ЗАЭС не ЗАЭС, а варенье само себя не сварит
Якби мене попросили описати мій стан зараз, я б намалювала картину, де людина в позі лотоса сидить на пороховій бочці. Так я відчуваю реальність декількох останніх днів.
"Російські загарбники почали залишати АЕС", – кажуть в українській розвідці. "Україна готує теракт на ЗАЕС", – мовить російська машина пропаганди. Мама живе за 50 кілометрів від станції, якщо по прямій, рахую я.
"В тебе є запас води? І питної, і технічної? На один змив туалету потрібно шість літрів. А їжа? Вона герметично запакована? Ти купила скотч? Не забудь вимкнути вентиляцію. В тебе працює радіо? Таблетки калію йодиду де? Не забудь вимкнути кондиціонер. Збери документи, гроші і речі першої необхідності", – щось із цього я пишу кожну годину.
Частіше пишу тільки: "Я прошу тебе, приїдь, перечекай у мене. Бери бабусю, пса і приїжджай".
"Ні бабуся, ні пес їхати не хочуть. Все буде добре. Я купила червоне вино", – відповідає мама.
"Навіщо вино?" – дивуюсь я, хоча теж купила.
"Прочитала в інтернеті, що в моєму віці таблетки твої вже не допоможуть. Треба пить вино", – спокійно каже мама.
А зранку наступного дня йде на ринок по малину, бо ЗАЕС не ЗАЕС, а варення саме себе не зварить.
В моїх думках саме вона сидить в позі лотоса, збагнувши дзен і плинність буття. Інших пояснень я не маю.
Всі мої подруги, які залишаються вдома, в Запоріжжі, теж не розділяють наш із ГУР накрут, зате розділяють мамин скепсис. Я розумію, чим ближче ти до епіцентру подій – тим більше ти бачив і більше тобі вже все одно. Вибухи там звучать кожної ночі. А цей вони навіть не почують.
Мені сьогодні цей вибух навіть наснився. Я прокинулась всередині сну, перевірила новини, побачила, що росіяни підірвали ЗАЕС, і пішла спати далі. Уві сні страшно не було.
Коли я прокинулась вдруге і насправді, то здивувалась своїй безтурботності, проте оцінила ідею не прокидатись доти, доки новини не влаштовують.
Якщо Шекспір був правий і життя – справді театр, то життя пересічного українця сьогодні – драма абсурду, в якій головний герой замість Годо чекає ядерного вибуху і перевіряє новини навіть у процесі прийняття душу, бо якщо вибух вже стався – наносити кондиціонер не можна.
Інколи дуже хочеться мати можливість прокинутись. Та це не сон. Тож якщо це хоча б театр, залишається сподіватись на щасливий кінець і те, що головна героїня не залишиться голомозою.
Аліна Полякова
