Разрешено – не значит запрещено: почему пора вернуть обязательное электронное декларирование
За понад рік після скасування обов’язку декларувати свої статки деякі чиновники почали вважати, що подавати декларації взагалі заборонено. Це ще раз показало, чому настільки важливо якнайшвидше відновити електронне декларування.
Нещодавно під час пресконференції мер Чернівців Роман Клічук у відповідь на запитання, чи подаватиме він декларацію про активи за 2022 рік, сказав:
"Я просто знаю, що це заборонено, вона зараз не подається. Але я не ховаюся, тут якихось складнощів із тим, щоби подати декларацію, немає. Поки не задумувався над цим питанням. Якщо в законодавчо обумовлений час я маю подати декларацію, обов’язково її подам".
Чи то чернівецький міський голова щось переплутав, чи повномасштабне вторгнення триває надто довго, але історія про заборону декларування – неправда. Хоча позиція така для декого може бути зручною, вона навряд чи є зручною для воюючої країни.
Річ у тім, що за сім років після запуску електронне декларування показало себе одним із найбільш ефективних механізмів для запобігання корупції серед посадовців. А його публічність допомагала тримати чиновника "у тонусі", адже будь-який журналіст, активіст чи пересічний українець міг дізнатися, яким майном той володіє, і звідки воно взялося.
Запровадження електронного декларування в Україні стало справжнім проривом антикорупційної реформи. Так, регулярно звітуючи про свої статки, декларанти підтверджували свою доброчесність перед платниками податків, а подеколи навіть несли юридичну відповідальність за корупційні діяння.
Саме завдяки декларуванню можна було виявити такі правопорушення, як необгрунтованість активів та незаконне збагачення. За останнє посадовець навіть міг бути притягнений до кримінальної відповідальності.
Читайте також: 5 аргументів, чому електронне декларування необхідно відновити вже сьогодні
Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну обов’язковість декларування призупинили до кінця воєнного стану. Відповідні зміни внесли до Закону "Про захист інтересів суб’єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни".
Зі свого боку Національне агентство з питань запобігання корупції опублікувало роз’яснення, де зазначило: "...до перемоги над рашистськими загарбниками та припинення воєнного стану суб’єкти декларування не повинні втрачати час на заповнення та подання декларації та(або) повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, натомість мають докладати всіх можливих зусиль, спрямованих на захист власної свободи, миру в Європі та світі, оборону Української держави".
В іншому ж роз'ясненні НАЗК ще раз ствердно наголосило: "...спочатку перемога, а потім – декларування та перевірки".
Таким чином, обов’язкове подання декларацій публічними посадовцями було скасоване. І хоч повномасштабна війна триває, боротьба з корупцією та євроінтеграція залишаються серед наших пріоритетів, і декларування посадовців відіграє у цьому важливу роль.
Тут важливо підкреслити, що навіть торік подавати декларації ніхто не забороняв, натомість цей обов’язок став добровільним. Тому чи лукавить пан Клічук у своїй відповіді, чи просто давно читав закон, але його слова суперечать дійсності. І створюють для нього ж самого деякі незручності.
Ті ж торішні зміни передбачали, що після закінчення воєнного стану чиновники матимуть три місяці для подання декларацій за всі роки, за які ще не звітували. Щоправда, тоді ніхто не міг передбачити, як довго триватиме війна. І які проблеми це може створити для декларантів та тих, хто їхні декларації перевірятиме.
НАЗК регулярно оновлює дані щодо динаміки декларування, і останнім часом число поданих декларацій зростає десь на 10 тисяч щотижня. За останніми даними, свої декларації за 2021 рік подали 378 638 осіб, а за 2022-й прозвітували 231 644 декларанти. Із них, наприклад міністри, народні депутати, судді та топчиновники складають тотальну меншість.
Читайте також: "Їж, молись, не подавай декларації": як апеляція ВАКС створила "лазівку" для недоброчесних чиновників
Підливає олії в вогонь ще й те, що за останні кілька місяців Україну сколихнула низка корупційних скандалів, які можна було б виявити раніше через дані з декларацій. Наприклад, журналістське розслідування "Української правди" щодо ймовірного набуття нардепом Павлом Халімоном вартісної нерухомості у центрі Києва. Або імовірне незаконне отримання подарунків заступником Генерального прокурора Олексієм Симоненком, дані про яке оприлюднив журналіст Михайло Ткач.
І це – на тлі регулярного закриття справ щодо недостовірного декларування через спливи строків давності. Так тільки в останні пару місяців уже уникнули відповідальності нардепи Маргарита Шол, Михайло Волинець та Анна Колісник. Справи щодо них стосувалися даних в деклараціях аж за 2020 рік – що й казати про розслідування порушень за роки, коли декларувати статки було необов’язково.
Всі перераховані факти свідчать про одне: відсутність обов’язку декларувати своє майно створює сприятливі умови для корупційних правопорушень та дає корупціонерам відчуття безкарності. Така ситуація є недопустимою навіть у мирний час, не кажучи вже про воєнний.
На цю проблему звертають увагу і міжнародні партнери України. Так, у нещодавно опублікованому меморандумі України з МВФ одним із обов’язків, який наша країна зобов’язалася виконати до кінця липня цього року, є прийняття закону про відновлення декларування публічних посадовців, які не беруть безпосередньої участі в мобілізації та військових діях, а також відновлення функції НАЗК щодо перевірки цих декларацій.
І тут не треба вигадувати велосипед! У парламенті ще з вересня минулого року зареєстрований законопроєкт №8071, покликаний відновити для посадовців обов’язок подання електронних декларацій. Цей документ також передбачає винятки для чиновників, які не змогли прозвітувати про заробітки та статки через виконання завдань в інтересах національної безпеки й оборони України, безпосередню участь у бойових діях чи інші обставини, спричинені військовою агресією російської федерації.
Звісно, цей законопроект можна доопрацювати до другого читання, аби зробити його ще кращим з точки зору відповідей на виклики воєнного часу. Наявність такого документа показує реальний пошук шляхів для вирішення проблеми, але затягування з його прийняттям свідчить про неготовність тих же нардепів поділитися даними про своє майно. До слова, серед народних обранців свої декларації за 2021 рік подали 39 осіб. А за 2022-й – всього 21.
Саме тому ми в Transparency International Ukraine на рівні з іншими представниками громадського сектора неодноразово закликали парламент прийняти відповідні зміни в законодавство. До слова, законопроєкт №8071– не єдина така ініціатива нардепів. За цей час в парламенті обговорюються й альтернативні ідеї, які так само можуть повноцінно вирішити цю важливу антикорупційну проблему.
Тож наразі Рада має різні можливості, щоб виконати вимоги МВФ і повернути Україні головний антикорупційний запобіжник – обов’язкове електронне декларування чиновників. Варто просто ними скористатися. Бо чим довше будемо відтягувати з цим, тим більше посадовців забудуть про таку форму звітування перед суспільством, відвикнуть від неї або взагалі вирішать, що декларації під забороною.
Наталія Січевлюк
