Будущее военной контрразведки

Існування держави в умовах війни головно забезпечує військо. Воно ж, захищаючи країну, саме потребує захисту від ворожої розвідки та зрад – явищ, яким має протидіяти військова контррозвідка, що здійснюється нині СБУ.

Очевидно, що актуальність військової контррозвідки (далі – ВКР) з-поміж напрямків роботи СБУ набула мало не найбільшого значення. Фокус ВКР – насамперед особовий склад ЗСУ та інших військових формувань крізь призму вірності власній державі, зокрема під час роботи з таємною інформацією, розпорядження військовим майном і зброєю та командування.

Адже увага ворога до розвідувальної та диверсійної діяльності у військовій сфері, якою займається не лише Головне управління розвідки (ГУР), має один із найвищих рівнів у світі.

Нелегкий шлях військової контррозвідки незалежної України

Наприкінці 1991-го на основі Особливих відділів КДБ СРСР, які дислокувалися в Україні, було створено Управління військової контррозвідки Служби національної безпеки України. А вже наступного року, з прийняттям закону "Про СБУ", створено Головне управління ВКР. При цьому було обрано лінійну систему підрозділів дзеркально побудові ЗСУ та інших військових формувань.

Попри організаційний розвиток, досягати ефективності у роботі ВКР було складно через складне економічне становище, масштабні зміни в ЗСУ, корупцію та демотивованість. Паралельно формувався та набував розмаху надприбутковий розпродаж військового озброєння, яке відбувалося за участю СБУ (ВКР). 

Тисячі танків, сотні літаків, РСЗВ, артилерійські установки, стрілецька зброї та боєприпаси шляхом систематичного заниження технічного стану, вартості, проходження бюрократії, виводилося для реалізації Укрспецекспортом та підприємствами з його орбіти. СБУ було зобов’язане протидіяти цьому явищу, якщо не завчасно по лінії контррозвідки, то розслідуваннями.

У грудні 2003 Управління ВКР у складі Департаменту контррозвідки перетворено у Департамент ВКР СБУ. І відновлено систему органів ВКР за лінійним принципом, яка була втрачена у 2000: Сухопутні війська (Західний, Південному, Північному регіонах), Військово-повітряно сили (ВПС), ВМС ЗСУ, Державна прикордонна служба (ДПСУ). 

Проведені заходи у СБУ за головування Ігоря Смешка мали на меті передачу ВКР до Міноборони для об’єднання з військовою розвідкою (ГУР МО). Але, не маючи продовження оптимізації своїх умов функціонування, військову контррозвідку чекало майже десятиліття деградації.

Період 2005 – 2013 років відзначився пониженням ВКР до рівня Управління у складі Департаменту контррозвідки СБУ у 2005, розформування лінійних підрозділів які працювали по Центральному, Південному та Північному регіонах ЗСУ з переформатування структури підрозділів ВКР за регіональним принципом. Разом з цим відбулося суттєве скорочення штату підрозділів ВКР СБУ та обмеженням їх повноважень щодо ЗСУ. 

Водночас відбулися чергові масштабні розпродажі військового майна завдяки постановам Кабміну, зокрема у 2005, 2008, 2011, 2013. Хоча про яку протидію можна говорити, якщо сама СБУ за підписом Азарова у 2010 погодилася продати 8171 автоматів (АК/АКС-74) та 481 тисячу набоїв.

Наслідком таких змін, достатньо навести той факт, що з окупованого Криму на материкову частину повернулося лише 3990 військовослужбовців ЗСУ з 15468. Хоча, говорити про ефективність СБУ в цілому на той момент позбавлено сенсу, бо самих працівників Служби повернулося 290 з 1614. Тим часом небезпека для країни лише починала посилюватися.

За оцінками фахівців, станом на початок 2014 року у нас фактично не було військової контррозвідки. Водночас кількість особового складу ЗСУ збільшилася зі 165,5 до 250 тис.

Зі зміною керівництва країни і СБУ, включно ВКР, яку очолив Сергій Левченко, почалася відбудова. Збільшилася кількість підрозділів та у декілька разів чисельність оперативного складу. Знову порушено питання щодо передачі ВКР до Міноборони.

Покращилося володіння оперативною обстановкою на об’єктах ВКР. Почали з’являтися позитивні результати роботи ВКР: припинено діяльність 15 шпигунів, викрито понад 100 агентів іноземних спецслужб, понад 400 особам скасовано допуск до державної таємниці. У 2020 році ВКР знову набула статусу Департаменту СБУ.

Сьогодення: повномасштабне вторгнення ворога

2022 рік став сильним викликом для ВКР, оскільки об’єкт забезпечення збільшився: кількість особового складу виросла від 250 орієнтовно до 700 тис, а фінансування від 118,8 до 857,5 млрд грн; активно формувалися нові частини, зокрема Сил територіальної оборони та доукомплектовувалися існуючі частини ЗСУ; посилились ризики розвідувальної та диверсійної діяльності відносно командування ЗСУ та секретної інформації.

Попри позитивні зрушення ВКР, Департамент не був готовий повністю справлятися зі своїми завданнями. На щастя, загальна мобілізація і єдність в країні допомогли попередити багато небезпеки, але зменшення ритму життя і роботи після перших місяців повернув негативні речі на свої звичні місця, які роками просочувалися та привносилися в Службу.

Подібний стан речей потребував адекватної управлінської реакції в СБУ, як це мало місце значною мірою у 2014 році: співмірне збільшення оперативного складу співробітників, посилення заходів контррозвідувального забезпечення тощо. У липні 2022 через накопичення негативу навколо Служби, президентом небезпідставно було звільнено голову.

Також було звільнено багаторічного начальника Департаменту ВКР Сергія Левченка. Замість нього призначено Олександра Дубровіна, який очолював управління ВКР СБУ у Дніпрі. Як виявилося, зроблено це було не з метою покращення роботи ВКР, а скоріше навпаки. Оскільки замість вирішення існуючих викликів, було прийнято купу нерозумних, шкідливих рішень.

а) Розформування підрозділів

Зі зміною керівництва Департаменту ВКР у липні 2022 року відбувся ряд неоднозначних рішень щодо його структури.

Без пояснень, чи притягнення співробітників до відповідальності, що слугувало б поясненням тому, було ліквідовано низку оперативних та аналітичних підрозділів, які часто складалися з кваліфікованих співробітників, чим втрачено частину потенціалу департаменту та контроль за оперативною обстановкою у певних секторах.

Разом з цим, було розформовано "авіаційне" управління, яке мало кращі результати в Департаменті, здійснюючи контррозвідувальне забезпечення Повітряних сил ЗСУ: радіолокаційні підрозділи, зенітні ракетні війська, військові аеродроми і авіація, їх командні пункти. Цей факт має викликати сильну стурбованість, бо саме контррозвідувальному забезпеченню Повітряних сил від початку війни було приділено особливу увагу, як надважливому і найбільш високомобільному виду військ. Об’єктом ВКР була домінуюча частина Повітряних сил по всій території України. І хоча контррозвідувальне забезпечення формально залишилося шляхом розкидання управління по іншим підрозділам, загальна спроможність контррозвідувального забезпечення суттєво зменшена.

Враховуючи важливість панування у повітряному просторі під час війни, яку ми відчули постійними ракетними обстрілами, значення ефективної контррозвідки у Повітряних силах переоцінити складно. І це без врахування намірів побудови сучасної системи ешелонованої протиповітряної і протиракетної оборони України шляхом переоснащення новітніми зенітними ракетними комплексами вітчизняного та іноземного виробництва: PATRIOT, IRIS-T, NASAMS, SAMP-T, Gepard, які вже надійшли і надходять до нас.

Перспективи інтеграції вітчизняної ППО в систему ППО НАТО, розробка багатоканальної універсальної зенітно-ракетної системи "Кільчень" та побудова аналогів ізраїльського "Залізного купола" вимагає посилення системи контррозвідувального забезпечення військ ППО, а також її готовності новим викликам. Але схоже для нового керівництва Департаменту ВКР і Служби це не пріоритетні речі.

б) Корислива кадрова політика

Відмінною умовою роботи особового складу Департамент ВКР на відміну від "престижних" підрозділів Служби є більш сприятливі умови для професіоналізму і доброчесності, через відсутність прямої можливості "монетизовувати" свою роботу. Таким був стан речей принаймні для більшості особового складу, зокрема у період 2014 – 21 років. Наслідком таких умов, мало бути просування професійних кадрів на керівні посади. Але просування вгору по службі у відомстві з радянських часів здійснюється за суб’єктивним баченням вищого керівництва, яке часто орієнтується на особисте знайомство і лояльність. У зв’язку з цим, Дубровін звільнив значну частину керівництва у Департаменті (заступники, начальники управлінь).

Деструктиву також привнесло залучення співробітників з інших напрямків роботи. Нині домінуюча тенденція стосується співробітників управління "К", рідного для нинішнього голови відомства Василя Малюка, якими насичують ВКР. Людей ставлять як на керівні посади, так і середню і оперативну ланки.

Паралельно, сотні працівників Департаменту ВКР виводять у розпорядження керівників, що передбачає зняття з посади та увільнення від відповідних обов’язків із збереженням заробітної плати на декілька місяців, після чого співробітник може бути звільненим.

Належним внутрішнім регулятором у цій ситуації мало б виступати Головне управління внутрішньої безпеки СБУ. Однак, маючи широкі кадрові повноваження, ВБ нерідко блокує просування кваліфікованих співробітників, попри відсутність застережливих фактів. Натомість дивним чином, не звертає увагу на часті факти непотизму. Хоча, складно очікувати принциповості від співробітників підрозділу, яке, не так давно очолюючись Наумовим, не зазнало повноцінної фільтрації та чистки.

У зв’язку з цим у Службі відбувся незвичайний випадок, коли чимало співробітників Департаменту ВКР, вимушені були звертатися до президента з проханням про "допомогу та захист від свавілля, вчинюваного керівництвом ДВКР СБУ", але як виявилося без жодної реакції.

Питання щодо виправданості такої кадрової політики в умовах війни є сумнівним, адже відсутність справедливості, коли кожен отримує відповідно до своїх здібностей викликає зневіру співробітників, посилює прояви професійної деформації та вигорання, інколи стаючи мотивом дій на шкоду інтересам країни.

в) Відсутність сталої лінійно-територіальної структури

Структура ВКР, як будь-якого підрозділу, що здійснює заходи відслідковування та пошуку на місцях, має враховувати кількісно-якісні параметри об’єкта щодо якого здійснюються відповідні заходи. Організаційна побудова ВКР має відповідати і пропорційно співвідноситись зі структурою та чисельністю військових формувань. Такий принцип по своїй суті є лінійно-територіальним. Однак, різними поколіннями військових контррозвідників допускаються ідентичні управлінські і організаційні помили без врахування фахового, експертного бачення.

Хоча саме існування сталої, науково-обґрунтованої структури ВКР, як під час миру так і в умовах воєнного (особливого) стану є гарантією безперервності і достатності рівня володіння оперативною обстановкою на об’єктах (лініях) оперативного забезпечення і в їх оточенні, здатності здійснювати вплив на її розвиток. Вказане, власне, відповідно до внутрішньо відомчих актів СБУ, є основним показником ефективності роботи оперативного співробітника та підрозділу в цілому.

Натомість, розташування регіональних органів СБУ у відповідності з адміністративно-територіальним поділом країни у сукупності з недостатньою пріоритетністю ВКР, у більшості випадків унеможливлює утворення сталої, оптимальної структури Департаменту. Наслідками є значне зменшення ефективності роботи, а відповідно втрата можливості вчасно попереджати загрози національній безпеці у військовій сфері.

г) Непрофесійна зацікавленість

Оцінюючи перебування Дубровіна на посаді начальника Департаменту ВКР, напрошується питання її мети. Адже посилення контррозвідувального забезпечення військових формувань не відбулося, як і не створено передумов для цього щодо збільшення оперативного складу співвідносно ЗСУ, оптимізації організаційної побудови Департаменту чи зменшення негативного впливу інших підрозділів Служби.

Випадки корупції у Міністерстві оборони, військових частинах ЗСУ та тенденції призначення співробітників по лінії корупції у Департамент ВКР з одного боку та послаблення контррозвідувального забезпечення військових формувань з іншого, підводять до думки як підтверджується на практиці – непрофесійна зацікавленість керівництва Департаменту у військовій контррозвідці, що на практиці виражається у фактах корупції та службового недбальства співробітників.

Актуалізація військової сфери, перш за все через збільшення суми грошових обертів, надало Департаменту ВКР спотвореної "престижності" в СБУ. Через що, на практиці, вбачається зміна пріоритетів: боротьба з корупцією і розслідування, замість контррозвідки. Боротися з наслідками, а не попереджати їх.

Знову у діяльності СБУ превалює правоохоронна складова над спеціальною (контррозвідувальною). Своєю чергою, знову підміняючи інші правоохоронні органи у їх діяльності (НАБУ, ДБР). Чи робиться це з оптимальною турботою про національну безпеку? – питання, яке має риторичне забарвлення.

Чи можливе краще завтра для військової контррозвідки?

Нинішнє положення ВКР у внутрішній конфігурації Служби з існуючим станом справ вказує на її погане становище, покращити яке могла б повноцінна реформа СБУ: перетворення з правоохоронного органу у спецслужбу з наглядом парламенту. ВКР своєю чергою є самодостатньою сферою контррозвідки з огляду на цілісність та замкнутість об’єкту (ЗСУ, воєнізовані формування, оборонно-промисловий комплекс) та його характерністю, яка потребує власної структури, підходів у роботі та компетентності у військовій сфері.

Власне, здійснення військової та умовно цивільної контррозвідки під дахом одного відомства не є каноном організації у світі спецслужб. Бо певна конфігурація є адміністративно-управлінським рішенням щодо реалізації національних інтересів та ризиків чи загроз з урахуванням різних факторів: політичний режим, тип економіки, національні особливості, рівень мілітаризованості, партнерство з іншими країнами тощо. А враховуючи світове різноманіття країн, існує декілька варіантів суб’єктної організації здійснення військової контррозвідки:

1. Єдиний орган державної безпеки – поєднання військової, цивільної контррозвідки та інших функцій. Характерно для мілітаризованих, авторитарних країн пострадянського простору, зокрема росії, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану.

Роль військової сфери у житті країни для них є ключовою, виробництво має значну частку держави, оборонна промисловість функціонуюча. Однак ключовою ознакою є позиція перманентності загрози – радянська світоглядна спадщина, яка обмежує перспективу природних, демократичних процесів та зовнішньо-політичної відкритості.

Однак цим концентрація влади у відомстві не обмежується, передбачаючи правоохоронну функцію розслідування злочинів з огляду на потреби функціонування каральної системи, яка передбачає меншу міру законної поведінки і розвитку. Своєю чергою по вертикалі відомства переважно підпорядковуються президенту, що, наділяючи його відповідними засобами впливу, обмежує статус міністра оборони, як потенційного політичного конкурента.

Схожа модель побудови відомства в Туреччині, але з суттєвими функціональними відмінностями. Національна розвідувальна організація Туреччини, створена в часи Холодної війни, як вбачається з назви, здійснює розвідувальну діяльність. Контррозвідка здійснюється також, як у цивільній так і військовій сферах. Однак відомство не наділене повноваженнями розслідувати злочини, що відносить його до категорії спецслужб.

Україна також отримала радянський спадок, однак значною мірою зберегла його, дозволивши перенаправити його потенціал на власні інтереси Служби та вищого політичного керівництва, чим погіршила стан справ. Паралельно не реагуючи на суспільно-політичні зміни в країні. Таким чином було втрачено оптимальний момент перебудови СБУ у спецслужбу та оптимізацію побудови нашого потенційного розвідувального товариства (спецслужб), що існує в країнах з набагато меншим обсягом національних інтересів і зовнішніх загроз.

У зв’язку з цим, ми можемо констатувати власне збільшення ролі військової сфери в житті, або навіть існуванні країни, відповідно, важливість військової контррозвідки. Однак нашою відмінністю є вихідний і прийнятний в подальшому демократичний режим, що передбачає превалювання цивільного над військовим. А відповідно, доцільність градування цих сфер.

Разом з цим, розбудова і збереження режиму та добробуту, на відміну від згаданих країн, вимагає подолання негативних соціальних та управлінських явищ як корупція, зловживання та непотизм. Тому, ситуація збереження вихідного стану відомства з такими явищами є неприйнятною, а подолати їх без вжиття управлінських, реформаторських рішень неможливою.

Натомість, саме таке бачення закладено і збережено у реформаторському законопроекті №3196-д по СБУ, який, фактично, Служба заблокувала руками певних депутатів, зокрема з президентської фракції.

2. Єдина військова спецслужба, яка замикає на собі розвідку та контррозвідку у військовій сфері. Реалізовано у західно-європейських країнах, наприклад: Велика Британія, Бельгія, Нідерланди. Країнах, що входили до складу Югославії, Чехословаччини: Хорватія, Боснія і Герцеговина (безпосередньо в складі Міністерства оборони), Чехія, Словаччина. Північних та країнах Балтії: Швеція, Фінляндія, Литва, Латвія.

Спільним для згаданих країн є членство в НАТО і ЄС, серед яких цей підхід є переважаючим. Демократія, відсутність мілітаризму дозволили розмежувати цивільну і військову сфери, сприяючи спецслужбі якісніше зосередитися на своїй ділянці. Водночас, формування військових спецслужб країнами колишнього варшавського договору було реалізовано шляхом проведення реформ, як одразу після розвалу совка, так і після переоцінки зовнішніх загроз західному світу чи виникнення внутрішньо-політичних підстав.

Відзначу, подібний підхід за межами Європи, зокрема в Ізраїлі та Пакистані від часу здобуття ними незалежності. Сформовані військові спецслужби, зосереджуючись головним чином на розвідці, як більшість країн світу з часом надавали більшого значення контррозвідці. Попри присутній мілітаризм, модель виявилася робочою з огляду на життєздатність демократії, яка знаходиться під постійними загрозами сусідніх країн.

Перевага такого підходу організаційна та технічна незалежність військової контррозвідки від військової, менші ризики витоку секретної та управлінської інформації, кращій умови відслідковування оперативної обстановки. Однак ризиком є нівелювання результатів контррозвідувальної діяльності, які можуть впливати на оцінку керівництва відомства, вищий мандат в якому займає зазвичай розвідувальний напрямок. Також через інертність життя військової сфери, чи перебування під військовою парасолькою, можливе зменшення спроможностей військової контррозвідки.

Своєю чергою рівень патріотизму особового складу збройних сил, ризики агентурного проникнення, військові загрози та розвиток оборонної промисловості – аспекти, які можуть корелювати доцільність такої моделі. Адже зміни політичних режимів в країні, перебування в інших військових блоках чи придушення ідеологічного потенціалу може призводити до негативних наслідків, зокрема у військовій сфері.

Приміряючи на нас таку модель, потрібно зауважити, що попри наявність союзників, чи навіть входження до НАТО, вона не гарантує нам безпеки.

Потреба формування потужної, самостійної армії та подолання загроз, вимагає від нас як відповідної як військової розвідки так і контррозвідки. Однак лінгвістична, культурна і релігійна близькість разом зі спільним минулим є дуже сприятливим полем вербування співробітників, що багато разів мало місце. Відтак потреба ефективного контррозвідувального забезпечення у військовій сфері, вимагає від нас самостійності ВКР від розвідки і ,власне, Міністерства оборони, через згадані причини, корупцію чи можливість потрапляння у політичну залежність.

Власне, ідея об’єднання військової контррозвідки і розвідки в Україні не є новою. Відповідні наміри мали місце зокрема у 2003, 2015 і 2022 роках. Останній випадок виражався у реальних спробах шляхом підготовки та подачі законопроекту №7380 на хвилі широко сформованого запиту на "український Моссад" через появу у публічному інформаційному просторі кадрів жорстоких вбивств нашого мирного населення. Згідно ПЗУ передбачалося створення Служби воєнної розвідки та контррозвідки України. Згаданий законопроект отримав навіть три альтернативні законопроекти, як свідчення широкої небайдужості депутатського корпусу до гучного медійного кейсу. Однак фахово за вирішення питання ніхто не взявся.

3. Система органів військової контррозвідки. Прикладом слугують США. Крім наявності підрозділів розвідки у сухопутних, повітряних, морських силах, що притаманно також раніше згаданим країнам, попри наявність Розвідувального агентства Міністерства оборони, функціонують відомства які зосереджені на окремих складових контррозвідувальної діяльності.

Окрім контррозвідувальних заходів щодо особового складу армії мають місце пов’язані напрямки: збереження секретної інформації та контррозвідувального забезпечення військово-оборонної промисловості, яка може передбачати своїм об’єктом не лише оборонні підприємства, але й контрагентів, які постачають чи купують продукцію. Власне доцільність такого розширення об’єкту контррозвідки залежить від його цінності, оскільки створює ризики.

Покриває наведену ділянку у США Агентство контррозвідки та безпеки оборони, яке було створено у 2019 році з огляду на підвищення ризиків шпигунства в оборонній промисловості. Таке рішення видається цілком логічним з огляду на обсяги військової промисловості у США та глобальні національні інтереси. Однак й зміна стану безпеки у світі та ризики агресивнішої розвідувальної діяльності проти їх армії, можуть обумовити потребу створення окремого відомства військової контррозвідки.

Доцільність розглядати таку модель побудови ВКР у нас відсутня. Оскільки нинішній стан у військовій сфері потребує відокремленості контррозвідувального відомства від розвідувального, включно з Міноборони. Ба більше, це передбачало б масштабні зміни у двох відомствах і створення третього, яке не має поля діяльності близького до американського.

4. Окремий орган військової контррозвідки. Відповідно, окремий орган військової розвідки, які підпорядковуються Міністерству оборони. Одна з двох переважних моделей побудови військових спецслужб серед країн – членів НАТО, зокрема в Німеччині, Франції, Польщі.

Виникнення окремого відомства в наведених країнах обумовлено різними обставинами у різні періоди часу. Однак спільною причиною їх формування були негативні результати роботи попередніх відомств на фоні наявності загроз національній безпеці з боку радянського союзу, а потім росії. Нині ситуація лише погіршилася: процеси реекспансіонізму, агресивніша агентурна робота, інформаційно-психологічні диверсії.

Актуалізація збройних сил і військової промисловості – виклик, долати який можна ефективніше з такого організаційного, вихідного положення військової контррозвідки. З огляду на це, а також військово-політичне партнерство, спільність ворога (опонента) та нашу потенційну співмірність геополітичної ваги зі згаданими країнами, цей приклад, попри наведені раніше переваги такого підходу, є для нас релевантним зразком організації ВКР.

Адже актуальність і запит на ефективність військової контррозвідки для країни, з огляду на перспективи військового протистояння з ворогом та загалом нестабільність у світі, вказують на потребу повноцінного приділення уваги цьому питанню і формування достатньої політичної волі. Оскільки історія про Давида і Голіафа, вже відбувається у Департаменті ВКР де схоже останній має хороші шанси перемогти.

Віталій Цокур

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.