О вооруженном сопротивлении украинцев знает весь мир. О ненасильственном – нет
26 лютого 2022 року фото українців, які стали на шляху колони російських танків у маленькому містечку Бахмач на півночі України, облетіло весь світ. Це були перші акції, з яких почався ненасильницький спротив російському вторгненню.
Мене вразило, як децентралізовано відбувались процеси мобілізації суспільства. Як організовано створювалося багато груп допомоги співгромадянам та протидії російській армії.
У березні 2022 року я вже був в Україні, щоб проаналізувати український ненасильницький громадянський спротив під час великої війни.
Мій інтерес до ненасильницького спротиву зародився на Середньому Сході. Життя в Палестині дало унікальну можливість зрозуміти, як можна було організувати ненасильницький спротив в умовах окупації.
Згодом я заглибився в динаміку насильства в балканському регіоні і швидко зрозумів, що для трансформації локальних і структурних конфліктів надзвичайно важливо зміцнювати громадянське суспільство. Тут вирішальним стає формування інструментів, за допомогою яких воно може протистояти несправедливості, репресіям чи окупації.
У 2007 році я розпочав свій досвід практики ненасильницького опору, ставши співзасновником Міжнародного інституту ненасильницької дії. Наш основний фокус був на Середньому Сході та Північній Африці.
В 2010 році ми змогли залучити ненасильницькі дії, що зароджувалися під час "Арабської весни", навчитися від них і підтримати. У цьому контексті революційні дії в Тунісі, Єгипті чи Бахрейні надихнули іспанське громадянське суспільство зайняти громадські площі в головних містах країни в 2011 році, вимагаючи справжньої демократії та борючись проти політики уряду, що не підтримує жорстку економію.
Ненасильницькі дії є заразними, оскільки вони надихають людей діяти. А через мости солідарності та практичні канали зв'язку ненасильницькі активісти передають свої знання, стратегії та виклики з однієї країни в іншу. Це стало основою першої співпраці з українськими активістами під час руху 15М в Іспанії.
У 2012 році ми організовували тренінги з ненасильницького спротиву в Україні. А в 2013 році я мав нагоду бути на Майдані в Києві, щоб взяти урок з масової громадянської непокори та громадських організаційних процесів під час Революції гідності.
Що таке ненасильницький спротив?
Часто слово "ненасильництво" викликає подив, мовляв, що це взагалі таке за часів війни. Але насправді українці добре знають, що це. Бо, власне, цим ви і займаєтесь.
З перших днів війни і до кінця червня я об'їздив багато населених пунктів України – від Сум і до Львова, – досліджуючи тему мирного спротиву. Знахідки і висновки цієї поїздки вилились в аналіз 235 ненасильницьких дій по всій країні та польове дослідження, яке включає 55 інтерв'ю з українськими політичними і соціальними лідерами, науковцями й активістами.
Широка громадська мобілізація й організованість викристалізувалися у протести (148 зафіксованих випадків станом на кінець червня 2022 року), відмови співпрацювати (51 випадок) та ненасильницькі інтервенції (36). Географічно більшість цих дій відбувалася в південних областях (Херсонській та Запорізькій), що показує стійкість ненасильницького опору в областях під окупацією.
У перші два місяці війни відбувалися акції протестів, але їхня кількість радикально скоротилася наприкінці березня через посилення репресій і викрадень активістів на окупованих територіях. Починаючи з квітня, ненасильницький спротив трансформувався в "невидимі" комунікаційні дії та відмову від співпраці.
Мене вразила самоорганізація українців, зокрема у захисті цивільного населення та в об'єднанні за відстоювання демократичних цінностей. Особливо в окупації, коли національні телекомунікаційні мережі були відключені і люди не могли знати справжніх новин.
Відповідь на запитання "Що таке ненасильницький спротив?" є простою. Це будь-який ненасильницький метод громадянського суспільства, який спрямований на захист людей від насильства, збереження культурних цінностей та відстоювання демократичних цінностей.
Насправді Ґанді визначає ненасильництво як силу, створену людьми з метою самоврядування (сварадж), щоб досягти суспільства, що ґрунтується на правді (сатьяграха).
Український досвід ненасильництва є унікальним, тому що він демонструє, наскільки важливу роль відіграє громадянський спротив у контексті активних бойових дій.
У деяких ситуаціях ненасильницький спротив взаємодіє зі збройним опором, наприклад, будівництво барикад, диверсії російської військової техніки чи опір на окупованих територіях, а також встановлення споруд зв'язку. Однак в інших ситуаціях ненасильництво зберігає власну сферу дії. Акції громадянської непокори місцевих жителів під час російської окупації Славутича 26 березня є вдалим прикладом.
Очільниця Славутицької міської ради Наталія Гантімурова розповіла мені, що переговори з окупантами відбувалися під час протесту. Не після, а під час. Йшли "стінка на стінку": по один бік – громада Славутича, по інший – війська Російської Федерації. В переговорному процесі люди Славутича забезпечили звільнення викраденого мера й дозволили російським солдатам перевірити, що в місті немає зброї. За кілька днів окупації, 28 березня, російська армія залишила місто.
Роль України зараз ще й у тому, аби нагадати світу, як переконати та мобілізувати людей у боротьбі за демократичні цінності.
Для цього треба багато з людьми спілкуватися, розуміти їхні цінності, наприклад, що вони думають про демократію, зокрема про рівність, свободу, толерантність, як бачать майбутнє, та інфікувати їх ідеєю змін.
Україна – це країна з понад століттям досвіду ненасильницької дії
Душа спротиву українського народу – це результат понад столітньої боротьби проти Османської, Австро-Угорської та Радянської імперій та інших іноземних агресорів.
Під час цього спротиву українці розвинули неформальні та децентралізовані структури влади на місцевому рівні, що пояснює масові ненасильницькі дії в містах і селах під час широкомасштабного вторгнення.
Цей спротив поєднувався з культурними рухами опору, такими як шістдесятники. Крім того, після розпаду Радянського Союзу ключові громадянські повстання прискорили укріплення динамічного та сильного громадянського суспільства, від Революції на граніті в 1991 році до Революції гідності в 2013 році.
Ці ненасильницькі громадянські випадки сприяли стійкості українського суспільства. Стійкість є опорою громадянського спротиву; без цієї характеристики громадянський спротив неефективний. Стійкість громади є стратегією стримування, яка може запобігати війнам.
У Кремлі вважали, що вторгнення 24 лютого буде схожим на процес анексії Криму в 2014 році. Вони розраховували, що окремі верстви українського суспільства приймуть окупантів. Фатальна помилка. Військові поразки демонструють, що Росія опинилася в пастці, і одним із факторів, які сприяють цій засідці, є рішучість і стійкість українського народу.
Наприклад, ненасильницький громадянський спротив виявився ефективною стратегією підриву військових цілей іноземного агресора. Під час окупації Херсона дії громадських діячів, що не співпрацювали з російськими окупантами, були вирішальними для того, щоб уникнути становлення російської адміністрації, а отже, інституціоналізації репресій.
Втім, іноземні ЗМІ транслюють гідну відсіч ЗСУ та успіхи дипломатії, але, на жаль, вони не заглиблюються у ненасильницький спротив українців і в те, які результати він вже проносить. Важливо показати, щоб затьмарені російською пропагандою європейці розуміли, кого їм насправді потрібно підтримувати і які є точки входу.
Варто усвідомлювати, якою ціною суспільство виборює свою свободу і що до цього причетна вся країна.
Українці знають, як поводитися, коли їхні соціальні інститути не працюють ідеально. Багато чого відбувається в громадах тому, що є довіра до місцевих лідерів, а не до адміністрації. Під час війни громада зміцнила здатність до самоорганізації, як у мурашнику.
Українці не лише борються з іноземним агресором, а й роблять свій внесок у процес державотворення від місцевого до національного рівня. Однак одним із ключових питань буде те, як національні органи влади створюють простір і канали участі для місцевих громад у процесі ухвалення рішень щодо відбудови та відновлення країни.
Поточний процес творення нації поєднується з укріпленням української полінаціональної ідентичності.
Під час наших розслідувань ми виявили сотні протестних і символічних акцій, де вивішувалися українські прапори, співалися українські пісні, використовувалася символіка як традиційної, так і сучасної України.
Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень та член Української миротворчої школи, відзначив в інтерв'ю надзвичайний культурний спротив викладачів, які відмовлялися співпрацювати з окупантами та навіювати ідеї учнівській молоді.
Директори мелітопольських шкіл написали заяви на звільнення, вчителі шкіл в Озерянах, Сокологірному та Новогригорівці відмовилися навчати учнів за російськими програмами, а працівники Херсонського державного університету звільнилися. Такі акти непокори в багатьох випадках включали загрозу переслідування і репресій, включно з викраденнями і зникненнями від рук російських окупантів.
Інші акти соціальної непокори вчиняли медичні працівники в лікарнях й звичайні громадяни, які відмовлялися передавати свої особисті дані для перепису населення.
Також ми фіксували випадки політичних відмов від співпраці з боку чиновників місцевих адміністрацій, які відмовилися співпрацювати з окупантами. В Енергодарі, наприклад, члени міської ради звільнилися, щоб не легітимізувати російську адміністрацію, тоді як у місті Кирилівка міський голова Іван Малєєв публічно відмовився співпрацювати з загарбниками.
У деяких випадках державні службовці залишали місця своєї роботи, але продовжували до певної міри працювати на благо громадян. У багатьох випадках очільники міст ставали ціллю російської армії, було кілька випадків викрадень.
Ці ситуації спровокували реакцію громадськості, як було в Мелітополі, коли викрадення міського голови Федорова та активістки Гайсумової спровокували демонстрацію з тисячами учасників перед міською радою, які вимагали їхнього звільнення й відмовлялися визнавати нову російську адміністрацію, очолювану Галиною Данильченко.
Під час цих протестів символи російської окупації знімали з громадських будівель в населених пунктах під окупацією, наприклад, прапори Російської Федерації або колишнього Радянського Союзу.
У кінці березня минулого року почали організовуватися акти економічної непокори. Наприклад, коли 29 березня російські війська окупували кабінети Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Бердянську Запорізької області. Усі працівники масово звільнилися, щоб не транслювати російську пропаганду.
12 червня підприємці в Кирилівці відмовилися платити податки місцевій адміністрації.
У цьому типі дій – бойкот і дії осуду – великий вплив мав активіст Микола Давидюк, який організував 6 актів проти міжнародних компаній, які працюють в Росії, зокрема "Рено", "Метро", "Ашан" та "Нестле". Їх було проведено біля офісів компаній в Україні або біля посольств країн, звідки ці компанії походять, з вимогами зустрічі з представниками компаній або дипломатичними працівниками, щоб заявити про осуд. Ці акції висвітили на багатьох телеканалах, у соціальних мережах та в пресі.
Комунікації України під час війни є потужними, відтак і мають підтримку міжнародних медіа.
Відстежування фейків, гідна відсіч пропаганді та гучний розголос правди – теж ненасильницький важливий засіб під час війни.
Ця сила дозволяє не лише протистояти ворогу, а й зміцнювати власні інституції: моніторити корупцію, бути пильним до рішень влади. Україна зараз створює своє майбутнє. У цій жахливій напрузі відбувається консолідація суспільства та зміцнення власних демократичних іституцій.
Україна консолідує свою культурну ідентичність – скільки сторінок історії було переглянуто заново, – а також свою ідентичність з Європою, яка за всієї різноманітності теж бере участь у процесах відновлення справедливості.
Навіщо Європі практикуватися в демократії?
Демократія постійно вимагає практики.
У моїй рідній Іспанії, на нашому наметовому "Майдані", відбулися багатотисячні протести руху 15М, які переросли в громадянський рух 15М. Він виник як реакція на іспанську фінансову кризу тих років. Люди протестували проти високого рівня безробіття, скорочень соціального забезпечення, двопартійної системи в Іспанії, а також капіталізму та корупції. Як результат, протягом наступних кількох років з'явилися нові політичні сили, а традиційна "двопартійна система" в Іспанії припинила своє існування.
Ми трактуємо ці рухи як частину процесу політичного переходу, який триває з часів диктатури Франко. Сьогодні ми все ще боремося за укріплення нашої демократії, заснованої на правах людини та принципах справедливості.
Демократія – це не лише кінцева мета; мова йде про процес. Практика демократії необхідна для досягнення справжньої демократії. Вона має постійно реагувати на нові виклики, такі як російська пропаганда, яка загрожує безпеці Європи.
Важливо, щоб європейці та інші країни зрозуміли та підтримали справедливе рішення відповідно до міжнародного права щодо припинення війни в Україні.
Ця війна є вираженням зміни у світовому порядку, і питання полягає в тому, як ми будемо захищати демократію та мир не лише в Європі, але й у всьому світі. У цьому контексті Україна – можливість для натхнення. Тому важливо капіталізувати, аналізувати та переносити масовий ненасильницький спротив в інші суспільства.
Багато уроків ще належить вивчити. Російська пропаганда працювала занадто довго.
Безумовно, змінилося сприйняття України: Україна є частиною Європи. Тому для всіх нас важливо сприяти стабільності в регіоні. Це повільний спосіб боротьби з авторитаризмом, який є загрозою не лише для Східної, а й для всієї Європи.
Я кажу про авторитаризм, тому що Росія, хоч і є імперією, насправді є лише її демонстрацією зовнішньому світу, оскільки всередині країни панує авторитаризм. Якщо це не зупинити, то завтра ми можемо спостерігати це в орбанській Угорщині, Сербії чи Іспанії, де у політиці зростають ультраправі рухи.
Насильство може спалахнути і в європейському суспільстві. Тому Європа повинна реагувати на те, що відбувається в Україні. Ви своїм прикладом показуєте, як боротися за соціальну емансипацію.
Українці зараз відкриті до нового сенсу життя. Зараз ви переживаєте часи, які є благим плацдармом до справжньої демократії. Попри горе втрат і лють, українці зараз найживіші з живих!
Феліпе Даца
Розмовляла Тетяна Кириленко, співзасновниця Spinus Agency
Переклали Тетяна Кириленко та Ксенія Прокопенко
