Живая память

Пам'ятати. Слово, яке сьогодні для українців все більше врізається у гени.

Пам'ятати минуле, добре його пам'ятати, адже біль, втрати, жертви і боротьба – це те, що ми століттями пожинаємо від теперішнього агресора. 

Пам'ятати, щоб бути незаламними.

Пам'ятати Бучу, Ірпінь, Маріуполь, Херсон і Бахмут, пам'ятати кожен зруйнований камінчик з історичних будівель, пам'ятати кожну дитинку, кожну сльозу – все те, що відбирає найзапекліший ворог сьогодні. 

Пам'ятати, щоб бути незалежними.

Пам'ятати життя кожного воїна, який загинув захищаючи нас, кожного сина, доньку, батька чи матір, яких у нас відібрали рашисти.

Пам'ятати, щоб змінити!

Але як пам'ятати? У кожному місті цвинтар, де ховають сучасних героїв, росте щодня. Їхні могили заквітчані й доглянуті, їхніми іменами називають вулиці та вішають меморіальні дошки. Це пам'ять, яка залишиться після нас. 

Я б хотіла, аби пам'ять була живою про них! Аби їхнє життя, цінності та ідеї втілювалися і несли користь для місцевих громад або й для всієї країни. І у багатьох випадках це вдається! 

Я хочу вам розповісти про успішні приклади живої пам'яті. Більшість із цих воїнів-героїв – мої близькі друзі або знайомі. Усі вони – пластуни.

Артем Димид, друг "Курка" – чоловік, енергія якого наповнювала, підкорювала і надихала. Артем загинув у бою 18 червня 2022 і йому було лише 27. І це були яскраві 27. 

Він пластував усе своє життя і був гідний та вірний пластовій присязі, мандрував Україною і світом, підкорював вершини і занурювався під воду. Навіть небо корилося його відвазі – він був парашутистом. 

Коли Артема не стало, сім'я та рідні вирішили, що пам'ять про сина має жити не тільки в камені чи меморіальних таблицях. Вони заснували степендію імені Артема Димида в Українському Католицькому Університеті. 

Стипендію надають пластунам, які вступатимуть на бакалаврські та магістерські програми УКУ. Фонд створено у співпраці з національною скаутською організацією "Пласт" та брендом українського одягу "Авіація Галичини". Це чудесне поєднання, коли патріотична організація, навчальний заклад і бізнес творять живу пам'ять!

Скласти пожертву на стипендійний фонд імені Артема Димида ви можете за посиланням.

Дмитру Пащуку, другу "Французу", теж було 27. Життя старшого матроса і пластуна забрав у Херсонській області ворожий дрон-камікадзе 12 березня 2023 року.

Дмитро планував одружитися, мав плани, як розвивати місцевий бізнес, мав мрії, які втілював, і веселу харизму. А ще був щедрим. Він був власником двох кав'ярень, і кожна з них мала свою особливість. Не легко бути оригінальним і водночас якісним з таким бізнесом у Львові, але йому це вдавалося. 

Після загибелі Дмитра, його друзі вирішили втілити його останню мрію та відкрити третій заклад – "Республіка Саду". Заклад пам'яті, заклад затишку та спокою. 

Тут можна доєднатися до створення мрії "Француза".

А просто зараз мої друзі-пластуни створюють ще один приклад живої пам'яті – астро-туристичний прихисток на горі Парашка, що у Львівській області. Це остання воля і мрія пластуна Тараса Гаврилишина, друга "ТТ". 

Гірський прихисток – це не тільки втілення задуму Тараса, але й нагадування про його цінності, до яких ми повинні прагнути в нашому житті. 

Астро-туристичний прихисток – це матеріальне втілення ідейності нашого друга: він любив гори, подорожі, був закоханий у зоряне небо і вмів бути самозарадним.

Цей прихисток має служити громаді і всім, хто надихатиметься яскравістю ідей ТТ. А ще стане чудесним простором для розвитку астрономічного туризму в Сколівських Бескидах! 

Для реалізації цього проєкту треба не менше 920 тисяч гривень! І у пластунів уже є половина.

Кожен з вас може стати частиною творення живої пам'яті про Тараса. Достатньо пожертвувати кошти:

Реквізити наших рахунків:  Вказувати "благодійний внесок"

UAH

Приватбанк: ГО "Залога "Чорноморці"" Код: 42596401

IBAN UA 38 3052 9900 0002 6002 0310 2917 0

Монобанк: 5375 4112 0564 3302  

USD

pay pal: seascoutingua@gmail.com

Напевно, що там високо у горах, серед близькості зірок, над верхівками смерек, кожен мандрівник затримається на ніч і буде найкраще згадувати про Тараса.

А в університетських стінах завдяки стипендії імені Артемія Димида, можливо, науково виростатиме не один геній.

А в "Республіці Саду" можна буде сховатися від спекотного і метушливого літнього Львова або втекти від його осінньої мряки та вологості.

Я пишаюся своїми друзями-пластунами, пишаюся їхніми ідеями і тим, як вони зберігають пам'ять про наших загиблих героїв.

Адже пам'ять – це не тільки довговічний камінь, свіжі квіти і молитви. Це те, чим жила людина, те, що вона залишає після себе, а вони не встигли – у них відібрали можливість втілювати свої мрії і бути корисними українському суспільству. Тому це маємо зробити ми. Пам'ятати.

Пам'ятати, щоб жити!

Наталя Піпа