Не "Леопардами" едиными. Почему будущее украинской экономики – за отечественным вооружением?

З початком повномасштабної війни будь-яка новина про техніку чи озброєння, створене в Україні, викликає шквал захоплення. І це логічно – оборонний сектор працює на повну потужність, а нам (свідомо чи підсвідомо) хочеться бачити не лише німецькі "Леопарди" чи британські "Старстріки", а й українську "Богдану", вітчизняну "Стугну" тощо. 

Інше питання – що відбувається за лаштунками цих новин. І ще цікавіше – як все було влаштовано до 24 лютого. Адже воєнні розробки – це не лише про захист та боротьбу, а й про прибутки й розвиток економіки. Звісно, за умови, що розробники подбали про інтелектуальну власність. Ось про це сьогодні й поговоримо.

Що ми мали до повномасштабної війни? Темою озброєння, виготовленого в Україні, цікавилися хіба що профільні видання та відповідні експерти. Водночас, якщо наші фахівці створювали умовний безпілотник, він розроблявся переважно в цивільних цілях. 

По-перше, так легше експортувати. 

По-друге, відкривається значно ширша аудиторія покупців. І з цим сьогодні доводиться мати справу нашим військовим, переобладнуючи та модернізуючи подібні розробки.

Важливіше, якою буде їхня доля після нашої перемоги. Я переконана, що у повоєнні часи йтиметься насамперед про так звані товари подвійного призначення. Тобто частина виробників зрештою повернеться до "мирних" ідей. Тут варто завдячувати (і я кажу про це без сарказму) західним постачанням. Адже сотні тисяч одиниць іноземної зброї – це також виклик для наших фахівців.

Конкуренція не вмирає ніколи, навіть під час війни. Точніше, під час війни – поготів.

Читайте також: Від "Джавелінів" до HIMARS. Еволюція поставок західної зброї на війні в Україні

Військпром має приносити системний, а не разовий прибуток

Але повернемося до сьогодення. Напевно, найбільша проблема нашої воєнної промисловості – формат роботи з державними замовленнями.

Тобто на створення певних прототипів зброї спрямовувалися кошти, після чого миттєво підключалися суб'єкти підприємництва. І вже вони, а не державні концерни, доводили прототип до промислового зразка. А отже, на цьому етапі проєкт інтелектуальної власності "дивом" закріплювався за бізнесом. Як наслідок – Україна не мала з цих розробок ані гривні.

Чи можливо це повернути, переграти? На жаль, ні. Але ми можемо привести цей процес до загальносвітової практики. Звісно, тут не вийде обійтися однією лекцією чи покроковою інструкцією.

Це системна робота, яка має починатися з малого – донести національним виробникам необхідність правильної реєстрації їхніх винаходів. 

Найпоширеніша "схема" сьогодні – розробити, отримати разовий прибуток, дати гучну новину і… віддати це у приватні руки. Руки, які починають заробляти на цьому по-справжньому.

Приблизно так все тривалий час працювало на одному з найбільших українських державних підприємств. На жаль, його керівництво досі жило за радянською філософією. 

Просто вдумайтесь: гіганти, які реалізують більшість воєнних розробок нашого оборонного сектора, не вміють комерціалізувати власну роботу. Ба більше, вони навіть не займаються базовою реєстрацією. 

На щастя, ми маємо і гарні приклади. Скажімо, конструкторське бюро "Луч". Йому пощастило з грамотним керівництвом, яке розуміється на важливості інтелектуальної власності та намагається її захищати.

Воєнні розробки – це не лише перемога, а й економіка

Так ми поступово підійшли до висновку, що воєнні розробки – це не лише про знищення ворога, а й про економіку в різних аспектах. Насамперед це комерціалізація. І якщо виріб переходить від прототипу до виробництва, тобто прибуткового тиражування, Україна отримує щонайменше дві потужні можливості.

Перша – це самозахист. Нам варто зняти рожеві окуляри й усвідомити, що західна допомога рано чи пізно зменшиться у масштабах. Адже запаси партнерів – не є нескінченними. І навіть після перемоги питання новітнього озброєння буде одним із ключових. 

Тож вітчизняна зброя (абсолютно вся: і протитанкові ракетні комплекси (ПТРК), і самохідні артилерійські установки (САУ), і броньовики) може закрити цей запит. І зробить це економічно вигідніше, аніж закупівлі у закордонних концернів. 

Таке собі комбо – ми не лише розвиваємо власний воєнпром, а й зменшуємо майбутні витрати на захист.

Друга можливість – експорт нашого озброєння. Адже Україна сьогодні має унікальні можливості. Будь-яку розробку можна протестувати в умовах реальних бойових дій. 

Чи багато прогресивних країн можуть забезпечити такий "тест-драйв" для власних розробок? Питання риторичне. Ба більше, іноземне озброєння проходить випробування війною просто зараз – в Україні. І якщо наші винаходи покажуть високу результативність і ефективність, експорт може стати одним із пріоритетних напрямків повоєнної України.

Очевидно, що за другим сценарієм ми маємо добре попрацювати над охоронними документами. Зробити сферу інтелектуальної власності не просто іміджевою картинкою, а реальним інструментом охорони і захисту інтелектуальної власності й одночасно – майбутніх прибутків до держбюджету.

Можна виділити й третю можливість – ті самі товари подвійного призначення. Адже виробники, які перейшли на "воєнні рейки", після перемоги повертатимуться до роботи в звичному режимі. Їхні виробництва не зникнуть.

І це ще одна чудова можливість комерціалізувати вітчизняні винаходи й глянути в бік експорту. 

Глобальний ринок не прощає помилок

Сьогодні український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій – ІР офіс – має цілком чітке та зрозуміле завдання: підтримувати галузь та надавати всі необхідні консультації.

Однак це не означає, що підтримку отримають "проблемні" чи "безпроблемні" виробники. Ні, її мають отримати всі, без вибірковості. Адже повноцінні зміни в системі зможуть відбутися лише після запровадження та становлення загальної, цілісної культури роботи з інтелектуальними правами. 

Як це можливо? Винятково у взаємодії між усіма стейкхолдерами процесу, враховуючи Міністерство оборони та Укроборонпром. Оскільки підтримка національного розробника в сфері безпеки й оборони – одна зі стратегічних цілей Офісу.

Ми чудово бачимо ті проєкти, які вже реалізовані. Їх безліч, а найбільше – у сфері безпілотників. Той випадок, коли попит рухає пропозицію та змушує виробників не просто "штампувати" типові моделі, а розвиватися й адаптуватися під нові реалії. 

Читайте також: Президенту та міністру оборони: Там, де немає дронів, розхідним матеріалом стають люди

Цей "бум дронів" означає, що їх можна і варто виводити на промислове виробництво. Спочатку – для України, у перспективі – для глобального ринку. І вкрай важливо не повторити помилок минулого, а подбати про всю документацію, всі реєстрації та патенти. Власне, це і є нашим завданням: захистити виробників та їхні розробки, поки ці розробки допомагають нашим воїнам захищати всю країну.

Олена Орлюк, очільниця Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій, докторка юридичних наук, професорка кафедри Інтелектуальної власності та інформаційного права КНУ імені Тараса Шевченка

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.