потім приходять і кажуть, що треба йти на ВЛК. "А для чого це? Чого? А що буде? Що воно мені зробить?". Дуже мало людей знають весь порядок або взагалі, що наступне" (Військовослужбовець, респондент 5).

Глибинні інтерв’ю та кількісні дані дають зрозуміти, що після того, як боєць потрапив до лікувального закладу, можливість адекватної взаємодії із військовою частиною послаблюється. Тому пораненим складно отримати інформацію про відповідальних осіб, а також про те, які документи є необхідними й за який час і яким чином їх можна отримати.

На жаль, військовим часто доводиться шукати зв’язок з військовою частиною через звернення на гарячу лінію МОУ або через звернення на вищі командування, що забирає багато часу.

Крім нерозуміння процесності, поранені зазначали, що не отримували повної інформації про можливості реабілітації, протезування і навіть про те, як вони мусять дістатися до частини з лікарні.

"Ви розумієте, немає інформації, їм нема, коли її шукати. Воно лежить під наркозом з тими фантомками, воно не буде зараз дивитись, що держава повинна йому платити 100 тисяч" (Дружина військовослужбовця з ампутацією, респондент 3).

Найчастіше під час виявлених проблем вони звертались до інтернет-джерел (52%), інших військових (47%) та військових шпиталів (лікарів) (45%). Найкориснішими з них респонденти визначили інших військових та онлайн-джерела.

Захист своїх прав

"Я розумію, що це війна. Але можна ж виділити якийсь день на навчання, щоб розповісти хлопцям про їх права" (Дружина військовослужбовця з ампутацією, респондент 3)

Готовність відстоювати свої права притаманна меншій частині поранених військовослужбовців. 57% не оскаржували результати проблем, пов’язаних з недбалістю. Основна причина цього – не вірять, що скарги поліпшать ситуацію.

З позитивів – все ж половина опитаних (56%) відчуває, що має можливість захищати власні права. Найбільш дієвими механізмами для захисту військовими своїх прав називають послуги приватних адвокатів та допомогу громадських організацій (ГО).

Які потреби у поранених військових

Опитані відчувають найбільшу потребу в медичній допомозі (60%), юридичній допомозі (58%), допомозі з інформуванням/поясненням (52%). Дві третіх респондентів вважає, що у майбутньому їм потрібна буде подальша реабілітація.

Майже кожен другий з опитаних, що наразі не перебуває на військовій службі, хоче повернутися до військової служби, коли це буде можливо. Половина опитаних відчуває розгубленість щодо свого майбутнього, але при цьому більше половини все одно будують плани та хочуть реалізувати те, що не встигли до війни.

Маємо наголосити і на такому показнику: кожний третій опитаний відчуває страх щодо життя після війни. Найнижчий цей показник серед вікової групи 51+, а найбільший – серед вікової групи 18-30 років.

Основною причиною появи страху при думці про життя після війни є те, що держава забуде про військовослужбовців (72%). Також близько половини опитаних зазначили, що бояться не знайти роботу та не призвичаїтися до мирного життя.

Наше завдання вже зараз працювати над тим, щоб показник цього страху зменшувався, а держава справді демонструвала повагу до військових через сервіси, які мусить надавати. Тому гідне майбутнє наших воїнів – справа і власне відповідальних органів, і суспільства. Адвокатами військових має стати кожен з нас.

Повне деталізоване дослідження буде оприлюднене згодом у публічному форматі.

Загальні дані про опитування:

Кількісне та якісне дослідження (через самозаповнення анкет за посиланням та глибинні інтерв’ю)

Цільові групи:

військовослужбовці, які отримали поранення на військовій службі

представники адміністрацій в/ч та лікувальних установ

Кількість результативних інтерв’ю кількісного дослідження: 436

Кількість глибинних інтерв’ю: 10

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.